Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Німеччина в першій половині XIX ст.

Рішенням Віденського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Німецький союз, до якого входили 35 суверенних монархій та

4 вільні міста (Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні), а також частково землі Австрії та Пруссії. Членами Німецького союзу були король Великої Британії як король Ганноверу, король Данії як герцог Шлезвігу та король Нідерландів як великий герцог Люксембургу. Нові кордони в Центральній Європі дещо нагадували ті, які були у Священній Римській імперії німецької нації, однак сформувалися більш життєздатні політичні утворення. На конгресі у Відні у рішеннях щодо Німеччини домінували тенденції не допустити як її надмірної фрагментації, так і централізації. Зроблено це було під впливом Австрії, для якої велика об'єднана німецька держава загрожувала б її інтересам в Європі. Німецький союз фактично відображав низький рівень громадянської свідомості та політичної інтеграції у Центральній Європі. Войовничі реформатори, які обстоювали ідею об'єднання, не мали великого впливу в суспільстві, переважна більшість якого визнала територіальні зміни в Європі.

Представницьким органом Союзу був бундестаг у Франкфурті-на-Майні. До нього входили повноважні представники всіх держав, а працював він під головуванням представника Австрії. Однак рішення бундестагу не були обов'язковими для виконання окремими членами Союзу, що його послаблювало, хоча він і проголошувався неподільним. Німецький союз мав союзну армію - бундесвер, яка формувалася з контингентів окремих держав.

Розробляючи головні принципи Реставрації, учасники Віденського конгресу усвідомлювали, що остаточно ліквідувати всі демократичні наслідки Французької революції неможливо. Головним завданням стало збереження розумного балансу між необхідними реформами і традиціями абсолютизму. Саме тому в державах Німецького союзу хоч і скасовувалися окремі реформи наполеонівського періоду, однак методи абсолютистського деспотизму повною мірою не було відновлено.

Період 1815-1848 рр. в історії Німеччини відомий під назвою епоха Бідермайера (з нім.- міщанин, обиватель, порядна людина), яка означала зміну стилю життя, ціннісних пріоритетів народу, в котрих головними були відмова від активної політичної діяльності, спокій, задоволення відносним добробутом, пошук сенсу життя в замкненому сімейному колі тощо.

Багато німців втомилися від десятилітніх війн на континенті й раділи, що Європа та їхня батьківщина повернулися до стану спокою та порядку. Реставрація монархічних режимів у державах Німецького союзу знову перетворила їх на підданих своїх князів і зобов'язувала без заперечень виконувати рішення влади. Можливості участі у громадському й політичному житті були обмеженими і часто пов'язаними з ризиком бути заарештованим і ув'язненим. Більшість німців не цікавилися політикою, а отримували задоволення в обговоренні питань розвитку торгівлі, промисловості та сільського господарства. Люди хотіли спокою і відносно забезпеченого життя. Вони знаходили його у сімейному колі, в якому почували себе значно впевненіше. Головними цінностями німецького суспільства стали спокій, порядок, добробут та сімейний комфорт. Звичними були сімейні вечірки у колі добрих друзів, музичні та театральні вечори, бесіди не на політичні теми, а з обговоренням питань розвитку господарства, сучасного мистецтва, літератури, поезії, моди. Дами із середніх станів захоплювалися французькими модними журналами. В моді були канали і комоди, оббивання меблів у "дрібну квіточку", відкриті парасольки, локони у вигляді спіралі, капелюшки з великими, піднятими спереду полями, циліндри. У столичних містах міщани орієнтувалися на стиль життя аристократів та князівського двору.

Це був не тільки період розквіту міщанського стилю життя, а й час боротьби ліберальних і національних сил за свободу і єдність" Ліберально налаштовані члени німецького суспільства боролися за широкі демократичні свободи, за право участі громадян в управлінні державою. Національні сили прагнули до об'єднання Німеччини.

У перші роки існування Німецького союзу спостерігалися демократичні перетворення. Зокрема в південних німецьких державах, де вплив революційних подій був найсильніший, ліберальні представники суспільства домоглися введення напівдемократичних конституцій: у Баварії та Бадені - 1818 р., Вюртемберзі - 1819 р., Гессен-Дармштадті - 1820 р. Проте всі ці конституції узгоджувалися з актом створення Німецького союзу і не проголошували принципів народного суверенітету, не гарантували демократичних прав і свобод.

Хвиля реформ на півдні Німеччини докотилася до Пруссії, де було багато прихильників відомого реформатора К. фон Штайна. Під їх впливом прусський король у 1815 р. заявив про необхідність введення конституційної монархії. Однак ситуація в країні була дестабілізована націоналістичною організацією "Німецький молодіжний союз", яка складалася зі студентів і виступала проти конфедеративного союзу німецьких держав.

