Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Сільське господарство.

Кінець І ст. до н. е. і перша половина II ст. характеризуються зростанням і розвитком окремих областей Італії, які сягали аж до самих Альп.

Однією з основних рис італійського розвитку було зростання міст, кількість яких, за деякими даними, досягало 1200. Переважали дрібні міста, жителі яких були пов'язані із сільським господарством. Загальна чисельність італійського населення в І ст. н. е. приблизно дорівнювала 16 млн осіб. Кожне з італійських міст мало певну автономію.

Поряд з великими землевласниками певну роль у житті італійських міст відігравали торгові елементи, серед яких визначне місце належало і багатим вільновідпущеникам. Промисловість і торгівля, як правило, не були диференційовані, а купці часто були і власниками майстерень.

Продукти італійської промисловості розповсюджувались переважно на Заході. Схід не потребував італійських товарів, оскільки там ремесло було розвинене здавна. У ремісничих майстернях були зайняті здебільшого раби, але відігравали певну роль і дрібні вільні ремісники, про життя яких відомо порівняно мало. Вважають, що серед них багато було вільновідпущеників.

Сільське господарство.

Незважаючи на розвиток окремих галузей промисловості, Італія ніколи не була областю, де переважало ремісниче виробництво. Протягом усього стародавнього часу вона залишалася сільськогосподарською країною, але аграрні відносини зазнавали змін. Про стан сільського господарства у перше століття імперії дає уявлення трактат Колумелли, написаний за часів Нерона.

Колумелла був прихильником інтенсивного господарства, але деякі сільські господарі обстоювали інший принцип ведення господарства - прагнули якнайбільше засіяти, навіть якби це було пов'язано з недостатнім обробітком землі. Саме проти них і виступав Колумелла. З його трактату видно, що вищі сорти винограду стали замінюватись нижчими сортами, які давали вино невисокої якості, але потребували меншого догляду; те саме стосувалося і маслинових дерев.

Це означало перехід до екстенсивних типів ведення господарства і ця тенденція зумовлена була глибокими причинами. Велику роль, безперечно, відігравала конкуренція провінцій. Спочатку Італія постачала виноградні вина та оливу майже всім західним провінціям: Іспанії, Галлії, придунайським областям, але родючий ґрунт цих провінцій також давав можливість культивувати виноград і розводити маслинові дерева. На місцях почали виготовляти свої сорти вин і деякі з них були не гірші за італійські, а інші коштували значно дешевше. Попит на італійські вина зменшувався, ринок їх збуту звужувався, тому розведення високих сортів винограду, які потребували великого догляду, ставало невигідним. Те саме було і з маслиновими деревами. Таким чином, конкуренція західних провінцій - одна з причин початку занепаду італійського господарства.

Праця рабів в Італії в І ст. н. е.

Є й інша причина занепаду італійського сільського господарства, яку можна вважати основною. Зовнішня політика епохи імперії була переважно оборонною, і у зв'язку з тим, що не відбувалися великі завойовницькі війни, зменшувався приплив рабів. Піратство було майже зовсім знищене, а воно раніше відігравало чималу роль у наповненні ринку рабів. Проте потреба в робочих руках не зменшувалась, а рабів на ринок виводилось менше. У Рим та Італію прибували здебільшого північні варвари: кельти, германці, бритти, яким не можна було доручити обробіток виноградників та маслинових насаджень, що потребували пильного догляду. Так, зменшення припливу рабів і зміна їх етнічного складу приводили до певних змін у сільському господарстві.

Боротьба рабів з рабовласниками в окремих господарствах не припинялась і призводила іноді до таких ексцесів, як убивство господарів. Інколи вона виявлялася у пасивному опорі та заподіюванні матеріальної шкоди панам. Усе це змушувало рабовласників шукати виходу з економічної і соціальної кризи, що починалася. Звідси спостерігалися згадана вище тенденція переходу до екстенсивних типів ведення господарства і більша, ніж раніше, увага до рабів, вихованих у господарстві. Колумелла пропонував відзначати рабинь, які мають потомство. їх треба, на його думку, звільняти від роботи, а тих, які мають багато дітей, навіть відпускати на волю. Доморощені раби відігравали в цей час більшу роль, ніж раніше, коли повсюди переважали куплені раби.