Історія України - Коваль М.В. - Життєвий рівень народу

У сфері добробуту народу увага приділялася насамперед підвищенню оплати праці низькооплачуваних категорій робітників. Одночасно вище від середніх темпів зростала заробітна плата службовців державних установ. Отже, адміністративна система дбала про свої кадри.

Певною прибавкою до реальних доходів трудящих були суспільні фонди споживання — видатки на виплати пенсій, стипендій, оплату відпусток, різні види соціальної допомоги, на утримання закладів охорони здоров'я, освіти, культури. Підвищенню матеріального добробуту трудящих сприяла ліквідація в 1930 р. безробіття.

Однак узятий курс на прискорення індустріалізації вимагав встановлення жорсткого режиму економії, відповідного зменшення, асигнувань на задоволення матеріальних і духовних потреб трудящих, призводив до самообмеження, "затягування поясів", гарантував ляше мінімум благополуччя.

Наприкінці 20-х рр. склалися значні труднощі з забезпеченням трудящих товарами народного споживання. Через це в І928—1929 рр. було запроваджено карткову систему на продовольчі й промислові товари. Значно виросли ціни на предмети народного споживання. Якщо за 1922—1928 рр. ціни підвищилися лише на ЗО %, то в 1929—¡940 рр. вони зросли в 6,4 раза. Одночасно виникла ціла мережа закритих розподільників, у яких працівники партійного, профспілкового і державного апарату за помірними цінами одержували продовольчі й інші товари. Саме вони услід за Сталіним завжди, навіть у період голодомору 1932—1933 рр., повторювали, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. Загалом же після скасування непу бідність стала невід'ємною рисою нашого способу життя.

Надзвичайно складними в республіці залишалися житлові умови. Масова міграція сільського населення у міста спричинали там напружене становище з житлом, коли в одну квартиру заселяли по кілька родин. Якраз тоді у так званих комуналках повсюдно спостерігалися скупченість, тіснота. На промислових будовах найбільш поширеними видами житла були гуртожитки й бараки, як правило, без будь-яких комунальних вигод, а то й землянки. Плани спорудження житла в Україні не виконувалися.

І все-таки поступово житлове будівництво зростало, розширювалися благоустрій і реконструкція старих міст. На кінець 1940 р. міський житловий фонд республіки становив 96 млн. кв. м. Із них за роки радянської влади було споруджено 50,9 млн. кв. м. Тисячі родин трудящих переселились у впорядковані квартири. Розширювалося житлове будівництво в сільській місцевості.

У другій половині 30-х рр. хоча й повільно, але зростала заробітна плата трудящих, збільшувалися суспільні фонди споживання. Поступове зміцнення матеріальної бази колгоспів давало змогу збільшити виплати на трудодень. Певну частину доходу колгоспників становила продукція особистого присадибного господарства. Населення, передусім міське, купувало більше товарів довготривалого користування, калорійних продуктів харчування. Зросла забезпеченість населення побутовими послугами. У 1935 р. було скасовано карткову систему. Отже, наприкінці 30-х рр. відбулися певні зрушення у виконанні соціальних програм. Водночас у ті роки не можна було не відчути, як сталінська політика поступово перетворювала людину на знаряддя досягнення тих чи інших економічних або політичних цілей. Пропаганда штучно створювала атмосферу всенародної бадьорості, піднесення й радощів. Та за цими зовнішніми ознаками покращення життя стрімко наростав вал репресій і зневаження особи. *