Німецький молодіжний союз - опозиційна організація ліберального спрямування, що обстоювала ідею об'єднання Німеччини, зі студентів німецьких університетів. Була заснована у 1815 р. студентами Ієнського університету. Багато з них під час визвольної війни добровільно служили єгерями (гірськими стрільцями) у військах корпусу барона Лютцофа. Уніформа єгерів складалася з чорного мундира з червоними нашивками та золотими гудзиками (кольори сучасного прапора Федеративної Республіки Німеччини). Ці кольори стали улюбленими для ієнських студентів (чорно-червоний одяг доповнювався значком - дубове листя з бахромою). Спочатку вони боролися проти академічних привілеїв, поганих вчинків студентів, проголошували необхідність зміцнення зв'язків між студентством і народом, не приховували свого незадоволення політичною системою Меттерніха. За прикладом ієнських студентів аналогічні товариства утворювалисяв інших університетах Німеччини. 18 жовтня 1817р. понад 500 студентів та професорів зібралися відсвяткувати річницю "Битви народів" під Лейпцигом у 1813 р. Одночасно у замку Вартбург (поблизу м. Айзенах) святкували 300-річчя Реформації в Німеччині. Націоналістично налаштовані студенти перетворили це свято на політичну акцію протесту проти реакційної монархічної системи. У1818 р. було створено Загальний німецький молодіжний союз, який став ядром боротьби за національне об'єднання Німеччини. Водночас у студентській організації було багато юнацького романтизму: так, наявність бороди означала опозиціонера та демократа, для підготовки молодих людей до боротьби за єдність нації створили "Гімнастичне товариство". В організації не було єдиної політичної програми. Одна частина мріяла про відновлення Священної Римської імперії німецької нації, інша перебувала під впливом ліберальних ідей. У 1817 р. на фестивалі у Вартбурзі члени Німецького молодіжного союзу звинуватили урядовців у підтримці панівного державного устрою, закликали до широкого руху за об'єднання Німеччини, спалили на вогнищі символи державної влади. У березні 1819 р. член конспіративної революційно-демократичної групи К.Санд убив відомого публіциста-реакціонера А. фон Коцебу. Ці події спричинили посилення реакції в державах Німецького союзу.

Головним ініціатором та організатором реакційних заходів став австрійський канцлер князь К. Меттерніх. За його участю в серпні 1819 р. було прийнято так звані Карлсбадські рішення, що становили програму наступу на демократичні сили. їх підписали Австрія, Пруссія, Баварія, Саксонія, Баден, Вюртемберг та ін. Вони передбачали запровадження в німецьких державах цензури періодичних видань, розпуск і заборону діяльності молодіжних організацій радикального спрямування, введення нагляду за молоддю в університетах та школах, створення у м. Майнці центральної комісії з надзвичайними повноваженнями для розслідування діяльності таємних гуртків тощо. Поліція переслідувала всіх "неблагонадійних". У цю категорію зараховували студентів, професорів, вчителів шкіл та гімназій, службовців, які раніше допомагали К. фон Штайну в проведенні реформ. Наприклад, професору університету в Бонні, відомому поету Е. Арндту на 20 років заборонили викладати в навчальних закладах, письменник Ф. Ройтер переслідувався як лідер Загального німецького молодіжного союзу і був звинувачений у державній зраді.

20 серпня 1819 р. Карлсбадські рішення було погоджено з представниками німецьких держав. Однак не в усіх князівствах їх підтримали. Зокрема в Ганновері, Баварії, Брауншвейзі наступ на опозиційні сили здійснювався менш послідовно.

Реакційному порядку загрожувало піднесення революційного руху під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції. Щоб запобігти поширенню революції, уряди окремих німецьких держав (Саксонії, Ганновера) готові були навіть прийняти демократичні конституції. У 1832 р. південні радикали на Гамбахському святі, що відбувся з нагоди прийняття баварської конституції 1818 р., закликали до національного об'єднання, утворення республіканського уряду та проголошення принципів народного суверенітету. У цьому святі брали участь майже 30 тис. студентів, селян, робітників, які організували велику демонстрацію під чорно-червоно-золотими національними прапорами. У 1833 р. група із

50 радикально налаштованих студентів спробувала захопити м. Франкфурт-на-Майні, розпустити союзний бундестаг і проголосити Німецьку республіку. Наслідком цих подій стало посилення реакції. З ініціативи К. Меттерніха союзний бундестаг прийняв закони про посилення цензури, діяльності поліції, обмеження прав законодавчого органу, заборону зібрань тощо. На декілька років опозиція змушена була припинити свою діяльність.

