Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - Казахстан

Письмові джерела свідчать про союз сакських племен, які населяли територію сучасного Казахстану в середині І тис. до н. е. Вони мали численні контакти з Ахеменідським Іраном, а також вели героїчну боротьбу з арміями Кіра й Александра Македонського. Політична й етнічна карта Казахстану значно змінилася в епоху Великого переселення народів і особливо за часів раннього Середньовіччя (VI—VIII ст.). Важливу роль у процесі етногенезу казахського народу відіграв Тюркський каганат, під владою якого перебували землі від Босфору до Єнісею. Формувався тюркський етнос у III—IV ст. у районі Східного Туркестану й Алтаю. Однак через внутрішні міжусобиці каганат розпався.

Наприкінці X ст. на території Кашгару і Семиріччя виникає держава Караханідів, в якій було прийнято як державну релігію іслам. Такі міста, як Отрар, Тараз, Сигнак і Баласагун перетворилися на центри міської культури, за чисельністю населення вони перевершували тогочасні міста Європи. Проте у XIII ст. сюди також накотилася хвиля татаро-монгольського завоювання, і до XV ст. історія цієї землі була тісно пов'язана із Золотою Ордою. Вона стала одним з улусів імперії Чингізха-на. Коли вона розпалася, то на її місці утворилося багато держав, серед них і Казахське ханство, засноване у 1463—1466 pp. Найбільше посилення казахської держави відбулося за часів хана Касима. Господарською основою було кочове і напівкочове скотарство.

Посилення казахської держави відбувалося у боротьбі за національний суверенітет і незалежність із сусідніми великими державами: Ойратською державою, Китаєм та Росією. У дуже складній обстановці хан Абулхаїр відрядив до Росії посольство з метою здобути російське підданство, яке і було надано із входженням до складу імперії 10 жовтня 1731 р.

Цей процес не проходив легко. Мали місце численні повстання. Особливу силу набув виступ під приводом Кенесари Касимова у 1837—1845 pp. Лише у 60-х роках XIX ст. завершилося приєднання Казахстану до Російської імперії. Проте це не означало заспокоєння серед місцевих кочових і напівкочових племен. Сильно спалахнули заворушення серед населення Казахстану і Середньої Азії у 1916 p., що зумовлено драматичними суперечностями між скотарями-кочівниками і підтриманими російським урядом європейськими переселенцями в їхній боротьбі за родючі землі, які місцеве населення використовувало як літні відгінні пасовиська. Відповіддю російського уряду був указ від 25 червня 1916 p., що зобов'язував 390 тис. "інородців" до служби в армії (в той час йшла Перша світова війна). Це завдавало удару традиційній системі звільнення азіатських інородців від військової служби. Результатом стало масове повстання, яке охопило майже усю Середню

Азію від киргизьких гір до західного Казахстану і туркменського Закаспія. Загони, які об'єднували тисячі повстанців, нападали на міста і російські гарнізони. Повстання набуло характеру "священної війни" проти невірних росіян і боротьби за національну незалежність. Справа також доходила до запеклих збройних сутичок між казахами і киргизами, з одного боку, і російськими поселенцями, адміністрацією, поліцією і солдатами — з іншого. Наслідки цього повстанського руху для казахів та киргизів були катастрофічні: їх загинуло понад 100 тис, а ще понад 200 тис. тікали у гори та Східний Туркестан. Кочове населення зменшилося десятикратно. Це було його фактичне винищення. Стадами також знищувалася худоба, яка йому належала. Жорстокі акції слугували не тільки заходами придушення народного опору, а й засобом створення простору для нових переселенців. Проте тільки Й. Сталін наніс остаточний і вирішальний удар по кочівниках.

Радянський період в історії Казахстану почався з жовтня 1917 р., коли протягом 5 місяців була встановлена радянська влада, а 26 серпня 1920 р. створена Казахська АСРР у складі РСФРР. У 1936 р. вона стала союзною республікою. Столиця Казахської Радянської Соціалістичної Республіки спочатку була перенесена до Кизил-Орди, а потім до Алма-Ати (нині столицею Казахстану є місто Астана).