Теорія журналістики - Приступенко Т.О. - 3.1. Кодекс професійної етики журналістів

У Конституції України (ст. 34) зазначено, що "кожному гарантується прано на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

3.1. Кодекс професійної етики журналістів

З моменту виникнення моралі та етики журналістики було чимало спроб сформулювати і обґрунтувати — науково й інтелектуально з'єднати воєдино — моральні принципи, норми етики і правила етикету, що дало б змогу швидко орієнтуватися в щоденній журналістській діяльності.

Вимоги суспільства до працівників засобів масової інформації фіксують добровільно визнані останніми документи, що є джерелами стичних вимог. Документи журналістської стики фіксують нормативно-ціннісні вимоги до працівників ЗМІ, відображають не тільки ситуативно-мінливі поточні етапи моралі, а й закономірно-необхідні умови існування, її історичний розвиток. Документи з етики журналістики мають кілька видів. За "географією" впливу на журналістів можна виокремити міжнародні, національні, корпоративні, редакційні документи, що містять вимоги стики журналістів. Залежно від рівня узагальнення цих вимог розрізняють: принципи журналістської етики, декларації, хартії, кодекси, канони.

Правила журналістської етики можуть фіксувати кодекси та канони. Правила журналістської стики в українській журналістиці — неписані закони професійної спільноти.

Принципи журналістської етики перевалено містять професійні стичні цінності. Прикладом можуть бути Міжнародні принципи журналістської етики.

Декларація — це офіційно проголошені міжнародними організаціями основи і етичні принципи журналістів. Прикладом може бути Декларація обов'язків і прав лсурналістів2, прийнята 1971 р. у Мюнхені представникам и національних асоціацій журналістів країн ЄC, Швейцарії й Австрії, а також різних міжнародних організацій журналістів.

Хартії є документами, що фіксують не етичні права, а добровільно взяті на себе обов'язки журналістів. Так, 4 лютого 1994 р. група відомих журналістів Росії підписала Московську хартію журналістів, де в преамбулі зазначено: "Ми скріплюємо своїми підписами цю Хартію і беремо на себе взаємні обов'язки".

У зв'язку з тим, що декларації та принципи здебільшого містять етичні цінності журналістів, мають загальний характер і стосуються журналістів багатьох країн світу, то найчастіше — це міжнародні нормативні документи з журналістської етики. До національних джерел журналістської стики належать переважно канони і кодекси.

Кодекси — це документи, що містять національні систематизовані моральні цінності, норми журналістської етики і правила поведінки, наприклад, Кодекс професійної стики українського журналіста в редакції 1997 p., зі змінами, внесеними на X з'їзді Національної спілки журналістів України 18 квітня 2002 р.

Канони — це чітко визначені принципи і норми журналістської стики. Наприклад, Канони журналістики1, прийняті Американським товариством редакторів газет у 1923 р.

Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документально зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс стики журналістів (1899), що не був тоді широко поширений.

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р.

Більшість перших національних кодексів перебувала під впливом концепції свободи преси, що виникла на початку XX ст. Джерелами цієї концепції є ідеї Дж. Мільтона, Т. Джефферсона, Дж.С. Мілля. Відповідно до неї у багатьох національних кодексах журналістської стики було записано, що преса контролюється самотужки процесом встановлення істини на вільному ринку ідей; у ній заборонені наклеп і непристойності;

преса несе відповідальність перед суспільством і зобов'язана загалом відображати інтереси громади. Отже, вже перші кодекси стики журналістів зафіксували вищі цінності: свободу слова і право всіх людей на отримання інформації.

На міжнародній зустрічі журналістів у Гонолулу в 1921 р. американець Дж. Броун запропонував прийняти розроблені ним міжнародні правила поведінки журналіста "Кодекс етики і норм журналістської практики". Тоді його проект не підтримали.

Організація Об'єднаних Націй, як стверджує професор В. Здоровега у книзі "Вступ до журналістики", схвалила Кодекс журналістської етики 1950 р. Цей міжнародний документ містить, зокрема, такі стичні норми: точність, вивіреність інформації, недопустимість використання журналістики в особистих інтересах, наклепу, дезінформації, плагіату. Журналіст має право не виконувати завдання, що суперечить його гідності й честі, підриває репутацію іншої особи.