Однак вимоги створення вільної об'єднаної Німеччини все частіше висувалися представниками різних політичних сил та верств німецького суспільства. Боротьба між прихильниками та противниками наявних форм правління призвела до появи в Німеччині перших політичних об'єднань - майбутніх політичних партій. Вони не мали чіткої політичної програми, організаційної структури, дисципліни, діяли за клубним принципом, але були носіями нових громадянських відносин.

Погляди і принципи легітимістів (аристократія, вищі урядовці, церковні ієрархи) ґрунтувалися на консервативних ідеях про природу людини та суспільства. Стосунки людини і уряду не повинні визначатися паперовими конституціями і декларативними правами і свободами, оскільки людські вчинки диктуються почуттями, звичками, традиціями суспільства, історичним досвідом народу. Представницькі органи і конституції - це лише фасад, за яким криється жадоба буржуазії до влади. Тільки традиційні цінності й система влади, що ґрунтується на законності, можуть захистити робітників та селян від експлуатації буржуазії. Отже, політичні органи Німецького союзу мають силу, бо вони законні й виражають дух нації.

Противниками принципів легітимізму були ліберали, які виражали інтереси промисловців, торговців, фінансистів, державних службовців та університетських професорів. їх політичним ідеалом була конституційна монархія із всенародно обраним парламентом. Ліберали виступали за перетворення Німецького союзу на Національну монархію з федеративним устроєм за збереження широких прав за земельними урядами і парламентами. їх противниками були і представники аристократії, і революційний пролетаріат. На лівому полюсі політичної боротьби перебували радикали, які виражали інтереси дрібних підприємців, промисловців, кваліфікованих робітників, фермерів, журналістів, адвокатів, публіцистів, лікарів тощо і виступали за повноправне впровадження в життя принципів народного суверенітету. Ідеалом для радикалів була Якобінська республіка 1793 р., а метою - політичне об'єднання. Вони залишалися в опозиції до урядів та прихильників легітимізму.

Піднесенню ідей національного об'єднання сприяв також економічний розвиток німецьких земель. У сільське господарство поступово проникали ринкові відносини, розвивалося юнкерське господарство з використанням праці вільнонайманих сільськогосподарських робітників. Характерною ознакою промисловості були впровадження машин, нових технологій, залізничне будівництво. Центром гірничої та металургійної промисловості стала Рейнська область. Машинобудування розвивалося в Пруссії, текстильна промисловість - в Саксонії. Зростала чисельність робітничого класу. Велике значення для економічного об'єднання німецьких держав мав створений у 1834 р. за ініціативою Пруссії Митний союз.

Уперше в історії німецького народу завдяки Митному союзу утворився національний внутрішній ринок. У 30-ті - 40-ві рр. у німецьких державах відбувся промисловий переворот: споруджувалися залізниці, розвивалися металургія та машинобудування.

Велика промисловість була сконцентрована насамперед у Вестфалії та Сілезії, а також у Саксонському королівстві. Наприкінці 40-х рр. значним промисловим центром стала столиця Пруссії - Берлін. Із 400 тис. населення Берліна близько 70 тис. були найманими робітниками, які працювали на мануфактурах, великих фабриках і заводах, зокрема машинобудівному заводі, що випускав потяги. Проте до середини XIX ст. Німеччина залишалася аграрною країною: понад 70 % населення працювало у сільському господарстві. У Німеччині не було кріпаків, але значна частина селян сплачувала поміщикам грошові повинності.

На відміну від Франції та Англії, де буржуазія посіла провідні позиції у суспільстві та економіці, у Німеччині панувало дворянство. Поміщикам Пруссії належало 60 % усієї землі. Капіталізм тут розвивався "прусським шляхом": феодальні відносини не було ліквідовано остаточно, тому тривалий час зберігалися напівфеодальні риси.

За рівнем промислового розвитку Німеччина до кінця 40-х рр. відставала від Англії, а за багатьма показниками - і від Франції. Пруссія і загалом Німецький союз наприкінці 40-х рр. видобували менше залізної руди і виробляли в 2-3 рази менше чавуну, ніж Франція, але Німеччина випереджала Францію за потужністю парових двигунів, видобутком вугілля.

Крім того, якщо Англія, Франція, Росія і США сформувалися як єдині національні держави, Німеччина була політично роздробленою.

Розвиток капіталізму в Німеччині зумовив збільшення чисельності робітництва, що почало виступати на захист своїх інтересів. Так, у 1844 р. ткачі Сілезії організували повстання. Німецькі ремісники і робітники у Парижі створили товариство "Союз справедливих", що перебувало під впливом ідей французьких соціалістів. 1847 р. на основі "Союзу справедливих" зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса засновано Союз комуністів. Його програмою став "Маніфест комуністичної партії", написаний Марксом і Енгельсом 1848 р.

Наприкінці 40-х рр. у німецьких державах посилилося прагнення до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідації рештків феодалізму, прийняття Конституції.