Інвестування - Гриньова В.М. - 4.1. Інвестиції на макро- та мікрорівнях

4.1. Інвестиції на макро- та мікрорівнях

Інвестиції — відносно новий для вітчизняної економіки термін. У рамках централізованої планової системи використовувалось тільки одне поняття — капітальне вкладення, яке позначало всі витрати на відтворювання основних фондів, включаючи витрати на їх ремонт.

На думку багатьох учених, під інвестиціями загалом необхідно розуміти кошти, майнові та інтелектуальні цінності держави, юридичних та фізичних осіб, що спрямовані на створення нових підприємств, розширення, реконструкцію й технічне переоснащення діючих, придбання нерухомості, акцій, облігацій та інших цінних паперів і активів з метою отримання прибутку та (або) іншого позитивного ефекту. Інвестиції — це ширше поняття, ніж капітальні вкладення.

Виділяють фінансові (портфельні) та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції — це вкладення в акції, облігації, інші цінні папери інших підприємств. Реальні інвестиції — це вкладення у створення нових, реконструкцію й технічне переобладнання діючих підприємств. У цьому випадку підприємство — інвестор, який, вкладаючи свої кошти, збільшує свій виробничий капітал: основні виробничі фонди й необхідні для їх функціонування оборотні кошти.

При здійсненні портфельних інвестицій інвестор збільшує свій фінансовий капітал, одержуючи дивіденди — прибуток на цінні папери.

Капітальні вкладення — це інвестиції в основний капітал (основні засоби), у тому числі витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію й технічне переоснащення діючих підприємств, придбання машин, устаткування, інструментів, інвентарю та інші витрати.

З виробничого погляду капітальні вкладення — це витрати на будівельно-монтажні роботи при зведенні будівель та споруд; на придбання, монтаж й налагодження машин та устаткування; на утримання керівництва підприємства, що будується; на підготовку та перепідготовку кадрів; витрати, пов'язані з відведенням земельних ділянок та переселенням у зв'язку з будівництвом, та ін.

У статистичному обліку та економічному аналізі реальні інвестиції називають ще капіталоутворюючими. Вони включають такі елементи: інвестиції в основний капітал; витрати на капітальний ремонт; інвестиції на придбання земельних ділянок і об'єктів природокористування; інвестиції в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, програмні продукти, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки та ін.); інвестиції на поповнення запасів матеріально-технічних ресурсів.

Чільне місце в структурі капіталоутворюючих інвестицій (форми реальних інвестицій) займають інвестиції в основний капітал, до обсягу яких входять витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торговельних та інших підприємств, витрати на житлове та культурно-побутове будівництво.

Інвестиції як економічна категорія виконують ряд найважніших функцій, без яких неможливий нормальний розвиток економіки будь-якої держави. Інвестиції на макрорівні є основою для здійснення політики розширеного відтворювання; для прискорення науково-технологічного прогресу, поліпшення якості і забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції; для структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства; для створення необхідної бази сировини промисловості; для громадського будівництва, охорони здоров'я, культури, вищої та середньої школи, а також рішення інших соціальних проблем; для пом'якшення або вирішення проблеми безробіття; для охорони природного середовища; для забезпечення обороноздатності держави та вирішення багатьох інших проблем.

У стані економічної кризи інвестиції насамперед необхідні для стабілізації економіки, її пожвавлення та піднесення. Отже, інвестиції визначають потенціал економіки. Збільшення реального капіталу суспільства (придбання машин, устаткування, модернізація, будівництво будівель, інженерних споруд) підвищує виробничий потенціал економіки. Інвестиції у виробництво, нові технології допомагають вижити в жорсткій конкурентній боротьбі (як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку), дають змогу більш гнучко регулювати ціни на продукцію та ін.

У макроекономічному масштабі сьогоднішній добробут є значною мірою результатом вчорашніх інвестицій, а сьогоднішні інвестиції, у свою чергу, закладають основи завтрашнього зростання виробництва й більш високого добробуту.

Маючи вплив на розширення виробничих потужностей у довгостроковій перспективі, інвестиції здійснюють значний вплив на використання вже існуючих потужностей.

