Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Болгарія в 1918-1939 рр.

У вересні 1918 р. болгарська армія капітулювала. Війська Антанти у 1918 р. окупували Болгарію. Монархічний режим тримався значною мірою на багнетах окупаційних французьких та італійських військ. Гостра криза правлячих верхів виявлялася в постійних реорганізаціях болгарського уряду. Були прийняті закони про амністію учасників антивоєнних дій, податки на прибутки воєнного часу, конфіскацію майна, незаконно придбаного в часи війни.

У політичному житті країни зросла роль Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) та Болгарської робітничої комуністичної партії.

На парламентських виборах 1919 р. БЗНС здобув 27 % голосів, його лідер Олександр Стамболійський сформував коаліційний уряд.

Підсумки війни для Болгарії були підбиті в листопаді 1919 р. у Нейї (передмістя Парижа). Болгарія втратила Південну Добру-джу та інші території (10% усієї болгарської території), зобов'язувалася сплатити протягом 37 років 2,25 млрд франків репарацій. Крім цього, вона мала поставити Греції, Румунії, Королівству сербів, хорватів, словенців значну кількість худоби, кам'яного вугілля та ін. Істотно обмежувалися збройні сили.

Після парламентських виборів 1920 р. БЗНС зібрав близько 39 % голосів і отримав тільки половину мандатів, було створено однопартійний уряд Стамболійського, що вирішив провести демократичні реформи. Найважливішою з них була аграрна, яка передбачала вилучення всіх залишків земельних володінь, що перевищували 30 га орної землі. Тільки за перший рік діяльності уряд БЗНС прийняв понад 100 законів стосовно різних сторін життя болгарського суспільства. За характером вони були демократичними, але втілення в життя багатьох із них наштовхнулося на протидію зовнішніх і внутрішніх сил. Так, на адресу уряду Болгарії надійшли ноти протесту Міжсоюзницької контрольної комісії (країн Антанти), яка вимагала припинити деякі реформи, пролунала навіть погроза окупувати Болгарію. Це змусило уряд піти на деякі поступки.

Протягом 1921-1922 рр. у країні сформувалася організація Народна злагода - опозиційний політичний центр буржуазних елементів, що почав боротьбу проти політики уряду Стамболійського. Загострилася боротьба комуністів з БЗНС. А у керівництві Землеробського союзу перемогли прихильники "третього шляху" ("середньої лінії"), що передбачав протидію як комуністам, так і буржуазним партіям.

У червні 1923 р. у Софію вступили військові підрозділи заколотників з Народної злагоди та Військової ліги (офіцерська організація). Всі міністри та багато парламентарів були заарештовані. Главою нового уряду цар призначив лідера Народної злагоди, професора Софійського університету Олександра Цанкова. Так праві сили здійснили державний переворот. Червневий переворот 1923 р. поклав початок установленню антидемократичного, поліцейсько-монархічного режиму.

Звістка про повалення уряду Стамболійського викликала опір змовникам, але збройні виступи селян були придушені, а комуністи зайняли пасивну позицію. Після критики з боку Комінтерну БКП усе-таки організувала повстання (1923), але воно було розгромлене, а діяльність БКП заборонена.

Більшість населення Болгарії залишилася різко ворожою до режиму, встановленого насильним шляхом. Найвойовничішою була позиція БКП. Ультраліві, які здобули перевагу в керівництві БКП, стали на шлях індивідуального терору, а уряд розпочав терор проти лівих сил. Міжнародне засудження каральних акцій уряду Цанкова привело до його заміни в 1926 р. урядом Ляпчева, що амністував частину політичних в'язнів, дозволив діяльність політичних і профспілкових організацій.

Економічне життя Болгарії середини 20-х років дещо пожвавилося. Протягом 1923-1929 рр. промислове виробництво підвищилося майже на 90 %, а сільське виробництво досягло довоєнного рівня.

Під час економічної кризи 1929-1932 рр. різко скоротилося виробництво, 30 % працюючих втратили робочі місця, ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися, що спричинило масове розорення селян. Криза викликала соціальні заворушення і політичну нестабільність. 1934 р. офіцери і профашистські елементи вчинили державний переворот. Парламент, усі партії, профспілки та інші організації були розпущені. Військово-авторитарний режим, що запанував у Болгарії, спирався на армію. Проте відсутність широкої соціальної бази цього режиму визначала його нестабільність, що призводило до частої зміни урядів.

У другій половині 1935 р. у Болгарії склалися умови для виходу з економічної кризи: держава контролювала залізницю, пошту, телеграф, вугільну промисловість, електростанції.

У зовнішній політиці Болгарія лавірувала між двома блоками, поступово віддаючи перевагу гітлерівській Німеччині. 1936 р. цар Борис здійснив поїздку до Берліна, де провів переговори з Гітле-ром. 1937 р. Болгарія уклала пакт "Про вічну дружбу" з Югославією, а 1938 р. знехтувала рішенням Нейського мирного договору про обмеження болгарської регулярної армії. Відразу після початку Другої світової війни, у вересні 1939 р., Болгарія офіційно проголосила про свій нейтралітет.