Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Насильницька колективізація

Індустріальний стрибок негативно відбився на селянських господарствах. Надзвичайне оподаткування викликало незадоволення селян. Влада штучно підвищувала ціни на промислові товари та занижувала закупівельні ціни на зерно, що ускладнило хлібозаготівлю, постачання зерна державі.

Хлібна криза кінця 1927 р. погіршила економічну ситуацію в країні і поставила під загрозу план індустріалізації. Для виходу з кризи окремі економісти і господарники пропонували змінити взаємовідносини між містом і селом. Проте для ліквідації хлібної кризи було обрано інший курс.

Після повернення з інспекційної поїздки до Сибіру взимку 1928 р. Сталін проголосив: при хорошому врожаї продаж зерна відставав від плану, що оцінили як саботаж з боку куркулів. Не менш важливою була й інша теза: доки е куркулі, буде і саботаж хлібозаготівель. На цьому ґрунтувався і командний наказ: не жалкуючи сил і коштів, розгорнути організацію колгоспів і радгоспів.

У січні 1930 р. ЦК ВКП(б) приймає постанову "Про темпи колективізації, заходи допомоги держави колгоспному будівництву", що передбачала жорсткі терміни проведення. В основних зернових районах країни (Середнє і Нижнє Поволжя, Північний Кавказ) її повинні були завершити до весни 1931 р., у Центральній Чорноземній області, Україні, на Уралі, в Сибіру і Казахстані - до весни 1932 р. А до кінця першої п'ятирічки колективізацію належало здійснити в масштабі всієї країни.

Паралельно з колективізацією здійснювалася політика ліквідації куркуля як класу. Була навіть спущена квота, за якою від З до 5 % селянських господарств пропонувалося вважати "куркульськими". Відразу розпочалося змагання на місцях за рекордно швидке створення "районів суцільної колективізації". Вже в березні 1930 р. у Білорусії в колгоспи об'єднали 63 % господарств, в Україні і Російській Федерації - 58, Закавказзі - 50, Узбекистані - 46 %.

Це об'єднання здійснювалося з порушенням елементарних норм добровільності, що призвело до антиколгоспних виступів. Лише з січня до березня 1930 р. відбулося 2 тис. антиколгоспних повстань. Незадоволення селян вело до масового забою худоби. Швидко створені колгоспи почали розпадатися.

У лютому 1930 р. було прийнято закон про порядок ліквідації куркульських господарств. Куркулі поділялися на три категорії. До першої включалися організатори антирадянських і антиколгоспних виступів, які підлягали арешту і суду. Найбагатших куркулів - друга категорія - переселяли в інші райони. Всі інші куркульські господарства підлягали частковій конфіскації, а їхні володарі - виселенню на нові території. Під час розкуркулення було ліквідовано близько 1млн господарств (15% селянських господарств).

Проте Сталін вважав, що політика партії себе виправдала. Валові збори зерна зменшилися, а державна заготівля збільшилася з 10 млн тонн у 1928 р. до 22,7 млн тонн у 1934 р. Справжній результат цієї політики був іншим. З осені 1932 р. багато районів країни охопив найжорстокіший голод. Точну цифру людських втрат від голодомору 1932-1933 рр. встановити неможливо. Дослідники називають дані від 3,5 до 10 млн осіб. Супутником голоду став тиф, країною прокотилися голодні бунти, різко збільшилась чисельність безпритульних дітей. Режим у відповідь лише посилив репресії. Голодуючі райони оточили загороджувальними загонами, безпритульних людей забирали в спеціальні табори і посилали на важкі роботи. Внаслідок голодомору було остаточно зламано опір селян колгоспній системі.

Економічні негаразди не спинили проведення колективізації. На кінець другої п'ятирічки організували понад 243 тис. колгоспів. 1933 р. були запроваджені обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції державі. У колгоспів вилучали 70 % врожаю, аж до насіннєвого фонду. Державні ціни на сільгосппродук-ти в кілька разів були нижчі за ринкові, що мало забезпечити швидкі темпи індустріалізації. Плани колгоспних засівів складалися керівництвом машинно-тракторних станцій, створених для технічного обслуговування колгоспів, затверджувалися виконкомами районних рад і потім повідомлялися колгоспам.

Адміністративно-командна система управління колгоспами, високі розміри державних поставок, низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію і фактично кріпосна праця селян гальмували економічний розвиток господарств. Це були результати генерального курсу партії на селі, суцільної колективізації сільського господарства, політики формування індустріалізації.