Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Азії

Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Азії

Азійський регіон с одним із найдинамічніших за розвитком регіонів планети. Тут сконцентровано до 65 % населення Землі, більше половини відомих покладів мінеральної сировини на суходолі. На цей регіон припадає до 42 % ВВП, що виробляється у світі, та понад половина світового промислового потенціалу. Переважна більшість країн-світових кредиторів, які мають стале позитивне експортно-імпортне сальдо та здійснюють активний експорт капіталу, є азійськими. Водночас Азія - це регіон кричущої бідності, де сотні мільйонів людей мають щомісячний доход менший, ніж еквівалент 20 дол. США, це регіон величезних суперечностей в економіці та політиці, жорстоких конфліктів, релігійного та етнічного екстремізму, неподоланих наслідків колоніальної доби. Саме Азію найтяжче вразила світова фінансова криза 1997—І998 рр., яка. проте, не зупинила загальної тенденції до інтенсивного економічного розвитку регіону.

З огляду на обмежені можливості України щодо збільшення обсягів експорту до розвинутих країн Західної Європи та Латинської Америки розвиток торгівлі з країнами Азії набуває особливого значення. Серед цих країн є давні партнери України з часів існування СРСР, проте з іншими, перспективними з точки зору наших відносних переваг у експорті, країнами зовнішньоторговельні відносини на той час були обмеженими з політичних, ідеологічних та інших міркувань. За роки незалежності України структура її зовнішньоекономічних відносин з цим регіоном зазнала кардинальних змін, проте зберігається й певний невикористаний потенціал.

Найважливішими торговельними партнерами України в Азії тепер є Туреччина, країни Близького Сходу (насамперед країни Аравійського півострова), Пакистан, Китай, країни АСЕАН, Південна Корея та Японія (табл. І). Щодо кожної з цих країн структура зовнішньоекономічних зв'язків України має певні особливості. Розглянемо детальніше відносини з деякими

Таблиця 1

Зовнішня торгівля України товарами з країнами АТР

Туреччина

Ця країна є одним із найважливіших торговельних партнерів України. З України до Туреччини експортується переважно сільськогосподарська продукція та товари неглибокої переробки, експортерами є здебільшого приватні посередницькі фірми, які виникли в останнє десятиліття на суто комерційних засадах. Зокрема, в І кварталі 1999 р. (тут і далі - дані колишнього МЗЕЗторгу України) на Туреччину припадало до 22 % українського експорту соняшникового насіння, до 53 % загального експорту мінеральних добрив з України, понад 90 % експорту металобрухту. Суттєвою (8— 12 %) була частка Туреччини в українському експорті прокату чорних металів. Обсяги експорту готової споживчої продукції значно менші, хоча привабливість для нас ринку цієї країни дуже висока.

З Туреччини імпортуються здебільшого товари легкої промисловості, причому імпорт здійснюється переважно каналами малого та середнього бізнесу. Невизначеною залишається ситуація у сфері експорту та імпорту послуг. Останнім часом суттєвий вплив на відносини України з цією країною справляли позаекономічні чинники, зокрема певна політична нестабільність в обох країнах. Перспективність Туреччини як торговельного партнера визначають географічна близькість наших країн та певні традиції сталих зв'язків.

Країни Аравійського півострова

Завдяки унікальним покладам нафти та газу ці країни мають значні показники ВВП на душу населення та стале позитивне сальдо платіжного балансу. Обсяги товарообороту між Україною та зазначеним регіоном є недостатніми.

В експорті з України переважає продукція чорної металургії. Так. у І кварталі 1999 р. на Саудівську Аравію припало 16 % українського експорту феросплавів, на ОАЕ — 5 % українського експорту прокату та 4,7 % експорту труб для нафто- та газопроводів. Значно меншими є обсяги експорту продукції машинобудування, щоправда, тут спостерігаються позитивні зміни, зокрема у сфері поставок обладнання для добувної промисловості, військової техніки та озброєнь.

