Зумовлювала посилення військової диктатури. Але Тіберій не хотів приймати будь-яких нових титулів і повноважень. Титул імператора не став частиною його імені, він відхилив почесне звання Батька Вітчизни, дозволив тільки рабам називати себе паном. Його обурювали лестощі та раболіпство, і одного разу, вийшовши з курії, він вигукнув: "О, люди, створені для рабства!" Зовні, особливо в перші роки правління, Тіберій старався підкреслити лояльність щодо сенату. Але вже в 15 р. дається нове тлумачення старому законові про образу величності. За цим законом почали притягати до відповідальності тих, чиї вчинки або слова вважались образливими для пам'яті Августа, а потім під цей закон почали підводити і необережні зауваження на адресу Тіберія.
Не покладаючись на оточення, Тіберій наблизив до себе префекта преторіанської гвардії вершника Луція Елія Сеяна, який поступово здобув винятковий вплив при дворі та державі. Охоплений честолюбними замірами, він отруїв сина Тіберія - Друза. Почались процеси проти видатних сенаторів, що закінчувались засудженням і конфіскацією їхнього майна, вигнаннями і стратами. З часів Тіберія в руках імператора внаслідок конфіскацій утворюється значний фонд земельних угідь в Італії та західних провінціях.
Серед потерпілих були й близькі до імператора. Були заслані, а потім і загинули люди, пов'язані з Германіком: його вдова Агріппіна, яка не приховувала свого ставлення до Тіберія ї очолювала проти нього придворну опозицію, а також її діти Нерон і Друз.
У 26 р. Тіберій залишив Рим і вирушив у Кампанію, а в наступному році - на острів Капрі, де жив самотньо, управляючи Імперією і керуючи Сенатом за допомогою листів. Ударом для Тіберія було викриття змови Сеяна, який хотів спертися на преторіанську гвардію. Сеяна було страчено, жорстоко покарали і його спільників. Ця подія посилила недовір'я і підозрілість старого імператора, за його наказом з найрізноманітніших приводів були засуджені ті, хто в чому-небудь видавався підозрілим. Тіберій помер у 37 р. За повідомленням Таціта, його вже під час агонії задушив Макрон, префект Преторія, який змінив Сеяна.
Правління Калігули.
Після смерті Тіберія влада перейшла до сина Германіка Гая Юлія Цезаря (87-41), прозваного Калігулою ("чобіток"). Популярність батька поширювалася і на його дітей.
Калігула почав з амністії всім засудженим за Тіберія, розпорядження якого були визнані недійсними. Донощиків було покарано, закон про образу величності перестали застосовувати. На відміну від ощадливого Тіберія Калігула витрачав величезні кошти на театральні вистави та спорудження нових будинків. Перший період правління молодого імператора характеризувався згодою між ним і Сенатом. Але незабаром молодий правитель став зловживати владою. Почались переслідування, насамперед осіб сенаторського стану. Подібно до елліністичних царів Калігула вважав себе необмеженим монархом. Він наполягав на тому, щоб його називали паном, вимагав собі божественної шани. Коли були витрачені значні кошти, зібрані Тіберієм, Калігула почав вдаватись до найрізноманітніших заходів, щоб поповнити скарбницю: конфісковувалось майно засуджених, улаштовувались примусові аукціони, провінції мусили платити надмірні податки.
Політика Калігули щодо провінцій відрізнялася від політики його попередника. За наказом Калігули в Єрусалимському храмі мусили поставити величезну статую імператора. Наказ цей мало не призвів до повстання, яке не відбулось тільки завдяки передчасній смерті імператора. Політика Калігули щодо іудеїв Александрії призвела до іудейського погрому, організованого еллінізованим населенням міста за підтримки урядової адміністрації.
Тиранічний спосіб правління Калігули і дозвіл рабам робити доноси на своїх панів викликали незадоволення не тільки сенату, а й командного складу преторіанців. Проти Калігули було організовано змову, і 15 січня 41 р. його вбив преторіанський військовий трибун Кассій Херея.
Зовнішня політика Калігули і Клавдія.
Правління Нерона (54-68).
Громадянська війна 68-69 рр.
Міста і міське життя.
Сільське господарство.
Праця рабів в Італії в І ст. н. е.
Виникнення колонату.
Іудейська війна.
Правління Веспасіана (69-79).