Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Іудейська війна.

У творах Колумелли е згадка і про інші спроби знайти вихід зі скрути з робочою силою, якої зазнавали землевласники. У далеких маєтках або маєтках, розташованих у місцевості з неоптимальними умовами, Колумелла вважав вигіднішим ділити землю на дрібні ділянки і здавати їх в оренду. Орендарі називалися колонами. Спочатку слово означало будь-якого землероба, який своєю працею обробляв землю; колонами називали й поселенців у колоніях. На підставі творів Колумелли можна зробити висновок, що в середині І ст. н. е. колонат - поширене явище. Колумелла розрізняв дві категорії колонів: місцеві жителі, які обробляли землю своєю працею; міські жителі, які посилали працювати на полях власних рабів. Колумелла віддавав перевагу першим і виступав за тривалу оренду, бо часта зміна орендарів невигідна для власника.

Поширення колонатних відносин було одним із симптомів наростаючої кризи рабовласницького способу виробництва в Італії.

Іудейська війна.

Після смерті Ірода Агріппи Іудеєю, що ввійшла до складу провінції Сирія, управляли римські прокуратори і майже всі імператори зважали на релігійні традиції іудеїв. Вони були звільнені від військової служби і не брали участі в культі імператора. Незважаючи на це, між римською владою і населенням майже ніколи не припинялись конфлікти, які виникали з найрізноманітніших приводів. Населення Іудеї, як і інших провінцій, потерпало від поборів, головний тягар яких припадав на селянство; жителів провінції гнобили чужинці і вони побоювались за свободу своєї релігії, яка характеризувалась винятковістю і не допускала втручання іновірців, тим більше і внаслідок того, що прокуратори і розміщені в Іудеї солдати нерідко порушували релігійні привілеї іудейства.

У самій Іудеї не припинялась внутрішня боротьба, яка відображала соціальне розшарування іудейського населення. Головні іудейські політичні угруповання виникли ще в доримську епоху, а традиційні незгоди між ними посилювались внаслідок різного ставлення до римського панування. Римляни спирались на прихильників династії Ірода - садукеїв, партію вищого іудейського духовенства, визначні представники якої були великими землевласниками. Садукеї не були популярні серед широких мас населення. Ще в І ст. до н. е. в Іудеї великого значення набули так звані фарисеї - ревнителі суворого додержання обрядів і ритуальної чистоти. Вони мали певну підтримку вищих і середніх верств, міського населення, але до них негативно ставились селяни, які частково підтримували демократичне угруповання зелотіву а частково - так званих єссеїв, які перебували далеко від політики і становили окрему релігійну організацію.

Відносини між римлянами й іудеями особливо загострилися в 66 р. У місті Кесарії іудеї були усунуті від участі в міському самоврядуванні, що спричинило збройну сутичку між ними і привілейованим еллінізованим населенням. Іудеї покинули Кесарію. Відповіддю на кесарійські події було повстання в Єрусалимі, що виникло великою мірою внаслідок зловживань прокуратора Іудеї Гессія Флора. Римський гарнізон було знищено. На допомогу римлянам прибув намісник Сирії Гай Цестій Галл, який намагався зайняти Єрусалим, але зазнав поразки, після чого повстання поширилось на всю Іудею.

Становище для римлян ставало загрозливим. Нерону довелось послати в Іудею регулярні війська під командуванням Флавія Веспасіана, який натрапив там на впертий опір, хоча багато фарисеїв, які спочатку взяли участь у повстанні, злякавшись розмаху руху, пішли на капітуляцію перед Римом. Серед інших зрадив повстанців і перейшов на бік римлян воєначальник Йосиф, відомий потім як історик Йосиф Флавій.

Римська армія під командуванням Веспасіана повільно завойовувала Іудею, а коли прийшла звістка про смерть Нерона, опір у країні майже повсюди було придушено. У руках повстанців залишалися тільки місто Єрусалим та кілька фортець.

У самому Єрусалимі відбувалася боротьба між різними групами повсталих, які усунули вище духовенство. Фарисеїв, що були спочатку при владі, скинули. Великий вплив отримали представники демократичних груп - зелоти, які мали прихильників серед дрібних торговців, ремісників та селян, і сикарії - вихідці з рабів і розорених селян, що утворювали радикальну групу і проповідували терористичні методи боротьби. Зелоти і сикарії провели радикальні реформи й організували оборону. Рабам була надана свобода, первосвященика обрали жеребкуванням, а храм перетворили на фортецю. Головними керівниками повстання були Іоанн з Гіскали, Елеазар і Симон, син Пори. Між вождями точилась боротьба, проте вони продовжували чинити опір римлянам. У місті не вистачало продуктів, населення голодувало, але героїчно витримувало облогу.

Після того як Веспасіана було проголошено імператором, він передав командування своєму синові Тіту, який продовжував облогу Єрусалима. Римлянам з великим напруженням удалось взяти міські мури, але храм залишався неприступною фортецею. Тоді було спалено його галереї, а згодом і сам храм. Після цього цілий місяць точилася боротьба на вулицях міста, яка закінчилась лише у вересні 70 р. Храм було зруйновано і зрівняно із землею. У 71 р. Веспасіан і Тіт влаштували спільний тріумф з нагоди перемоги над іудеями.