Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Глава 5. Україна — латинська Америка: економічна взаємодія

Концептуальні основи української стратегії щодо Латинської Америки

Неодмінною умовою здобуття Україною гідного місця в новому світо порядку, забезпечення своїх національних інтересів. безпеки та сталого економічного прогресу є збалансованість її зовнішньої стратегії за всіма азимутами, у тому числі за латиноамериканським. Вагомість останнього зумовлюється зокрема тим, що. на думку багатьох політологів. Україна сьогодні будує суспільство латиноамериканського типу.

Виключно західна орієнтація України практично вичерпала себе у зв'язку з дією таких чинників:

• переговори з Заходом затягуються, егоцентризм останнього не дає підстав для сподівань на рівноправний діалог:

• помітно зміцнилися національно-державні почуття українців:

• наявний досвід просування України на європейські й північноамериканські ринки із сировиною та напівфабрикатами продемонстрував реальність загрози маргіналізації української економіки:

• посилилася консолідація мегаблоків (НАФТА. ЄС. ОПЕК). унаслідок чого зовнішньоекономічні можливості України зменшуються:

відносно вигідно створювати фірми всередині інтеграційних об'єднань, і навіть за високого фінансового ризику тут наявні можливості для плідного співробітництва в галузі високих технологій.

Крім того, Україну і латиноамериканські держави єднають:

* спільність геополітичних інтересів;

* подібність економічної ситуації (ініційованість суспільних перетворень "згори", подолання кризи, ліквідація диспропорцій економіки, обраний шлях "наздоганяючого розвитку"):

* типологічна порівнянність ключових завдань (лібералізація економіки, зміна ролі держави, демократизація в умовах нерозвинутості громадянського суспільства і сильного впливу традиціоналізму в соціальній психології іі культурі населення, інтеграція до світового співтовариства за пріоритетного розвитку тісних зв'язків із близьким зарубіжжям:

* подібність становища в системі країн-боржників і країн-кредиторів;

* подібність або близькість підходів до проблематики міжнародної безпеки.

Слід зважати й на такі чинники, як взаємні симпатії народів, наявність української діаспори, історичний досвід відносин у минулому.

Останнім часом країни Латинської Америки почали диверсифікувати свої торговельні зв'язки, шукати нових експортерів та імпортерів у всьому світі. Особливо це стосується країн "соціалістичної орієнтації", які втратили економічну підтримку колишнього СРСР. що надавалася в межах технічного іі торговельно-економічного співробітництва.

Не випадково посилений інтерес до Латинської Америки з її містким ринком виявляє Росія. На сьогоднішній день вона підтримує дипломатичні відносини з 28-ма з 33-х держав регіону. У лютому І998 р. президент Б. Єльцин затвердив Програму подальшого розвитку співробітництва РФ із країнами Латинської Америки. Росія створила двосторонні міжурядові комісії з країнами регіону: за 1996—1998 рр. РФ уклала з країнами регіону понад 60 міжурядових угод; вона має статус постійного спостерігача в Організації американських держав (ОАД). Динамічно зростає товарооборот Росії з Латинською Америкою: у 1998 р. він становив 2.4 млрд дол., а у 2000 р.— понад 3 млрд дол. До середини 90-х років темпи зростання взаємного товарообороту збільшувались на 30 % щорічно і в цілому втроє, перевищували загальні темпи зростання торгівлі РФ. уп'ятеро — показник щодо близького зарубіжжя, ушестеро країн Азії, удвоє — Північної Америки та Африки, у 2.4 раза.— щодо Європи. Росія і Латинська Америка досить плідно співпрацюють у електроенергетиці, паливно-енергетичній сфері, у галузі транспорту.

Україна має адекватно реагувати на активізацію латиноамериканської політики Росії. Україна і країни Латинської Америки вже сьогодні активно співпрацюють у вирішенні таких проблем, як реформування Статуту ООН. оновлення правової бази сучасних міжнародних відносин, регламентація миротворчої діяльності, зміцнення режиму нерозповсюдження зброї масового знищення та ракетних технологій, вироблення ООН нової Всесвітньої конвенції щодо боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, боротьба з тероризмом, контрабандою зброї, корупцією і злочинністю, обмеження торгівлі зброєю, гарантування економічної безпеки.