Імпорт із регіону до України нафти, нафтопродуктів та природного газу є вкрай недостатнім, особливо якщо взяти до уваги стратегічну важливість для нашої країни диверсифікації джерел постачання енергоресурсів. На перешкоді цьому стають не тільки (і не стільки) досить високі ціни, за якими країни регіону продають стратегічну сировину, скільки їх жорсткі умови до платіжної дисципліни та неврегульованість проблеми транспортування енергоресурсів до України. Певні зрушення у цьому можливі лише після створення відповідної транспортної інфраструктури.

Країни Аравійського півострова є перспективними партнерами України у сфері експорту та імпорту послуг. Зокрема, вони заінтересовані в отриманні ремонтно-будівельних послуг, проектно-конструкторських розробок, послуг іі транспортування тощо. Вже с приклади плідної співпраці, зокрема залучення міжнародного консорціуму "Морський старт", у якому бере участь і Україна, до програми запуску низки геостаціонарних супутників зв'язку для Саудівської Аравії та інших країн цього регіону (перший такий запуск було успішно здійснено ракетою "Зеніт—3SL" у жовтні 2000 р.). Деякі з країн Аравійського півострова (передусім ОАЕ) спеціалізуються з виставково-маркетингової діяльності, надання торговельно-посередницьких послуг, що с важливим для нашої держави.

Пакистан, Індія та Бангладеш

З країн Індостану традиційним партнером України за часів СРСР була Індія. За допомогою українських проектних установ та промислових підприємств у цій країні побудовано великі заводи та комбінати з чорної металургії, хімії, важкого та транспортного машинобудування тощо. В останні роки українсько-індійські торговельні зв'язки значно скоротилися, натомість розширилася торгівля між Україною і Пакистаном. Розширенню товарообороту з цією країною сприяло успішне виконання "танкового контракту" заводом ім. Малишева у Харкові. Проте у зв'язку з нестабільною політичною ситуацією у Пакистані та змінами в його зовнішній політиці у військово-технологічному співробітництві між нашими країнами можуть виникнути певні проблеми.

Велике значення мають країни Індостану як ринок збуту продукції хімічної промисловості та сільськогосподарського машинобудування. Стрімке зростання їх населення, з одного боку, та орієнтація на скорочення критичного імпорту продовольства — з іншого, зумовлюють необхідність інтенсивного розвитку сільського господарства в цих країнах.

Нині на Індію припадає близько 10 %. а на Пакистан — близько 7 % українського експорту мінеральних добрив, і ця частка може бути істотно збільшена. Зберігається і потенціал поставок у цей субрегіон українського продовольства та іншої продукції АПК. Слід згадати, що на початку 70-х років, у перші роки своєї незалежності, за даними ВООЗ, Бангладеш задовольняла до 25 % власних потреб у продовольстві за рахунок поставок з Радянського Союзу, передусім українських продуктів харчування. Слід, проте, зазначити, що такі внутрішньо регіональні чинники, як украй низький платоспроможний попит більшості населення цих країн, обмежена конвертованість їх національних валют та згадані тенденції до імпортозаміщення, зменшують можливості експорту продукції АПК.

Китай

Ця країна з найбільшою чисельністю населення та однією з найдинамічніших економік світу є привабливим ринком для України. Незважаючи на значну відстань, за обсягами товарообороту Китай входить до першої десятки наших торговельних партнерів. Основу українського експорту до Китаю становить продукція чорної металургії та хімічної промисловості, за цими видами продукції Китай посідає чільне місце серед країн далекого зарубіжжя. У 1999 р. на Китай припадало від 40 % до 65 % усього експорту різних видів прокату та труб з України до країн далекого зарубіжжя. Значною була частка цієї країни в експорті мінеральних добрив та хімічних напівфабрикатів. Експорт до Китаю продукції машинобудування с дуже перспективним, особливо якщо взяти до уваги прискорений розвиток та технічне переоснащення у цій країні чорної та кольорової металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості.

Китай нині є одним із провідних світових виробників продукції легкої промисловості, побутової радіотехніки, хімічних волокон та пластмасових виробів. У цьому напрямі с можливості не тільки до збільшення обсягів його експорту в Україну, але й для нарощування кооперації між нашими країнами.

