Історія України - Коваль М.В. - Контрнаступ радянських військ

Наступ врангелівських військ

Відступаючи під ударами Червоної армії, частина денікінських військ закріпилася в Криму. Корпус генерала Я. О. Слащова в районі Перекопського перешийка відбив усі спроби радянських військ з сходу увірватися на півострів. У лютому 1920 р. кораблі Антанти евакуювали сюди білогвардійські війська з Одеси, а в березні — з Новоросійська.

Після відставки А. І. Денікіна (в квітні) кримське угруповання білогвардійців очолив командир Кавказі кого корпусу барон П. М. Врангель. Розглядаючи себе, як правонаступника Денікіна, він створив уряд Півдня] Росії на чолі з колишнім царським міністром О. В. Кривошеїним і розпочав переформування збройних сил, Першочерговим завданням барон вважав захоплений Донбасу, а кінцевим, як усі його попередники,— реставрацію "єдиної і неділимої" Росії.

У Криму почалася організація так званої Руської армії. Малонаселений півострів не давав змоги нарощувати армію шляхом мобілізації, і Врангель звернув особливу увагу на посилення наступального потенціалу за рахунок найсучаснішого озброєння. Такі можливості були: в кримські порти постійно прибували кораблі Антанти з озброєнням і військовим спорядженням.

Ударні сили Руської армії були зведені в чотири корпуси. У вересні збройні сили були реорганізовані в дві армії і кінний корпус. До складу Першої Руської армії під командуванням О. П. Кутепова ввійшли залишки офіцерських дивізій колишньої Добровольчої армії, що зберігали найвищу боєздатність.

Врангель вичікував до початку наступу Червоної армії на польському фронті. 7 червня, коли радянські війська втягнулися в битву за Київ, він розпочав власний наступ.

Тринадцята радянська армія під командуванням Р. П. Єйдемана, яка прикривала вихід з Криму, мала у своєму розпорядженні не більше 17 тис. багнетів і шабель за незрівнянно гіршого озброєння. Одначе Врангелю не вдалося її розгромити. У районі Перекопу, Чонгарських укріплень і Каховки розгорнулися жорстокі бої. Згодом війська Ейдемана закріпилися на правому березі Дніпра. Наступ білогвардійців тимчасово захлинувся. Розрахунки барона вийти на оперативний простір і захопити Донбас не здійснилися.

У середині червня англійські військові кораблі перевезли в Крим із Кубані близько 40 тис. денікінців. Завдяки цьому поповненню Врангель знову міг поставити широкі завдання: з одного боку, захопити Донбас, з другого — вдарити по тилах Південно-Західного фронту. Проте радянське командування здійснило попереджувальний контрнаступ, що не забезпечувався великими силами і скоро згас. Наприкінці червня фронт стабілізувався на лінії Херсон — Нікополь — Бердянськ.

Контрнаступ радянських військ

Одночасна боротьба на польському і врангелівському фронтах змусила радянське командування здійснити нові мобілізації. Починаючи з липня, Тринадцята армія стала частіше одержувати поповнення з внутрішніх військових округів. На допомогу їй було створено Другу Кінну армію (командуючий— Ф. К. Миронов).

Тим часом держави Антанти натиснули на Врангеля, щоб він розпочав новий наступ і полегшив ситуацію для польських військ. Наприкінці липня білогвардійці захопили Олександрівськ, звідки можна було одночасно загрожувати Донбасу і тилам Південно-Західного фронту. Одначе з тими силами, які мав барон, розв'язувати стратегічні завдання було явно нереальною справою.

Уже на початку серпня він втратив Олександрівськ. Ударна група у складі трьох радянських дивізій форсувала Дніпро біля Борислава (тепер райцентр Херсонської обл.) й закріпилася на Каховському плацдармі. З Сибіру сюди було перекинуто ще одну дивізію на чолі з В. К. Блюхером. У багатоденних виснажливих боях під Каховкою червоноармійці зазнали надзвичайно великих втрат, але виконали наказ про утримання плацдарму.

У середині серпня Врангель кинув у бій всі наявні сили й знову захопив Олександрівськ. Розвиваючи наступ, білогвардійці зайняли залізничну станцію Синельниково і створили загрозу Катеринославу. Проте за відсутності резервів успіх не вдалося закріпити.

Радянське командування прийняло рішення об'єднати війська, що вели бої проти Врангеля, в окремий Південний фронт. Його очолив М. В. Фрунзе. До складу фронту, крім Тринадцятої та Другої Кінної, ввійшла Шоста армія, яку сформували на базі переведених з-за Волги частин. У жовтні воєнні дії на обох польських фронтах припинилися і до складу Південного фронту ввійшла Перша Кінна армія. 28 жовтня, коли розпочався генеральний наступ, Фрунзе уже мав 143 тис. бійців.

Головний удар Фрунзе завдав з Каховського плацдарму. Під загрозою оточення війська Врангеля стали швидко відходити до Перекопського перешийка. У полон потрапило близько 20 тис. білогвардійців. Це була остаточна поразка. Але радянська кіннота ие змогла перешкодити відходу основної частини врангелівських військ під захист Турецького валу.

Турецький вал являв собою штучні укріплення на всю довжину Перекопського перешийка (11 км) заввишки 10 м, з глибиною рову попереду вала близько 10 м і трьома лініями дротяних загороджень. Це була перша смуга оборони. За два десятки кілометрів від неї знаходилася друга смуга оборони — Ішунські укріплення: шість ліній окопів з дротяними загородженнями.

