Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Висновки

На межі ІІ та ІІІ тисячоліть у системі міжнародних економічних відносин відбуваються суттєві зрушення, виникають нові тенденції та процеси, які справляють відчутний і вплив як на світове господарство, так і на економіку окремих країн. Найрельєфніше сьогодні виявляються три головні тенденції: глобалізації, регіоналізації (міжнародної економічної інтеграції) та гомогенізації світового господарства. Крім того, в окремих підсистемах світового господарства діють тенденції, що відображають зміни у важливих секторах світового ринку, у формах розвитку міжнародних економічних відносин, у механізмі їх регулювання тощо. Вони стосуються динаміки і структури міжнародної торгівлі та інвестицій, географії та інтенсивності міжнародного поділу праці, змісту міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, міжнародних ринків праці і суб'єктів міжнародних економічних відносин та ін.

Визначальний вплив на конфігурацію світового господарства, його сучасний формат справляють загальні тенденції, серед яких провідна роль, безумовно, належить глобалізації. Розгортаючись на хвилі інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва, вона с надзвичайно суперечливим процесом, який дістає в наукових і політичних колах прямо протилежні оцінки. З одного боку, глобалізація створює небачені досі можливості для міжнародного бізнесу з огляду на використання переваг світового ринку і міжнародного поділу праці. З іншого боку, в ході складних турбулентних процесів, фінансових криз, як це відбулося в 1997—1998 рр. у країнах Південно-Східної Азії, в Росії та Бразилії, глобалізація може спричинити втрати, порівнянні з величезної сили стихійними лихами. Та й за умов відносно стабільного стану світового господарства плодами глобалізації користуються здебільшого розвинуті індустріальні країни та великі транснаціональні корпорації на шкоду інтересам менш розвинутих країн світу.

На останньому економічному форумі в Давосі (січень 2001 р.) Генеральний секретар ООН К. Аннан зазначив, що "глобалізація характеризується нерівномірним розподілом прибутків та незбалансованістю регулятивних механізмів, тому вона неминуче веде до застою і протекціонізму, що врешті-решт створює загрозу підриву принципів відкритої світової економіки, які проголошуються останні півстоліття...". Таким чином, для мінімізації негативних наслідків глобалізації необхідно забезпечити подальшу демократизацію міжнародних економічних відносин, взаємну відкритість ринків, створення механізмів урахування інтересів усіх груп країн світового співтовариства. Важливим явищем сучасності є регіоналізація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародної економічної інтеграції. Регіоналізація розмежовує світове господарство на окремі економічні угруповання, торговельні блоки чи валютні зони. За умов їхньої замкнутості це ускладнює міжнародну економічну співпрацю, призводить до встановлення тарифних та нетарифних бар єрів, квот, ліцензій для нечленів тих чи інших регіональних об'єднань. Високорозвинуті інтеграційні союзи, як-от ЄС, долають замкнутість, розвивають інтенсивні господарські зв'язки з іншими країнами та регіонами світу, сприяючи тим самим диверсифікації трансакцій у межах світового господарства.

Глобалізація та особливо регіоналізація формують доволі мозаїчне панно світового господарства кластерного типу. І все ж є достатньо підстав для визначення ще однієї загальної тенденції його розвитку — гомогенізації. Головною передумовою гомогенізації світового господарства є розширення дії ринкових механізмів і структур, лібералізація економічного життя унаслідок відповідних перетворень у країнах Центральної, Південно-Східної Європи та в нових незалежних державах колишнього СРСР.

З урахуванням трансформаційних процесів, що відбуваються в Китаї та в колишніх країнах так званої соціалістичної орієнтації, можна стверджувати, що ринкова парадигма стає провідною у формуванні основоположних принципів та функціональних засад світового господарства. Взаємопов'язана сукупність міжнародних ринків — товарів і послуг, капіталів і робочої сили, фінансів і технологій — становить базову структуру сучасних міжнародних економічних відносин, пронизує усі їхні ланки та механізми.

Важливі тенденції проявляються в окремих секторах світового господарства, і насамперед у сфері міжнародної торгівлі. Передусім ідеться про переважання торговельних потоків між самими індустріальними країнами і випереджувальний розвиток торгівлі послугами порівняно з товарною торгівлею, формування умов торгівлі на користь індустріально розвинутих країн. У товарній структурі світового експорту поступово, але неухильно збільшується частка готових промислових виробів, високотехнологічних, наукомістких товарів та товарів, що втілюють висококваліфіковану працю. Характерною є також стійка динаміка міжнародної торгівлі, яка протягом усього повоєнного періоду розвивалася без помітних спадів та кризових явищ. Близько чверті світового ВВП реалізується в даний час за допомогою зовнішньої торгівлі.