Японія

Ця країна є одним із світових лідерів в інноваційному розвитку з величезним технічно-технологічним потенціалом. Товарооборот між Україною і Японією останніми роками мав тенденцію до зростання, хоча ані його величина, ані структура не відповідають об'єктивним потребам. Серед головних статей експорту з України до Японії у 1999 р. були феросплави (34 % загального українського експорту до країн далекого зарубіжжя) та первинний алюміній (24 % загального експорту). Водночас надзвичайно малу частку становила високотехнологічна продукція, хоча с приклади співробітництва і в цьому напрямі. Це. зокрема, зварювальні та спецметалургійні технології (Інститут електрозварювання ім. С. О. Патона НА НУ), роботи з вирощування монокристалів з наперед визначеними фізичними властивостями, виконані в Харківському інституті монокристалів, участь Інституту кібернетики НАНУ у проектуванні телекомунікаційних мереж, розробки з генної інженерії тощо.

Слід зазначити, що нині Японія концентрує інтелектуальні, фінансові та інші ресурси на таких пріоритетних напрямах інноваційного розвитку:

• прикладна інформатика, у тому числі розвиток обчислювальної техніки, методики її застосування, створення глобальних систем телекомунікацій та інформаційного обміну;

• робототехніка, точна механіка та інші прецезійні технології з широким використанням комп'ютерних систем управління:

• матеріалознавство і створення нових технологій виготовлення та обробки конструкційних матеріалів:

• біотехнології і нові методи в біології та медицині;

• дослідження Світового океану, космічного простору та ін.

Практично з усіх цих напрямів в Україні е певний потенціал і ще збереглися дієздатні наукові школи, проектно-конструкторські та технологічні організації. Цей потенціал, безумовно, слід ширше використовувати у співробітництві з Японією, особливо якщо зважити на те, що чинники відстані та вартості перевезень не будуть суттєво впливати на обмін товарами та послугами у високотехнологічній сфері. Особливо привабливим є співробітництво в аерокосмічній сфері, де Японія ще не досягла кількісних і, певною мірою, якісних показників провідних країн, тому заінтересована в доступі до сучасних технологій.

Південна Корея

Співробітництво з цією країною позначене певними здобутками і прора-хунками, прикладами успішного використання можливостей партнерів та виникненням проблем там, де їх можна було уникнути. Активна участь держави в економічних процесах, швидке економічне зростання Кореї на початку 90-х років та відкритий характер її економіки сприяли розвиткові українсько-корейських відносин.

Корейські бізнесмени добре вивчили "правила гри" на нашому ринку, що дало їм змогу подеколи успішно використовувати вади нашої системи управління у своїх інтересах. Типовим прикладом є проект "АвтоЗАЗ-ДЕУ". З одного боку, завдяки його реалізації було суттєво розширено виробництво на одному з найбільших підприємств України в дуже скрутний час, створено нові робочі місця. З іншого — для здійснення проекту довелося пожертвувати деякими здобутками на шляху європейської інтеграції. До речі, можна було б обійтись і без цієї жертви. Ті ж самі завдання обмеження імпорту в Україну держаних іноземних автомобілів могли б бути вирішені за допомогою нетарифних обмежень, передбачених документами ГАТТ/СОТ та правовими нормативами ЄС. Це — технічна сертифікація з метою гарантування безпеки використання у попередньо непередбачених умовах (наші автошляхи за своїми параметрами відрізняються від європейських, на які були розраховані ці автомобілі), екологічні обмеження тощо. Надання податкових пільг, якщо їх неможливо було уникнути, мало бути пов'язане з зобов'язаннями партнерів щодо обсягів виробництва та реалізації продукції. Були й певні стратегічні прорахунки. зумовлені хибною оцінкою стану світового та внутрішнього ринків зазначеної продукції.

Головний висновок, який можна зробити з історії цього проекту. — це. з одного боку, перспективність співробітництва з потенційно впливовими фірмами світу, а з іншого — необхідність чіткого визначення при цьому своїх національних інтересів та їх послідовного відстоювання.