Історія України - Коваль М.В. - Поразка білогвардійських окупантів

У вересні армії Денікіна перейшли в новий наступ. Добровольча армія прорвала фронт на орловсько-курському напрямку. Кавалерія білогвардійців 1 жовтня зайняла Воронеж, потім Орел і, нарешті, Кроми (тепер — райцентр Орловської області). Денікінці підійшли до Тули — головного арсеналу РСФРР.

Дипломати Антанти наполегливо працювали над тим, щоб противники радянської Росії об'єднали свої воєнні зусилля в цей переломний час. Вони планували узгодити денікінський похід на Москву з наступом на Петроград білогвардійських частин генерала М. М. Юденича разом із фінською армією К. Г. Маннергейма, а також польських армій Ю. Пілсудського. Одначе Денікін не побажав поступитися принципами і не визнав незалежності Фінляндії. Маннергейм відмовився після цього від походу, а сили Юденича були надто слабкі, щоб реально загрожувати Петрограду.

Польща також піддалася тискові Антанти й не утворила єдиного фронту з Денікіним. Пілсудського не задовольняв хід обговорення проблеми східного кордону відродженої Польської держави, який Паризька мирна конференція схилялася визначити в основному за етнографічною ознакою (тобто залишити за Польщею тільки землі, заселені поляками). А в разі перемоги улюбленця Антанти Денікіна Польща не могла розраховувати на більш вигідний кордон із включенням до своїх меж українських і білоруських земель. Незважаючи на те, що вона перебувала в неоголошеному стані війни з РСФРР, Пілсудський дав зрозуміти радянській стороні, якою є його справжня позиція. В результаті розміщувані на польсько-радянській лінії розмежування сил найбільш боєздатні частини Червоної армії (близько 40 тис. бійців) були кинуті проти Добровольчої армії. Пізніше Денікін скаржився, що Пілсудський вкрав у нього перемогу.

Реввійськрада РСФРР виділила з Південного окремий Південно-Східний фронт. Обидва фронти, націлені проти армій Денікіна, було посилено найбільш боєздатними частинами. Зокрема, до складу Південного фронту ввійшли Латиська та Естонська стрілецькі дивізії, кінний корпус під командуванням С. М. Будьонного і бригада Червоного козацтва. У листопаді цю бригаду розгорнули у Восьму Червонокозачу дивізію під командуванням В. М. Примакова, а корпус Будьонного — в Першу Кінну армію.

В середині жовтня Троцький домігся істотної переваги над Денікіним у живій силі й артилерії. Трохи пізніше було ліквідовано перевагу білогвардійців у кавалерії — найбільш ефективному роді військ за умов громадянської війни. Створювалися об'єктивні можливості, щоб зупинити похід на Москву.

Із складу Чотирнадцятої армії під командуванням І. П. Уборевича було виділено ударну групу військ. До цих добірних частин увійшла бригада червоних козаків Примакова. Під Кромами вони розпочали битву з трьома дивізіями Добровольчої армії — дроздовцями, корніловцямн і марковцями. Запеклі бої точилися безперервно протягом 20 діб. Кроми переходили з рук у руки шість разів. Офіцерські полки не відступили, але майже повністю були знищені переважаючими силами радянських військ.

Одночасно корпус Будьонного на підступах до Ворог нежа у виснажливих кількаденних боях завдав поразки кінноті Шкуро і Мамонтова. Надалі кінні корпуси білогвардійців було майже повністю розпорошено. Інші частини, що складалися почасти з мобілізованих в Україні селян, швидко втрачали боєздатність. Орел і Воронеж було звільнено.

Розвиваючи наступ, радянські війська у середині листопада заволоділи вузловою станцією Касторна, де проходив стик Добровольчої і Донської козачої армій, й відокремили їх одну від одної. Білогвардійці що далі, то безладніше почали відступати у двох напрямках, які розходилися: з одного боку—на Ростов, з другого — на Крим і Одесу.

Успіх армії Уборевича незабаром розвинула Дванадцята армія С. О. Меженінова, яка тримала 700-кіло-метровий фронт по периметру північно-західних кордонів України. 6 листопада її частини (першим — Таращансь-кий полк) увірвалися в Чернігів, а 16 грудня — оволоділи Києвом.

Тим часом Тринадцята армія під командуванням О. І. Геккера (сформована у березні з групи військ донецького напрямку) за допомогою частин, що входили до складу Чотирнадцятої армії, очищала від білогвардійців Лівобережну Україну. 12 грудня козаки Примакова і латиські стрільці вступили у Харків. Створювалися умови для захоплення Донбасу.

Реввійськрада РСФРР прийняла рішення про наступ в Україні трьома арміями. Дванадцята армія вийшла на Правобережну Україну з півночі й зробила заслін просуванню польських солдат, що зупинилися на рубежі р. Збруч. Тринадцята армія після боїв у Донбасі звільнила Маріуполь й почала переслідування групи військ, яка проривалася в Крим. На перекопському напрямку армія була змушена діяти в послабленому складі: Восьма Червонокозача дивізія та деякі інші з'єднання одержали завдання охороняти Азовське узбережжя. Коли їх перебазували під Перекоп, було вже пізно: білогвардійці міцно закріпилися на півострові. Чотирнадцята армія після звільнення Харкова та Катеринослава почала переслідування білогвардійців, які відступали вздовж Чорноморського узбережжя в напрямку Румунії. Авангардна кавалерійська бригада під командуванням Г. І. Котовського 7 лютого 1920 р. вступила в Одесу. Водночас за сигналом підпільного більшовицького ревкому повстали одеські робітники. Спільними зусиллями денікінський гарнізон було ліквідовано. Потім ця армія вийшла на Правобережну Україну з півдня.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкрийте хід воєнних дій між радянськими і денікінськими військами на території України у квітні — червні 1919 р. 2. Що приніс українському народові білогвардійський окупаційний режим? 3. Розкажіть про організацію і дії повстансько-партизанських загонів проти денікінців. Які цілі ставила перед собою більшовицька Реввійськрада, створюючи ці загони? 4. Розкажіть про місце і роль воєнних угруповань Н. Махна у війні проти денікінців. Висловіть своє особисте ставлення до Н. Махна. 5. Як розгорталися воєнні дії в Україні наприкінці 1919 р.? Узагальніть їх наслідки.