Загалом стратегія України щодо Латинської Америки має реалізуватися за такими напрямами: встановлення і розвиток сталих відносин з усіма країнами регіону: налагодження і поглиблення зв'язків з інтеграційними об'єднаннями континенту; зміцнення позицій в окремих субреї іонах і в регіоні в цілому. При розробці стратегії слід ураховувати не тільки позитивні, а й негативні чинники двосторонніх відносин між Україною та латиноамериканськими країнами:

• суперництво на експортних ринках однотипної продукції;

• суперництво в залученні зовнішніх інвестиційних та позичкових фінансових ресурсів;

• конкуренція української промислової продукції з поставками аналогічних товарів інших країн, зокрема Росії:

• ускладнення, пов'язані з розвитком внутрішньорегіональної, субрегіо-нальної та континентальної інтеграції.

Тому для України дуже важливо, використовуючи відлагоджений політичний діалог і механізми консультацій, своєчасно (а краще з упередженням) знаходити робочі схеми подолання наявних і можливих суперечностей, завчасно переходити від розв'язання вузлів у двосторонніх відносинах до вирішення питань договірно-правового регулювання з відповідними групами країн Латинської Америки на багатосторонній основі: необхідна формула поєднання зусиль різних вітчизняних структур на стратегічних напрямах, особливо щодо регіональних інтеграційних об'єднань, національних і міжнародних банківських інститутів.

Практична лінія українських дипломатів у Латинській Америці має бути спрямована на те. аби з урахуванням об'єктивних сприятливих і несприятливих чинників максимально розширювати поле взаємодії України з державами континенту у світовій політиці, інтенсифікувати взаємовигідне економічне співробітництво, різноманітні культурні зв'язки, міжлюдські контакти. Реалізації цих завдань сприятиме те, що в українському суспільстві загалом склався консенсус щодо латиноамериканської політики.

На найближчу перспективу латиноамериканська політика України має сконцентруватися на таких напрямах:

• контакти з ОАД, вивчення досвіду її функціонування;

• співробітництво з "Групою Ріо" (14 країн), вивчення механізму політичних консультацій та коаліційної дипломатії;

• налагодження контактів з НАФТА та МЕРКОСУР:

• вивчення програм і проектів Міжамериканського банку розвитку (МАБР), залучення до його програм, особливо до "Програми Болівар":

• розвиток відносин із провідними країнами регіону.

Перспективи співпраці зумовлюються також тим. що країни Латинської Америки реалізують сьогодні нову економічну стратегію, яка передбачає глобальне зниження протекціоністських тарифів, всебічне стимулювання експорту та міжнародного туризму, лібералізацію фінансових та обмінних ринків, залучення національних і зарубіжних інвесторів без обмеження капіталу та прибутку, прискорення економічно? регіональної інтеграції, реформу держави та державного управління.

Ясно, що Україна може знайти в цій програмі своє місце, до того ж партнери мають чималий набір товарів і послуг для взаємної торгівлі. Ринки Латинської Америки характеризуються місткістю та динамізмом, країни регіону прагнуть розширення своїх зовнішньоекономічних зв'язків, розвитку технічного та технологічного співробітництва, зокрема в таких галузях, як космічні програми, поставка технологій, геологорозвідка, охорона довкілля, інвестиційна співпраця, нетрадиційні сфери зв'язків. Щоправда, українські суб'єкти зовнішньоекономічних відносин поки що належно не підготовлені до виходу на ринки Латинської Америки, однак уже сьогодні вони можуть активно діяти на ринках торгівлі озброєннями.

