Історія України - Гарін В.Б - Перші альтернативні вибори і загострення політичної боротьби в Україні

Весною 1990 р. відбулися вибори у Верховну Раду УРСР. Вибори здійснювалися на альтернативній основі, прямим, таємним голосуванням. Не дивлячись на активну протидію влади, народними депутатами було обрано багато прихильників радикальних соціально-економічних реформ.

Народний Рух і низка інших опозиційних організацій і партій створили Демократичний блок, який зумів добитися значного успіху: з 442 обраних депутатів 111 були його представниками. Блок досягнув абсолютної перемоги в п'яти областях України - Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській. Крім того, з 373 депутатів-комуністів далеко не всі твердо підтримували політичну лінію керівництва КПУ. Проте більшість депутатів Верховної Ради як і раніше залишалися переконаними прихильниками марксизму-ленінізму.

Влітку 1990 р. багато союзних республік проголосили свій державний суверенітет. Президент СРСР М. Горбачов запропонував підписати новий союзний договір, який зберіг би єдину державу. 9 липня В. Івашко, обраний заступником генерального секретаря ЦК КПРС, подав у відставку з поста голови Верховної Ради України і виїхав до Москви. Скориставшись цією обставиною, опозиція перейшла в рішучий наступ.

16 липня Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декількома днями раніше аналогічне рішення ухвалила Верховна Рада Російської Федерації. Проте Декларація про державний суверенітет України не отримала статусу конституційного акту і залишалася не більш, ніж планом на майбутнє. 2 серпня 1990 р. парламент прийняв закон "Про економічну самостійність Української PCP". Закон декларував право власності українського народу на його національне багатство і національний дохід; рівноправ'я різних форм власності; децентралізацію власності і приватизацію частини державних підприємств; свободу підприємництва; введення національної грошової одиниці і національної митниці.

На 17 березня 1991 р. був призначений Всесоюзний референдум, в бюлетені якого стояло лише одне питання: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою будуть гарантовані права і свободи будь-якої національності?". Республіки Прибалтики і Закавказзя відмовилися від проведення такого референдуму. ЦК КПУ виступив із заявою "За суверенну соціалістичну Україну в оновленому Союзі". Комуністична парламентська більшість у Верховній Раді України підтримала проведення референдуму. Гнучку і досить обережну позицію в цьому питанні зайняв Л. Кравчук, який назвав референдум "надуманим". Л. Кравчук запропонував провести разом із загальносоюзним референдумом опит населення України, якому було запропоновано наступне питання: "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?". З цією пропозицією погодилися і представники парламентської опозиції.

Напередодні референдуму був опублікований проект нового союзного договору, який не вносив кардинальних змін відносно центру до союзних республік. Референдум і опит відбулися, але не принесли ніякого практичного результату. Більшість населення України дала позитивну відповідь на обидва питання, не вирішивши, таким чином, нічого.

Тим часом під Москвою, в Ново-Огарьово, проходили переговори керівників дев'яти союзних республік з президентом СРСР М. Горбачовим щодо укладення нового союзного договору (Україну представляв В. Фокін). В результаті взаємних поступок в питанні розподілу повноважень між центром і республіками, попереднє підписання нового договору було призначене на 20 серпня 1991 р. Український парламент, під впливом демократичної опозиції, вирішив відкласти розгляд нового союзного договору на осінь. Україна стояла на порозі історичного вибору: залишитися у складі "оновленої федерації" або стати дійсно незалежною державою.