Напередодні штурму Перекопу на Південному фронті було зосереджено майже 200 тис. бійців, поміж них найбільш боєздатні махновські частини. Тривалий час селянська армія "батьки" воювала одночасно і з черво-ноармійцями, і з білогвардійцями. На початку жовтня 1920 р. Махно уклав з Фрунзе угоду про спільні дії проти армій Врангеля.

Кровопролитний штурм укріплень розпочався 7 листопада 1920 р. і тривав п'ять днів. Ціною великих жертв бійцям Червоної армії вдалося прорвати оборону й увірватися в Крим. Врангель після цього опору не чинив, але капітулювати відмовився. Рештки його армій спішно добиралися до найближчого порту й евакуювалися в Туреччину морським шляхом. За кілька днів на цивільних пароплавах і військових кораблях, переважно французьких, було евакуйовано майже 150 тис. білогвардійців та біженців.

Доля багатьох тисяч військовослужбовців врангелівської армії, які не бажали їхати на чужину, склалася трагічно. 10 листопада Реввійськрада фронту (командуючий— М. В. Фрунзе, члени РВР — І. Т. Смілга, М. К. Владимиров, Бела Кун) направила радіограму Врангелю, в якій обіцяла тим, хто припинить опір, аж до осіб вищого командного складу, "повне прощення стосовно всіх провин, пов'язаних з громадянською боротьбою". По суті, висунуті в радіограмі умови здачі в полон повторювали адресовані білогвардійцям пропозиції В. І. Леніна, Л. Д. Троцького і С. С. Каменева, які були опубліковані в газеті "Правда" 12 вересня. Одначе стратегічна обстановка в листопаді була вже іншою, і Ленін не вважав за потрібне виявляти зайву доброту. В телеграмі Реввійськраді 12 листопада він висловив "крайній подив непомірною поступливістю умов" і вказав: якщо противник їх не прийме, потрібно з ним "розправитися нещадно".

Справді, Врангель приховав від своєї армії пропозиції Реввійськради. Але чекісти поширювали їх у формі летючки за підписом популярного серед військових генерала О. О. Брусилова, що займав у Червоній армії формально високу, але беззмістовну посаду голови особливої наради при Головкомі. Офіцерів, які припинили опір самостійно, повірили радянській владі й залишилися в Криму, чекала смерть. За розпорядженням "полум'яного інтернаціоналіста", колишнього наркома військових і закордонних справ радянської Угорщини Бели Куна чекісти винищили їх до одного. Як правило, це були не професійні військові, а мобілізована в білогвардійську армію молодь з вищою або середньою освітою.

Ліквідація опору петлюрівських і білогвардійських військ на Правобережжі

Останньою сторінкою громадянської війни в Україні стали бої на великій території між Збручем, Дністром і Південним Бугом. Тут колишні противники — білогвардійці й петлюрівці — утворили спільний антирадянський фронт.

Після поразки під Києвом, коли польські війська відійшли за Збруч, армія С. Петлюри близько місяця билася з переважаючими силами радянських військ на Правобережжі. Цей опір значною мірою послабив наступальний потенціал військ Південно-Західного фронту на львівському напрямку. Після вичерпання всіх ресурсів оборони Петлюра змушений був відступити за кордон.

Тим часом один із лідерів російської есерівської партії Б. Савинков почав формувати у Польщі білогвардійську частину на допомогу Врангелю. Утворені за допомогою очолюваного ним Російського політичного комітету у Варшаві збройні сили були зведені в мало чисельну Третю Руську армію.

У вересні армія Петлюри чисельністю близько 23 тис. бійців разом із Третьою Руською армією під командуванням генерала Перемикіна і донськими козаками осавула Яковлєва (разом — не більше 5 тис. чоловік) заволоділи лівим берегом Збруча й почали просуватися на схід. Одначе після 12 жовтня, коли в Ризі було вироблено попередні умови мирної угоди і стан війни між радянськими та польськими військами припинився, стратегічна обстановка на Правобережжі для армії УНР та її білогвардійських союзників стала безнадійною. Проте Петлюра продовжував боротьбу і навіть віддав наказ про наступ з 11 листопада від Могилів-Подільського на Вінницю і Жмеринку.

Дізнавшись про наказ, командування Чотирнадцятої армії днем раніше завдало попереджувального удару переважаючими силами. Кавалерійська бригада Г. Ко-товського прорвала фронт, і в жорстокому бою під Ка-тюжанами дві петлюрівські дивізії були вщент розгромлені.

Далі розгорнулися бої на проскурівському напрямку; 18 листопада радянські війська оволоділи Проскуровом. Цього ж дня Восьма Червонокозача дивізія В. Примакова і бригада Г. Котовського увірвалися в прикордонний Волочиськ. Залишки петлюрівських військ перейшли Збруч і пішли у вигнання, в Польщу.

Майже одночасно було ліквідовано опір білогвардійських загонів під командуванням С. Булак-Балаховича. На всій території України радянській владі більше не протистояли регулярні війська противника.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

1. Чим ви можете пояснити утворення в Криму великого угруповання білогвардійських військ? Які завдання ставили перед собою командири цього угруповання? 2. Розкажіть про воєнні дії між білогвардійськими і радянськими військами. Які їхні наслідки для подальшої долі України і Криму? 3. Підготуйте повідомлення про дії військ на чолі з С. Петлюрою під час польсько-радянської війни. 4. Коли скінчилася війна за незалежність України? Назвіть відомих вам борців за волю України в 1917—1920 рр. 3 яких джерел ви дізналися про їхнє життя і діяльність?