Провідною тенденцією у сфері міжнародних інвестицій є зосередження їхнього потенціалу в найрозвинутішій частині світової економіки. Найбільшими експортерами виступають Англія, США, Франція, Німеччина. Японія.

Майже 3/4 іноземних інвестицій спрямовується в індустріально розвинуті країни, близько 1/5 — у країни, що розвиваються, решта дістає застосування в перехідних економіках. Суттєве пожвавлення спостерігається в експорті портфельних інвестицій.

Міжнародний фінансовий ринок характеризується карколомним зростанням обсягів фінансових трансакцій, що перевищують 1,5 трлн дол. США на день. Продаж облігацій сягає 4 трлн на рік, фінансових похідних інструментів — 20—30 трлн щорічно.

Зміни у валютно-кредитній сфері світового господарства пов'язані з запровадженням євро та з перерозподілом сфер впливу ключових валют і формуванням нової архітектури міжнародної валютно-фінансової системи. Трансформуються функції провідних міжнародних валютно-фінансових інституцій. Як і раніше, домінує система плаваючих валютних курсів. Водночас міжнародна фінансова сфера є найбільш вразливою підсистемою світового господарства внаслідок невпорядкованої міграції так званих "летючих" капіталів, офшоризації та тінізації фінансових ресурсів, зростання спекулятивних операцій, слабкої інституційної спроможності регулятивних механізмів.

Тенденції розвитку міжнародного ринку праці засвідчують стабілізацію його кількісних параметрів та географічної спрямованості, переважання попиту на кваліфіковану робочу силу. Водночас зростає потік нелегальної міграції, біженців.

Міжнародний ринок технологій є найбільш монополізованим. Майже 2/3 його обсягу забезпечують США. Важливі позиції займають також Японія. Англія, Голландія. Бельгія, Швеція. За останні 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє, середні технології—приблизно в 1,5 рази.

Важливі зміни відбуваються в суб'єктній структурі міжнародних економічних відносин. Провідні позиції належать країнам "великої сімки", найбільшим ТНК. міжнародним фінансовим інституціям, розвинутим інтеграційним об єднанням.

Таким чином, міжнародні економічні відносини являють собою багаторівневу, ієрархічну дисипативну систему, яка характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю її складових та структурною єдністю.

Економіка України є складовою частиною світового господарства і має відкритий характер. Більш ніж половина її ВВП реалізується з допомогою зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовте необхідність розробки оптимального алгоритму взаємодії економіки України зі світовим господарством за такими головними напрямами:

• поглиблення ринкової трансформації, формування розвинутого і інституційного середовища:

• створення економічних, нормативно-правових та організаційних передумов дія ефективної реалізації у світовому господарстві власних порівняльних, конкурентних та виявлених переваг;

• оптимізація структури зовнішньої торгівлі, поступове просування на міжнародні ринки капіталів, технологій, фінансів;

• активізація діяльності в регіональних інтеграційних об'єднаннях (СНД. ЧЕС. ГУУАМ. СЕФТА. ЄАВТ);

• визначення етапів та механізмів поступового наближення до СС;

• удосконалення торговельного режиму та узгодження позицій щодо вступу до СОТ;

• корекція взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями;

• диверсифікація світогосподарських зв'язків у контексті пріоритетності національних інтересів та економічної безпеки держави.

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів детермінує необхідність подальшого поглиблення ринкових реформ, здійснення широкомасштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, відчутного скорочення тіньового сектора. Зрештою йдеться про запровадження комплексу заходів та інструментів економічної політики, спрямованих на всеосяжну модернізацію, тобто осучаснення економіки, всебічну раціоналізацію господарських процесів. Головними показниками раціональної економіки мають стати ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, добробут населення, індекс людського розвитку та ін. Така економіка будується на точному розрахунку поточних і довгострокових стратегій, урахуванні сукупності внутрішніх та зовнішніх умов, господарської кон'юнктури в головних країнах — партнерах по економічному співробітництву. Надзвичайно важливим є вивчення і глибокий аналіз провідних тенденцій розвитку світових ринків, міжнародного поділу праці з метою повнішого та ефективнішого включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси.