Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Громадянська війна в Росії

Громадянська війна в Росії

Основні положення радянської історичної науки щодо громадянської війни зводились до того, що республіка Рад боролася з "білими" найманцями поміщиків і капіталістів і, незважаючи на допомогу імперіалістичних держав і безпосередню воєнну інтервенцію Антанти, вийшла переможцем. Тобто громадянська війна зображувалася як війна між білими і червоними за участю іноземних інтервентів. Інші моменти цієї війни зовсім не висвітлювалися. Згідно з концепцією радянської історичної науки вона розпочалася влітку 1918 р. з початком воєнної інтервенції та закінчилася наприкінці 1920 р., коли було розгромлено Врангеля. З подібною концепцією не можна погодитися.

Однак історія громадянської війни - багатопланова. П складовими є: війна білих і червоних; війна білих і червоних проти "зелених"; боротьба більшовиків проти своїх політичних суперників - кадетів, есерів, меншовиків та ін.; боротьба проти православної церкви; імперська війна проти національних рухів.

Сьогодні історики виокремлюють шість етапів громадянської війни.

Перший - жовтень 1917 - травень 1918 р.: боротьба більшовиків, що прийшли до влади, з військами Керенського, Краснова, Каледіна та ін., спроба відсічі німецькій інтервенції та Брестський мир.

Другий - літо - осінь 1918 р.: боротьба есеро-меншовицьких сил "демократичної контрреволюції", чехословацький заколот, розвиток інтервенції Німеччини.

Третій - кінець 1918 - початок 1919 р.: закінчення Першої світової війни й німецької інтервенції, висадження військ Антанти в портах Росії, початок політики "воєнного комунізму", встановлення диктатури Колчака в Омську.

Четвертий - весна 1919 - весна 1920 р.: відступ інтервентів, перемоги Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) над арміями Колчака на сході, Денікіна - на півдні, Юденіча - на північному заході.

П'ятий - весна - осінь 1920 р.: радянсько-польська війна, розгром військ Врангеля в Криму, апогей системи "воєнного комунізму".

Шостий - 1921 - 1922 рр.: ліквідація локальних вогнищ громадянської війни, придушення Кронштадтського повстання, селянського руху на Тамбовщині, ліквідація загонів Махно, повстань козаків на Кубані, визволення Далекого Сходу від японців, боротьба з басмацтвом у Середній Азії, демобілізація РСЧА й перехід до непу.

Однією з причин війни була внутрішня політика більшовицького керівництва, яке розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відносини, створило однопартійну політичну систему. Все це викликало невдоволення землевласників і підприємців, демократичної інтелігенції, селян-середняків, політичних суперників більшовиків.

У 1918 р. були такі основні центри антибільшовицького руху: "Спілка відродження Росії", кадети, меншовики й есери, "Союз захисту Батьківщини і свободи" під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшовицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кавказі, де почала формуватися Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтервенція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу,

Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англійський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.

Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масштабі. У липні есери здійснили спробу повалити радянський уряд у Москві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво - Революційну військову раду республіки. На початку вересня Червона армія перейшла в наступ на Сході та потіснила своїх противників за Урал. Завершився перший етап війни.

Новий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919 р. - року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій.

Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Більшовики стверджували, що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Тільки восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 - у 1919 рр. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі - Антон Денікін, у Прибалтиці - Микола Юденич, котрий готувався до наступу на Петроград.

Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи - в Одесі і Севастополі.

Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населення. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось 30 тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. досить легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причини цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, у повстанні козаків і селян.

Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Проте в наступні місяці вони здобули низку значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.

Білий рух не став національним, залишаючись замкнутим, майже виключно офіцерським. Керівництво білого руху не підходило диференційовано до соціалістичних партій - всі вони були для них ворогами Росії. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.

Наприкінці 1919 - на початку 1920 р. радянська влада була відновлена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.

В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США під гаслом "Руки геть від Радянської Росії!".

На завершальному етапі (1920-1922) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Тамбовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна.

Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшовики встановили режим жорстокого контролю і виявлення всіх контрреволюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920 р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.

До супротивників більшовизму належали монархічні, кадетські, октябристські партії й організації, військові диктаторські режими, об'єднані несприйняттям більшовизму. На їх боці був досвідчений командний склад" що пройшов горнило світової війни, чудова кавалерія, кістяком якої було козацтво, тимчасова підтримка сибірського селянства і навіть частини робітничих мас (іжевсько-воткинські полки), інтервенція й окупація значних районів Росії закордонними союзниками, матеріальна допомога інтервентів, встановлення міжнародної блокади Радянської Росії.

Але білий рух зазнав поразки з таких причин:

o не було єдиного воєнно-стратегічного плану ведення війни;

o не була визначена соціально-економічна політика;

o на зайнятих територіях проводилася каральна політика й відновлювалися старі порядки, які вже призвели до революції;

o у міру посилення монархістів від руху відійшли демократичні елементи;

o курс на збереження "єдиної й неподільної Росії" відштовхнув від руху національні регіони, у тому числі Польщу, Фінляндію та ін.

В остаточному підсумку білі виступили під прапором реакційної поміщицької реставрації, що дискредитувало рух в очах селянства. На відміну від білих, червоні лідери визнавали, хоча б на словах, прорахунки й зокрема, ліквідували комбіди, оголосили союз із середняком; припинили антикозачий терор; декларували право народів на самовизначення та ін. У цілому більшовизм видавався основному населенню країни - селянству - меншим злом порівняно з білогвардійським і був визнаний ним як легітимна політична сила, що має право на владу.

Перемога у громадянській війні більшовизму була забезпечена такими чинниками.

o На захист радянської влади встали мільйонні безправні й пригноблені маси, що повірили в перспективу загальної рівності. Вони відчули себе справжніми творцями історії.

o РСФРР, незважаючи на кругову оборону й блокаду, успішно скористалася центральним місцезнаходженням своїх органів влади й основних сил і вміло перерозподіляла ресурси для того або іншого фронту.

o У республіці й партії були загальновизнані вожді в особі В. Леніна та Л. Троцького, згуртована більшовицька політична еліта, що забезпечила військово-політичне керівництво регіонами та арміями.

o За широкою участю старих військових фахівців була створена п'ятимільйонна регулярна армія, що увібрала традиції російської армії.

o На боці рад була солідарна підтримка трудящих західних країн, що діяли під гаслом "Руки геть від Радянської Росії!", а у війні взяло участь понад 370 інтернаціональних підрозділів, аж до дивізій.

o Особливу роль відіграла система "воєнного комунізму", що перетворила країну на єдиний військовий табір.

Була створена система надзвичайних органів постачання, контролю, боротьби з контрреволюцією тощо. Замість товарно-грошової системи, що не діяла, відбувався натуральний продуктообмін. В ідеології була зроблена ставка на революційну стійкість, фанатизм, самовіддану мужність, позаекономічний примус і терор стосовно незгодних з діями влади, підпорядкування особистих інтересів державним.

Під час Громадянської війни по обидва боки загинуло 2,5 млн осіб. Емігрувало 2 млн осіб. Усього населення Росії скоротилося більш ніж на 10 млн осіб. Національний дохід впав з 11 млрд руб. у 1917 р. до 4 млрд у 1920 р. У політичному житті затвердилася диктатура більшовизму.

Необхідно врахувати аспекти громадянської війни як війни окупаційної, імперської стосовно окраїн Росії та нових незалежних держав. Більшовики здійснили наступ на Україну в 1918р., на Литву, Латвію, Україну й Естонію - в 1919 р., на Польщу,

Азербайджан і Вірменію - в 1920р" на Грузію - в 1921 р" на Середню Азію - в 1920-1922рр. Звичайно, це була війна "червоного імперіалізму", намагання повернути втрачені території та формування нової імперії під червоним прапором.