Інвестиції відіграють важливу роль й на мікрорівні, на якому вони необхідні насамперед для досягнення таких цілей: розширення та розвиток виробництва; недопущення надмірного морального й фізичного зносу основних фондів; підвищення технічного рівня виробництва; підвищення якостей забезпечення конкурентоспроможності продукції і кожного підприємства; здійснення природоохоронних заходів; придбання цінних паперів та вкладення коштів у активи інших підприємств.

Інвестиції також необхідні для забезпечення нормального функціонування підприємства в майбутньому, стабільного його фінансового становища та максимізації прибутку.

Отже, інвестиції є найважливішою економічною категорією, відіграють значну роль як на макро-, так і на мікрорівні насамперед для простого і розширеного відтворення, структурних змін, максимізації прибутку і на цій основі — для вирішення багатьох соціальних проблем.

Стан інвестиційної діяльності в країні характеризує динаміка таких показників, як загальний обсяг інвестицій, частка інвестицій у ВВП, частка реальних інвестицій у загальному обсязі інвестицій, загальний обсяг чистих інвестицій, частка реальних інвестицій, спрямованих в основний капітал, та ін.

Опосередковано, але досить об'єктивно, стан інвестиційної діяльності характеризують темпи зростання таких основних макроекономічних показників, як національний дохід, ВВП і ВНП, обсяг промислового виробництва, випуск окремих найважливіших видів промислової продукції, продуктивність суспільної праці та ін. Об'єктивність цих показників в оцінюванні інвестиційної діяльності пов'язана з тим, що їх зростання деякою мірою можливе без вкладення інвестицій. Ці самі показники характеризують ефективність застосування інвестицій. Якщо їхні темпи зростання випереджають темпи зростання інвестицій, то це явна ознака підвищення ефективності використання інвестицій і навпаки.

Після здобуття незалежності (до 2002 р.) постійно зменшувалась частка накопичення ВВП України. Протягом цього часу обсяги інвестицій постійно знижувались більшою мірою, ніж ВВП (реальні показники), а з 2003 р. спостерігається поліпшення стану справ щодо зростання інвестицій.

В Україні частка інвестицій у ВВП перевищує 10 %, у Росії вона становить приблизно 16, а в інших країнах ця величина значно вища: у Німеччині — 22, у США — 25, в Японії — 30 %. Усі ці дані свідчать про зниження інвестиційної діяльності в Україні, що, природно, не могло не позначитися на розвитку промисловості й народного господарства в цілому. За деякими оцінками, кожні 3 % зменшення обсягу інвестицій означають 1 % зниження ВВП.

Рівень фізичного зносу виробничих фондів промисловості в Україні значно збільшився (більше 60 %). Це погіршило структуру промисловості та законсервувало диспропорції, що поставило під загрозу економічну та національну безпеку країни; негативно позначилося на структурних зрушеннях в економіці, на темпах розвитку науково-технологічного прогресу та на ефективності суспільного виробництва. У результаті Україна все більше поступається своїми позиціями у світі як індустріальна країна.

Для того щоб Україна змогла на новій, більш сучасній базі встановити свої позиції у світовому господарстві як індустріальна країна з середнім рівнем економічного розвитку та задовільними умовами життя населення (що відповідають світовим стандартам), потрібні значні інвестиції. Є декілька оцінок потреб української економіки в інвестиціях — від 40 до 100 та більше млрд.. дол. США. За період 1990—1999 рр. практично всі показники народного господарства погіршилися, значно зменшилися темпи оновлення основних виробничих фондів, зокрема їх активна частина. Рівень фізичного зносу виробничих фондів перевищив критичний. З 2000 р. деякі показники стабілізувались і поступово поліпшувалося становище практично в усіх галузях народного господарствах. Зараз перед Україною постали дві основні проблеми: стабілізація та піднесення економіки, а вже потім постане завдання перетворення України в індустріальну державу. У зв'язку з цим на сьогодні немає інших, більш дійових засобів для вітчизняної економіки, ніж поміркована та послідовна інвестиційна політика.

Для цього необхідно дотримуватися таких умов: по-перше, країна не може більше уникати прямої участі в інвестиційному процесі на усіх рівнях; по-друге, держава повинна створити всі необхідні економічні умови для пожвавлення і стимулювання інвестиційної діяльності та зростання ефективності використання інвестицій.