Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Селянська реформа в Росії

Необхідність пристосування самодержавства Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку привела до проведення в 60-70-х рр. XIX ст. царським урядом державних реформ, основне місце серед яких займала селянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне право в Російській імперії.

Причини проведення царизмом реформ мали як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Важливими економічними чинниками, що викликали політику реформ, були:

o криза феодально-кріпосницької системи господарювання;

o відкриття чорноморських портів і дедалі активніша участь землевласників у світовій торгівлі;

o конкуренція з іншими державами;

o зростання кількості збанкрутілих поміщицьких господарств;

o переведення селянських господарств з відробіткової ренти на грошову;

o наростання соціальної напруженості, оскільки селянські повстання та виступи фактично створили революційну ситуацію.

Серед суб'єктивних причин, що поклали початок добі реформ, історики виокремлюють:

o пожвавлення громадської активності, пов'язане з приходом до влади нового царя - Олександра II, та сподівання прогресивної інтелігенції на пом'якшення суворого режиму попереднього царя;

o поразку Росії у Кримській (Східній) війні (1853-1856). Шок, який викликала у царського уряду ця поразка, був вирішальним поштовхом, котрий змусив його визнати потребу негайних реформ.

Умови звільнення селян 45 губерній Російської імперії з-під кріпосної залежності було викладено в законодавчому пакеті так званих Положень 19 лютого, які складалися з Маніфесту 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів ("Положень" і "Додаткових правил"). Найважливіше з них - "Загальне положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності", у якому викладалися загальні умови скасування кріпосного права і визначалося правове становище селянства.

Порядок складання і введення уставних грамот до 19 лютого 1863 р. визначили "Правила про порядок введення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності".

Порядок викупу селянами своїх наділів регламентувало "Положення про викуп селянами, які вийшли з кріпосної залежності, їх садибної осілості та про сприяння уряду до придбання цими селянами у власність польових угідь".

Інші законодавчі акти визначали становище різних категорій колишніх кріпосних селян: дворових, селян дрібномаєтних власників, так званих фабричних селян та ін.

Згідно з Маніфестом мільйони селян, що належали поміщикам, отримали можливість вийти з кріпацтва, в умовах Росії - з майже рабського становища. Селяни оголошувалися особисто вільними й отримували всі права, що надавалися законами імперії, у тому числі право власності.

Реформа ліквідувала владу поміщика над селянином, розширила сферу дії общинної демократії, юридично узаконила поняття "сільське товариство". Вводилося селянське самоврядування у межах волості, в рамках якого селяни самостійно, під керівництвом виборних вирішували питання свого повсякденного життя.

Однак прошарок власників, так званого середнього класу, реформа не створила. Общинна земля не могла відчужуватися, не підлягала купівлі-продажу, а землю, власником якої селянин не був, він мав обов'язково викупити у поміщика. Якщо селянин відмовлявся викупити землю, уряд примусово стягував платежі.

До 1881 р. 85 % селян перейшло на викуп добровільно, 15 % - примусово. До сплати викупник платежів селяни зобов'язані були виконувати повинності на користь поміщика як власника землі.

Селянин не мав права відмовитися від наділу. Це пояснювалося прагненням обмежити відхід селян, поставити перешкоди на шляху пролетаризації селянства. З цією самою метою влада не паспортизувала село, паспорти видавалися лише за умови сплати всіх податків, хоч юридично селяни мали всі цивільні права.

Таким чином, селянська реформа 1861 р. не створила прошарку дрібних власників, а зміцнила общинну структуру, передавши общині власність на землю. Общині належало 4/5 всієї землі, селянам -1/5 частина.

Вийти з общини і стати власником своєї землі селянин не мав можливості. Проте за всієї непослідовності селянська реформа 1861 р. була кроком уперед по шляху модернізації Росії за європейським зразком.

Правову основу селянської реформи 1861 р. в Російської імперії становили як законодавчі акти, так і низка указів і постанов, призначених спеціально для губерній.

Так, губернії, де переважало общинне землекористування, підпадали під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях у губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських". 35 губерній країни, на які поширювалося це положення, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову, а смуги у свою чергу - на місцевості, для кожної з яких установлювався розмір наділу на ревізьку душу (від 3 до 6,5 десятин). До нього входили як присадибні ділянки, так і орні, сінокосні землі й пасовиська.

Якщо дореформений наділ перевищував установлені норми, поміщик міг відрізати надлишок на свою користь. Згадане місцеве положення надавало поміщикам також інші можливості для пограбування й обезземелення селян, перетворюючи їх на кабальних орендарів.

Незважаючи на половинчастий характер селянської реформи 1861 р., вона внесла докорінні зміни в розподіл земельної власності, дала імпульс розвиткові капіталістичних відносин.