Історія України - Коваль М.В. - Здобутки і трагічні сторінки літератури

Суперечливі процеси відбувалися в українській літературі. На сторінках поетичних і прозових творів, у драматургії й публіцистиці головними героями поставали робітники і колгоспники, представники різних професійних груп інтелігенції. Поширювалася ленінська тематика, розроблялися проблеми радянського патріотизму й інтернаціоналізму. Оспівувалися революційний героїзм у роки громадянської війни та трудові звершення в мирні роки.

Одночасно стали з'являтися твори, що зображали певні недоліки в суспільному житті республіки. І не тільки в Україні. Щоб регулювати тематику і зміст художніх видань, ЦК партії вирішив посилити свій контроль за діяльністю письменників. З цією метою він вдався до своєрідної колективізації. Замість численних творчих студій і груп згідно з постановою ЦК ВКП (0) "Про перебудову літературних організацій" (1932 р.) утворювалася єдина централізована організація, що об'єднувала весь письменницький загал.

Відповідно до цієї постанови та з метою консолідації письменницьких сил у республіці було ліквідовано існуючі літературно-художні об'єднання і в тому ж році утворено єдину Спілку радянських письменників України, яка була організаційно оформлена на І з'їзді письменників України у 1934 р. Спілка тоді складалася з 120 членів і 73 кандидатів-стажистів.

Проблеми, що мали місце в житті й діяльності письменства республіки, на рубежі 20—30-х рр. почали переростати у трагічні події. До пошуків націоналістів долучилося виявлення якихось "контрреволюційних організацій", що складалися насамперед з інтелігенції. Уже до 1930 р. за цими безпідставними обвинуваченнями було заарештовано кілька десятків українських письменників. Майже півроку довелося пробути тоді в ув'язненні М. Рильському.

Пошуки націоналізму та інших надуманих збочень у художній творчості письменників ставали одним із найголовніших політичних завдань партійного керівництва республіки. Цьому сприяли ті події й процеси, що відбувалися в літературному житті України. Багато хто з письменників безпідставно таврували й ганьбили один одного. Саме тоді зароджувалося доносительство, яке офіційно заохочувалося вищими партійними інстанціями й пишно розквітало в наступні роки. Чимало митців вдавалися до залякування, очорнительства творчості та ідейних засад своїх колег, прагнули перепинити їхній творчий злет.

З великим інтересом сприймалися читачами дотепні й влучні усмішки зачинателя українського пожовтневого гумору Остапа Вишні (П. М. Губенка). Саме це й викликало заздрість та підвищену політичну пильність у деяких його соратників по перу. Один за одним пішли до-носи-рецензії. Звинувачували і в тому, що він — співець куркульства і що він — фашист та контрреволюціонер. На його захист мужньо став М. Хвильовий. Решта ж друзів відвернулися як по команді. Логічним завершенням цієї кампанії цькування було звинувачення в причетності до контрреволюційної "Української військової організації" (УВО), яка начебто існувала в республіці, арешт у 1933 р. й 10 років поневіряння в таборах.

Так само безпідставно було звинувачено і в 1933 р. заарештовано талановитого поета, прозаїка і драматурга, учасника революційної боротьби, комуніста М. Ялового. Надзвичайно вражений арештом свого друга, М. Хвильовии шукав пояснень тому, що коїться, але не знайшов їх і побачив для себе єдиний вихід: 13 травня того самого року він покінчив життя самогубством.

У тому ж 1933 р. нібито за приналежністю до УВО був засланий на Соловки М. Ірчан. У 1934 р. заарештовані й тоді ж розстріляні неперевершений новеліст Г. Косинка, лірик Д. Вальквський, який із зброєю в руках захищав радянську владу, драматург і поет К. Буревій, глухонімий талановитий поет О. Близько. За гратами сталінських казематів опинилися В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович. Трагічна доля спіткала М. Зерова—одного з найяскравіших талантів української пожовтневої літератури, людину багатьох обдаровань. Заарештований у 1935 р., він був розстріляний на засланні. У 1937 р. обірвалося життя М. Се-менка. Усього ж тільки протягом 1934—1938 рр. було заарештовано за безпідставними обвинуваченнями понад половину членів і кандидатів-стажистів Спілки письменників України. Чимало з них було фізично знищено.

Усе це, безперечно, негативно позначилося на літературному процесі. Адже разом із митцями, які представляли мало не весь цвіт тогочасної української літератури, гинула й духовна енергія. Проте й за таких умов в українській художній літературі з'явилися твори, що були вагомим внеском у скарбницю культури.

Значним явищем у літературному житті республіки була поезія П. Тичини. Високою художністю сповнені поетичні збірки М. Рильського "Київ" і "Ліго", "Україна" і "Збір винограду". Мрії про світле майбутнє країни відображено в поезії В. Сосюри, М. Бажана, почуттям любові до Вітчизни пройняті збірки віршів А. Малишка.

Помітними здобутками літератури стали такі прозові твори, як "Голубі ешелони" П. Панча, "Майстер корабля" Ю. Яновського, "Наливайко" І. Ле, "Богун" О. Соколовського, "Шурган" П. Капельгородського, кіноповість "Щорс" О. Довженка, "Чужу ниву жала" К. Гордієнка, "Людолови" 3. Тулуб, "Бур'ян" А. Головка, "Дитинство", "Наші тайни" Ю. Смолича та ін. Драматургія поповнилася п'єсами М. Куліш а, І. Микитенка, О. Корнійчука, Л. Первомайського та ін. У різні роки з-під пера М. Семейка вийшли "Поема повстання", "Починаю рядовим". Популярністю в читачів користувалися романи "Шлях на Київ" С. Скляренка, "Вершники" Ю. Яновського.

Одначе талант ряду письменників було деформовано культівськими умовами. Всупереч історичній правді відтворювалося життя, у певній частині творів звеличувався Сталін, прославлялося його найближче оточення.

Проте й у ті часи в Україні виходила правдива література. Нову бюрократію, що засіла в радянському та партійному апараті, неодмінні атрибути її існування — пристосовництво, підлабузництво, догідництво — викривали М. Хвильовий, Остап Вишня, І. Сенченко. У творах деяких письменників, зокрема В. Підмогильного, Є. Плужннка, В. Мисика й інших митців, відображалися непевність і розчарування, викликані сталінською політикою адміністративно-бюрократичного тиску, примарою голодного села, пошуками за кожним рогом "ворога народу" чи жупела націоналізму. А римські диктатори із сонетів М. Зерова надто нагадували символи часів ста-лінщини.

На початку 30-х рр. до гурту письменників України вступили молоді майстри художнього слова — М. Нагни-біда, І. Нехода, І. Муратов, М. Шпак та багато інших письменників, поетів, драматургів.

Художні твори української літератури ввійшли до духовної скарбниці культури всього суспільства, багато які з них перекладалися мовами народів СРСР та Іноземними мовами.