Педагогічна етика - Васянович Г.П. - Заохочення - покарання - справедливість

У сучасній педагогічній літературі багато уваги приділено питанням заохочення і покарання учнів, пов'язаних із проблемою справедливості. їх досліджували у своїх працях К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Ващенко та ін.

В. Сухомлинський постійно наголошував, що справедлива похвала, заохочення учня, колективу - це велика виховна сила, яка сприяє зростанню почуття власної гідності заохочуваних, у них виникає бажання робити ще краще. Проте, на його думку, не слід заохочувати "кращих серед гірших". Це стосується як окремого учня, так і колективу загалом.

В ідеалі, вважав В. Сухомлинський, покарання не має бути. Для цього необхідно добре налагодити навчально-виховний процес, любити дітей, пізнавати їх внутрішній світ: "Покарання не є чимось невідворотним. Потреба в покаранні не виникає там, де панує дух взаємного довір'я і теплоти, де дитина змалку тонко відчуває поруч із собою людину - з її думками і переживаннями, радощами і горем; де з перших кроків свого свідомого життя дитина вчиться керувати власними бажаннями. Висока культура бажань особистості - неодмінна передумова того, щоб потреба в покараннях взагалі не виникала". Якщо покарання не можна уникнути, до нього слід вдатися максимально справедливо і нежорстоко, адже чим суворіше покарання, тим більша несправедливість. Серце вихованця, який боїться вихователя, стане грубим, холодним, байдужим.

Серед основних причин несправедливості покарань учнів у школі В. Сухомлинський визначив такі:

- низька педагогічна культура;

- недосконала організація навчально-виховного процесу;

- відсутність єдності вимог керівництва школи, вчителів і батьків;

- невміння деяких педагогів правильно користуватись інструментом оцінювання;

- невідповідність покарань здійсненим учинкам учнів тощо.

В. Сухомлинський застерігав від несправедливих покарань, які надривають духовне та фізичне здоров'я дітей і призводять до неврозів. Різні реакції учнів на несправедливість учителя він пояснював дією об'єктивних і суб'єктивних причин. Об'єктивні причини (несправедливість суспільних відносин, байдужість соціальних інститутів до розв'язання проблем людини) негативно позначаються на суб'єктивному сприйнятті дитиною фактів несправедливості. Вона стає зосередженою на собі, починає розвиватися дисгармонійно, у зв'язку з чим, як правило, відрізняється вибірковою вразливістю до певних зовнішніх впливів за нормальної або підвищеної стійкості до інших.

Сучасні українські психологи Олена Донченко і Тетяна Титаренко дисгармонійний розвиток розглядають із погляду внутрішньої і зовнішньої конфліктності та виокремлюють такі типи особистості: збудливий, нестійкий, гіпертимний, демонстративний, сензитивний, замкнутий, астенічний.

Збудливий тип

До нього належать діти, які постійно роздратовані, надзвичайно запальні, легко збуджуються, виявляють незадоволення, довго не можуть заспокоїтись, переключитись на щось нейтральне. Вони сильно відчувають найменший вияв несправедливості, постійно перебувають в емоційній напрузі. Періодично ця напруга "проривається" і супроводжується невмотивованою жорстокістю суджень, а інколи - дій дітей.

Серед інших дисгармоній цей тип особистості найконфліктніший. Перебуваючи в полоні власних афектів і не вміючи всебічно проаналізувати ситуацію, що склалася, віднайти можливі виходи із труднощів, така особистість намагається перекласти всю відповідальність на оточення, знайти винних у несправедливому ставленні до неї. Переживання власної несправедливості стосовно інших їй чужі, тому вся енергія спрямована лише на захист своїх прав.