Естетика - Газнюк Л.М. - Глобальні зміни в культурі

Сучасною в широкому розумінні називають всю естетику XX ст. Нон класика (некласична естетика) пов'язана з відходом, дистанціюванням від класичного розуміння естетики як філософії прекрасного, філософії мистецтва, з відмовою від принципів універсалізму й незацікавленості, з переглядом антично-вінкельмановского, гегелєвсько-кантівського понятійного та категоріального апарату, ревізією естетичних аксіом взагалі, з відмовою від принципів нормативності, ієрархія ності. Незгода з класичною естетичною традицією часто приймала радикально опозиційній, руйнівний характер і базувалася на складному явищі активної взаємодії філософської думки, естетичної теорії й практики та художнього процесу. Тенденцією такої взаємодії, як і результатами взаємного перетинання філософії й естетичної практики позначені майже усі напрями мистецтва XX ст.

Естетика XX ст. перемішує акцент своєї уваги з чуттєво-емоційного ставлення до світу на інтелектуальне задоволення, а потім і на інтерактивну взаємодію з артефактом, з художнього - на раціоналізоване, естетичне. В мистецтві місце образа займають концепт, симулякр, об'єкт. Такі зсуви призвели до модифікації класичних естетичних категорій. Піднесене замішується незвичайним, дивним, трагічне - парадоксальним. Потворне естетизується, центральне місце посідає комічне в формі іронізму. Статус категорій набули поняття, які традиційно існували за межами естетики: абсурд, огида, жорстокість, насилля, шок, ентропія, хаос та ін.

З часом професійній (художній) діяльності протиставляється креативність, яка розуміється як вияв спонтанного творчого початку. Мистецтво дедалі більше розчиняється в житті, культурна ієрархія зламується, в правах зрівнюються професійність та аматорство. Пильний інтерес до естетики повсякденності згодом дає потужний імпульс до естетизації навколишнього середовища, дизайну, стайлінгу, рекламі, моді.

В той же час, слід зазначити, що некласична естетика є лише однією з тенденцій розвитку сучасної естетики, але досить вагомою. І на Заході і на Сході існує традиційна естетика, яка продовжує класичну лінію й не сприймає нонкласики. Разом с тим некласичний напрямок постає дуже репрезентативним, насамперед - для західноєвропейської та північноамериканської естетичної свідомості.

Виникнення й розвиток некласичної естетики були зумовлені рядом соціокультурних зсувів, які стали виразними протягом XX століття.

Глобальні зміни в культурі

Приблизно з середини XX ст. в євро-американській цивілізації почали якісно домінувати процеси, які виникли ще у XVI ст., значно активізувалися у XIX ст. і які систематично заперечували й руйнували духовне ядро культури, а саме - віру в духовну реальність, що є основою будь-яких суттєвих процесів і самого людського буття. Як єдину й вищу розумну та духовну силу людина стала усвідомлювати саму себе і це усвідомлення змінило всю систему її розуміння миру, дало могутній поштовх розвитку її інтелектуальної та наукової діяльності, затвердило безумовну довіру до безмежних можливостей людського розуму.

XX ст. - це перший в історії відрізок, помічений складним й неоднозначним явищем - так званим "повстанням мас". Вперше в історії людства кількість населення стала такою великою (з VI по XIX ст. населення Європи не перевищувало ста вісімдесяти мільйонів, а в період з 1800 по 1914 рр. досягло чотирьохсот шістдесяти і подалі зростає). Також вперше маси людей дістали той життєвий рівень, який раніше був доступний лише меншості. Маси людей оволодівають і користуються технікою, яка раніше потребувала спеціалістів. Це не тільки техніка матеріальна, але і юридична та соціальна. "Маса" витискує меншість з політичного, соціального, культурного життя, прагне зайняти ті місця в суспільстві які раніше належали обраній меншості. Але разом з тим вона приносить в усі ці сфери культурного і соціального життя власну психологію, яка відрізняється не тільки від психології такої меншості, але й від психології рядової людини. Звичайна людина, може наважитися підступити до себе з великими вимогами і має мужність визнати себе необдарованою, не маючою ніяких особливих достоїнств, тобто - рядовою. Людина ж маси не міряє себе особливою мірою, вона не тільки не переймається своєю пересічністю, вона задоволена й навіть пишається своєю невщрізненістю від інших, тим, що вона "як всі".

Водночас, згасання традиційної духовності, процеси секуляризації, розвиток жорстких товарно-грошових відносин на базі матеріалістичних, утилітаристських, позитивістських уявлень, лавиноподібне зростання численних науково-технічних винаходів (науково-технічний прогрес) призвели до нескінченних соціальних конфліктів XX ст. - мировим війнам та революціям. Переживання цих конфліктів, наслідків електронно-технологічних революцій, інформаційного "вибуху" без будь-якої твердої духовної опори призвело до ослаблення моральних принципів, до ускладнення пошуків (само)ідентичності, до якісної зміни усієї психо-ментальної структури людини. Прагнення вибудовувати майбутнє, орієнтуючись тільки виключно на свій розум, матеріалістичне розуміння світу невичерпність сцієнтистсько-технократичних перспектив, спровокувало тотальну кризу людства, осмислення якої відбувалося й відбувається у численних концепціях ("одномірної людини", "кризи проекту Просвітництва", "суспільства споживачів" та ін.). Найбільш глибоко та гостро радикальність цієї кризи відчуло й відтворило протягом XX ст. мистецтво.