Чинним міжнародним документом етики журналістів є Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, яка відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у Парижі. На ній, зокрема, були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої в 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Є десять міжнародних принципів професійної етики журналіста.

1. Право людей на отримання правдивої інформації.

2. Вірність журналіста об'єктивній реальності.

3. Соціальна відповідальність журналіста.

4. Професійна чесність журналіста.

5. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь громадськості в їх роботі.

6. Повага приватного життя.

7. Повага громадських інтересів.

8. Повага загальнолюдських цінностей і різноманіття культур.

9. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству. 10. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації.

Україна як член Ради Європи повинна дотримуватись усіх міжнародних документів цієї спілки, зокрема принципів, прийнятих 1994 р. у Празі на Європейській конференції, присвяченій політиці в галузі мас-медіа.

Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних журналістських кодексів, огляд яких був опублікований у збірнику "Професійний кодекс журналізму" 1979 р. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах. Ознайомившись із результатами спостереження Ларса Брууна і виділивши найуживаніші моральні приписи, спробуємо відшукати їх у Кодексі професійної етики українського журналіста.

На думку вченого, найпоширеніша вимога — правдиве і чесне поширення новин. Така стаття міститься в п'яти з 59 проаналізованих кодексів. У Кодексі професійної етики українського журналіста це ст. 1. Друга за рейтингом вимога — дотримування професійної таємниці, збереження конфіденційності джерела інформації, що увійшла до 42 кодексів. У Кодексі професійної етики українського журналіста це ст. 2.

Етична вимога — посідає третє місце. 42 кодекси закріпили норму права людей на вільне висловлювання думок і отримання правдивої інформації. У нашому Кодексі цю норму містить ст. 1.

На четвертому місці — заборона використання журналістами свого суспільного становища для отримання власної вигоди, її містять 37 кодексів. У нашому Кодексі цю норму містить ст. 8.

33 кодекси, у тому числі український, у ст. З, 7 засуджують плагіат, наклеп, образу та інші порушення етичних норм, що за злого наміру автора трактуються як кримінальні дії, а без злих намірів — як порушення цивільної правової норми.

На шостому місці за рейтингом — етична норма, що зобов'язує виправляти помилки і давати опонентам змогу відповідати на критику. Цю норму мають 33 кодекси. І український Кодекс також (ст. 3).

Якщо 27 національних кодексів містять норми, що регулюють поведінку журналіста під час збирання інформації та передбачають його відповідальність за шкоду, завдану аморальною поведінкою, то в Кодексі українського журналіста немає цієї норми.

26 національних кодексів мають статті щодо регулювання відносин між колегами. Про це йдеться у ст. 9 українського кодексу. Коли 26 закордонних кодексів засуджують приховану рекламу, то в Кодексі професійної стики українського журналіста про цс немає жодної статті, жодного слова.

23 національні кодекси мають статті про статус самих кодексів: пояснюють, хто їх ухвалює і надає чинності, хто зобов'язаний дотримуватись їх норм поведінки. У Кодексі професійної етики українського журналіста такої статті немає. Більшість кодексів підтверджують виняткове право журналістів корпоративно вирішувати, чи порушив їх колега професійну стику. У Кодексі професійної стики українського журналіста цс закріплено у ст. 10. 19 кодексів забороняють у публікаціях образу національних, расових і релігійних почуттів людей, зокрема український кодекс також (ст. 4).

У десяти кодексах є норма про моральні аспекти відносин журналіста і роботодавця. У Кодексі професійної етики журналіста України такої статті немає.

Отже, як у більшості закордонних кодексів, в українському Кодексі журналістської етики є найуживаніші в національних кодексах статті, але найновіші вимоги журналістської етики, зумовлені ринковими відносинами, в ньому не відображені.

Проаналізуємо окремо кожну статтю кодексу стосовно відображення етичних цінностей і норм.