Слід зазначити, що сукупні військові витрати латиноамериканських країн досягли в 1997 р. 33 млрд дол., що на 65 % вище за рівень 1995 р. Темпи нарощування оборонних витрат держав регіону перевищують темпи їхнього економічного зростання — з 1992 до 1997 р. військові витрати збільшилися в середньому на 35 %, темпи економічного зростання становили 22 %. Тільки в 1997 р. зростання витрат на оборонні потреби досягло 6 % проти 4,5 % в економічному секторі. У 1997 р. на 6 % збільшилася частка латиноамериканських країн у поставках зброї на світові ринки.

Таким чином, українська стратегія щодо Латинської Америки має спрямовуватися на забезпечення довгострокових інтересів у регіоні, використання інвестиційного потенціалу країн регіону для потреб української економіки, розширення українського експорту готової продукції (в тому числі й військової) на місткі ринки латиноамериканських країн, вивчення досвіду країн регіону щодо фінансової стабілізації, подолання інфляції, управління зовнішнім боргом, залучення джерел зовнішнього фінансування, задоволення потреб України в окремих видах дефіцитної мінеральної сировини та продукції тропічного землеробства.

Нагальними завданнями є:

• встановлення сприятливого торговельного режиму між Україною та країнами регіону;

• цілеспрямоване вивчення та освоєння найбільш перспективних для українських експортерів товарних ринків та закріплення на них;

• політична, фінансова, інформаційна та правова підтримка державою процесу просування українських товарів та послуг на ринки регіону з високим ступенем протекціонізму та підтримка імпорту Україною латиноамериканських товарів;

• значне підвищення в структурі експорту питомої ваги товарів із високим ступенем переробки, особливо продукції машинобудування та на-укомісткого виробництва;

• налагодження довгострокових валютно-фінансових відносин із країнами регіону, особливо з країнами-кредиторами;

• формування ефективних систем захисту економічних інтересів України в Латинській Америці.

Робимо висновки:

1. В Україні і в країнах Латинської Америки сформувалися об'єктивні інтереси, потреби та можливості, які спонукають сторони до тісного співробітництва. Об'єктивна заінтересованість сторін у взаємодії, здатність їхніх товарів задовольняти потреби покупців на українських і латиноамериканських ринках за широкою номенклатурою створюють резерв подальшого зростання торгівлі.

2. Українська латиноамериканська політика повинна не тільки крокувати в ногу з часом, а й працювати на випередження, тобто має бути стратегічно зорієнтованою.

3. У політичному діалозі, у політично-дипломатичному забезпеченні міжнародних зв'язків з Латинською Америкою ми пішли далі порівняно з торговельно-економічними зв'язками, розвиткові яких перешкоджають:

• швидка ротація на ринках обох сторін;

• повільне формування стійких комерційних зв'язків;

• слабке кооперування українських і латиноамериканських фірм;

• запізніла реалізація схеми кредитно-розрахункового забезпечення;

• домінування в економічних відносинах традиційної торгівлі за явного відставання інвестиційного та виробничо-технологічного співробітництва.

4. Договірно-правова база співпраці мас бути доповнена трьома ключовими компонентами — договорами про уникнення подвійного оподаткування, про взаємний захист інвестицій, про співробітництво центральних банків у вирішенні проблеми взаєморозрахунків та кредитного забезпечення.

5. Необхідна координація політики всіх українських суб'єктів відносин з Латинською Америкою, бо іноді "права рука не знає, що робить ліва", а зрештою потерпають національні інтереси, програють справа, країна, суспільство.

6. Слід розглядати Латинську Америку не як єдиний центр сили, а як конгломерат різноманітних країн, щоправда, доволі інтегрованих.

7. Країни Латинської Америки далеко не рівнозначні з погляду пріоритетів і можливостей української політики. Відносини з будь-якою групою держав можуть будуватися на комплексній основі, коли багатосторонні форми взаємодії підкріплюються двосторонніми конструкціями, кожній з яких властива своя специфіка. Однак основу цієї багатоярусної будівлі має становити міцний підмурок — система спільних цінностей і довгострокових завдань розвитку, гармонізація національних інтересів сторін.