Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Базові елементи оцінки та управління вартістю власного капіталу

Базові елементи оцінки та управління вартістю власного капіталу

1. Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства, у процесі такої оцінки враховуються:

а) середня сума використаного власного капіталу у звітному періоді за балансовою вартістю. Цей показник є вихідною базою коректування суми власного капіталу з урахуванням поточної ринкової його оцінки. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за ряд внутрішніх звітних періодів;

б) середня сума використаного власного капіталу в поточній ринковій оцінці. Методика розрахунку цього показника розглянута раніше;

в) сума виплат власного капіталу (у формі відсотків, диві дендів тощо) за рахунок чистого прибутку підприємства. Ця сума є ціною, яку підприємство платить за використаний капітал власників. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, встановлюючи розмір відсотків і дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілення чистого прибутку.

Вартість функціонованого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за такою формулою:

виплачена власникам підприємства у процесі його розподілення за звітний період; ВКС — середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

Процес управління вартістю цього елемента власного капіталу визначається, перш за все, сферою його використання — операційною діяльністю підприємства. Він пов'язаний з формуванням операційного прибутку підприємства і здійсненою ним політикою розподілення прибутку (форми такої політики будуть розглянуті далі). Відповідно вартість капіталу, що функціонує в плановому періоді, визначається за формулою:

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням відповідних прогнозних розрахунків. Так як нерозподілений прибуток являє собою ту капіталізовану його частину, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку є заплановані на його суму виплати власникам, яким він належить.

Такий підхід до оцінки нерозподіленого прибутку базується на тому, що якщо б він був виплачений власникам капіталу при його розподіленні за результатами звітного періоду, вони б, інвестуючи його в інші об'єкти, одержали відповідний прибуток, який був би ціною цього інвестованого капіталу. Але власники надали перевагу інвестуванню цього прибутку у власне підприємство, отже, його ціною є запланована до розподілення сума чистого прибутку майбутнього періоду на цю частину інвестованого капіталу.

З урахуванням такого підходу, вартість нерозподіленого прибутку (ВНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства (ВКФ„) у плановому періоді:

Такий підхід дозволяє зробити висновок: оскільки вартість власного капіталу, що функціонує у плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в цьому ж періоді рівні, за оцінкою середньозважуваної вартості капіталу в плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний сумарний елемент, тобто включатися в оцінку з єдиною сумарною питомою вагою.

Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається сферою його використання — інвестиційною діяльністю. Тому мета управління цією частиною капіталу підпорядкована меті інвестиційної політики підприємства і, відповідно, норма інвестиційного прибутку (внутрішня ставка прибутковості) завжди повинна зіставлятися з рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

3. Вартість додатково залученого акціонерного (пайового) капіталу розраховується у процесі оцінки диференційовано за привілейованими і простими акціями (або додатково залученими паями).

Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісіі привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів. Це значно спрощує процес визначення вартості цього елемента капіталу, так як обслуговування зобов'язань за привілейованими акціями співпадає з обслуговуванням зобов'язань щодо позичкового капіталу. Але суттєвою різницею у характері цього обслуговування є, з позицій оцінки вартості, те, що виплати щодо обслуговування позичкового капіталу належать до витрат (собівартість) і тому виключені із складу оподаткованого прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства. Окрім виплати дивідендів, до витрат підприємств належать емісійні витрати відносно випуску акцій, які є відчутні за величиною.

З урахуванням цих особливостей, вартість додатково залученого капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою:

Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії простих акцій (чи додатково залучених паїв) вимагає обліку таких показників:

а) суми додаткової емісії простих акцій (або суми додатково залучених паїв);

б) суми дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну акцію (або суми прибутку, виплаченого власникам на одиницю капіталу);

в) запланованого темпу зростання виплат прибутку власникам капіталу у формі дивідендів (або відсотків);

г) запланованих витрат за емісією акцій (або залучення додаткового пайового капіталу).

У процесі залучення цього виду власного капіталу слід мати на увазі, що за вартістю він є найбільш дорогим, так як витрати, пов'язані з його обслуговуванням, не зменшують базу оподаткованого прибутку, а премія за ризик — найвища, оскільки цей капітал при банкрутстві підприємства захищений найменшою мірою.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за формулою:

виражений десятковим дробом; Кna— сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв); ЗЕ — затрати, пов'язані з емісією акцій, виражені у десятковій величині відносної суми емісії акцій (додаткових паїв).

Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризується високим рівнем складності і вимагає високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом розробки і реалізації емісійної політики підприємства, а також його дивідендної політики (або політики розподілення прибутку). Принципи розробки цих видів фінансової політики підприємства розглядаються далі.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу і питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі може бути розрахований показник середньо-зважуваної вартості власного капіталу підприємства.