Статтею 1 одночасно закріплені цінності (об'єктивність, відповідальність і правдивість) і такі стичні заборонні норми, як уникати неповноти й неточності, перекручувань інформації, недостовірних повідомлень, не завдавати моральної шкоди честі й гідності людини. У цій статті також є етикетна вимога — бути коректним.

Стаття 2 кодексу містить загальні заборонні етичні норми: не вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, не брати плату (хабара) за поширення брехливої або приховування достовірної інформації. У ній також відображені службові норми: не використовувати своє службове становище в особистих цілях і не розголошувати джерел інформації, за винятком судової вимоги.

Стаття 3 збігається з правовою нормою у першій частині. Вона повинна була б стосуватися лише відмови від виконання завдання, якщо воно пов'язане з порушенням стичних норм. Тут йдеться також про стичне розширений правової норми щодо друкування поправки, із визнанням журналістами провини і вибаченням.

Стаття 4 кодексу збігається у першій частині з правовою нормою. Другу частину бажано було б написати як зобов'язальну норму: журналіст повинен утримуватися від натяків або коментарів щодо фізичних вад і хвороб людини. Далі стаття містить зобов'язальну норму: уникати образливих висловів.

Стаття 5 належно стилістично не сформульована. Слід було б її написати як заборонну норму: журналістам заборонено втручатися у справи слідства, або її другу частину як зобов'язальну норму: журналіст повинен уникати характеристик осіб, запідозрених у злочині, вина яких не визнана судом. Третю частину ст. 5 — правову — бажано було б зафіксувати так: журналіст має право на журналістське розслідування подій, що порушують інтереси суспільства й особи.

Стаття 6 починається з етикетної вимоги: дорожити власним авторитетом та репутацією. Далі стаття містить розширене трактування етичної цінності — журналістська відповідальність, що зафіксовано у ст. 1.

Щодо юридичної відповідальності, то її визначають закони, а не кодекс етики.

Стаття 7 на початку повторює зміст ст. 2, де йдеться про використання службового становища в особистих цілях, що означає перевагу особистих інтересів понад усе. У другій забороненій етичній нормі йдеться про одержання винагород за наклеп, упередженість, дифамацію, необгрунтовані звинувачення. Вона лише розширює вже зафіксовану в статті заборону: не брати плати (хабара) за поширення брехливої інформації. Ця стаття також містить заборонну норму щодо привласнення чужих думок і творів (частково або повністю). Якщо з плагіатом все зрозуміло, то щодо думок, коли вони не зафіксовані, набагато складніше виявити їх належність тій чи іншій особі.

Стаття 8 повинна бути стилістично оформлена як зобов'язальна норма: журналіст не повинен потрапляти під вплив владних структур, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку або орієнтують сфальсифікувати факти. Втретє повторюється заборонна норма щодо наживи.

Стаття 9 повинна бути стилістично виправлена як службова зобов'язальна норма: журналіст зобов'язаний поважати і відстоювати професійні права колег, допомагати фаховому зростанню молодих. Висунуті й етикетні вимоги: бути скромним, наполегливим, працелюбним.

Стаття 10 не містить стичної норми відповідальності за моральні порушення і механізму реалізації кодексу етики.

Кодекс професійної стики українського журналіста повинен виконуватися, проте в сучасних умовах він не діє через деякі причини.

Перша причина стосується змісту "зведення правил честі". Виходячи з того, що стичних норм повинні дотримуватися журналісти різних соціально-політичних орієнтацій, вони, природно, по-різному будуть трактувати ці норми. Отже, вони мають бути загальноприйнятими.

Друга причина — нечітка форма фіксації етичних норм: формулювання однієї вимоги містить кілька норм, в одній статті поєднані різні етичні вимоги. Тому актуально розробити повий кодифікований Кодекс етики, у якому кожна етична вимога буде зафіксована лише в одній статті, а не повторюватиметься. У новому кодифікованому Кодексі етики журналістів особливе місце повинен посідати розділ "Відповідальність", що міститиме вказівку: хто, за що і як відповідає, порушуючи ту чи іншу етичну норму. У цьому розділі повинні розкриватися практична реалізація, механізм контролю, винесення санкцій і повідомлення про них громадськості.