Історія України - Коваль М.В. - Початок відбудови народного господарства

Досить складним завданням, що стало перед українським народом з визволенням Червоною армією окупованих територій, була відбудова народного господарства, вогнищ культури, освіти, науки. Відбудовні роботи починалися зразу ж після визволення того чи іншого населеного пункту. Причому з огляду на війну, що тривала, першочерговою метою була термінова відбудова об'єктів оборонного значення.

Союзний уряд не мав змоги виділити Україні достатні кошти, а також необхідне обладнання, транспорт тощо. Гостро бракувало кваліфікованих робітників. У людей, що приступали до відбудови, основна надія була, по суті, на самих себе, на власні кмітливість, працелюбність. До всього реевакуації вивезених на схід підприємств практично не відбувалося: повертати обладнання було визнано економічно нераціональним. Робітники та інженерно-технічні працівники, очищаючи приміщення підприємств від куп сміття, битої цегли, понівечених конструкцій, розшукували деталі та лагодили старе обладнання. Багато робітників опановували спеціальності будівельників, приносили з дому або самі виготовляли інструменти, яких бракувало.

Працюючи вдень і вночі, долаючи втому, терплячи незліченні побутові нестатки, трудівники вершили справді звитяжні справи, відбудовуючи Придніпровський металургійний район, Криворізький рудний басейн, машинобудування Києва, Харкова, Одеси, Полтави. На кінець війни у республіці поновила роботу третина підприємств, що працювали до війни. Вони давали чверть довоєнної продукції.

Труднощі відбудови села також посилювалися браком робочої сили. Адже поріділе сільське населення було об'єктом нескінченних трудових мобілізацій на відбудову промисловості Донбасу, Кривбасу, Києва тощо. Хоча в 1945 р. формально вважалися відбудованими майже всі артілі і МТС, сільськогосподарських машин у них була лише половина довоєнної кількості. Селяни зуміли засіяти 3Д довоєнних посівних площ, частково поновити тваринництво. У 1943—1945 pp. вони заготували і згідно з планом здали державі 825 млн. пудів хліба. Та властям цього здалося замало. Було розгорнуто безпрецендентну кампанію по здачі хліба у фонд оборони. Звичними вже здирницькими методами з села було одержано зерна ще майже таку кількість. Вилучали навіть посівне насіння. Чи не в цих діях слід шукати справжні причини голоду, що стався пізніше, в 1946—1947 pp.?

Пуск підприємств супроводжувався нарощуванням виробничих потужностей і боротьбою колективів за збільшення виробництва продукції. Незмірно важкі ані переживало робітництво України. Переважна маса проживала у підвалах зруйнованих будинків, землянках тощо. Низькокалорійним було харчування в їдальнях на підприємствах. А продовольчі картки рідко можна було "отоварити" продуктами. Гостро бракувало одягу, зокрема спеціального.

А втім, це не дуже турбувало забюрократизовані профспілки, що заходилися розгортати на підприємствах трудове "соціалістичне" змагання. У нього було втягнуто 85 % робітників України. З'являлися робітники, що свої норми перевиконували на 500, 1000 і більше відсотків. Розмаху набув рух комсомольсько-молодіжних бригад, яких налічувалося понад 15 тисяч. Ці бригади виконували виробничі програми на 150—200 % і називалися "фронтовими". Та незрідка подібні відсотки були "липою" і мали на меті штучно збудити * "трудовий ентузіазм".

Дедалі ширше застосовувалася праця жінок на важких, зокрема підземних роботах. Молоді жінки Горлівки виступили ініціаторами опанування жінками шахтарських професій. Однією з них була М. Гришутіна. Її батько, шахтар, подарував дівчині свій обушок, сказавши: "Іди, дочко, вчись. У нашому роду ще не перевелись майстри". Незабаром Гришутіна очолила бригаду на шахті № 19—20 тресту "Артемвугілля", встановила рекорд серед жінок Донбасу і стала шахтарем, відомим усій країні. Загалом у Донбасі шахтарські1 професії опанували більше тисячі жінок.

Надзвичайно складно проходили відбудовні процеси в Західній Україні. Збройні формування Української повстанської армії намагалися чинити опір Червоній армії. Водночас підпільні боївки ОУН згідно з ухвалою III надзвичайного великого збору цієї організації розгорнули дії проти місцевих державних та партійних органів і тих, хто їх підтримував, з метою не допустити утвердження радянської влади. Відповіддю були масові репресії органів державної безпеки та внутрішніх військ проти повстанських формувань, підпілля, а також проти тих, кого підозрювали в пособництві їм. Це спричинилося до того, що в областях Західної України розгорілася справжня громадянська війна — палали села, висаджувалися в повітря ешелони, лилася людська кров.

На визволених територіях поновлювалася й розгорталася діяльність установ освіти і науки, культосвітніх закладів, творчих організацій, преси, радіо. Незважаючи на війну, що тривала, уряд здійснив важливі заходи щодо реорганізації та вдосконалення загальноосвітньої школи. На кінець 1945 р. в республіці діяло понад 30 тис. шкіл, а в 150 вузах, які повернулися з евакуації й поновили роботу, навчалося майже 140 тис. студентів. У березні 1944 р. до Києва прибула з евакуації Академія наук і зразу ж включилась у відбудову народного господарства. З допомогою інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є. О. Патона впроваджувалася технологічна новинка — автоматичне електрозварювання.

У мобілізацію зусиль українського народу на розгром ворога та відбудову народного господарства свій внесок зробили літератори і митці. Визвольна війна, спалах патріотичних почуттів у народі допомогли їм вийти зі стану душевного розпачу та творчої пригніченості, викликаних сталінським фізичним і психологічним терором. У ці роки нові патріотичні твори написали письменники П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Яновський, композитори М. Вериківський, Ю. Мейтус, К. Данькевич, художники М. Дерегус, О. Шовку-ненко, К. Трохименко, М. Глущенко та ін. Своє мистецтво несли народові 103 театри, які поновили роботу в республіці.

Цілком природно, що найголовнішою турботою народу України залишалася допомога Збройним силам, фронтові. Багато зусиль докладалося до налагодження оборонного виробництва. У завершальний період війни республіка змогла виконувати роль важливої матеріально-технічної бази діючої армії. За рахунок передачі індивідуальних, іноді навіть невеликих грошових внесків, родинних коштовностей у фонд оборони будувалися танкові колони, ескадрильї літаків. Патріоти віддавали власні заощадження, приказуючи: "З громади по нитці — Гітлеру мотузка. Отже, внесемо побільше грошей, щоб отой зашморг був товстішим, міцнішим і щоб швидше задушив бандита-Гітлера". "Звільнений Донбас", "Визволена Полтавщина", "Селяни Тернопільщини" — ці та десятки інших танкових колон і авіаційних ескадрилій були збудовані на особисті заощадження населення України, яке зібрало у фонд оборони близько 2 млрд. карбованців.

Тій же меті — зміцненню боєздатності Червоної армії — сприяла масова добровільна участь населення у збиранні багатьох тисяч тонн металевого брухту для потреб оборонної промисловості, теплих речей воїнам. Свій внесок у загальнонародний фонд оборони вносило і селянство масовою передачею продовольства для Червоної армії. Жінки лагодили та прали обмундирування для діючої армії, піклувалися про родини фронтовиків, утримували дітей, які залишилися без батьків, допомагали пораненим воїнам, а також інвалідам війни. Народ України робив усе можливе для зміцнення єдності фронту і тилу, що стало вирішальною силою в успішному веденні війни.

У період другої світової війни рух на підтримку визвольної боротьби народу України розгорнула українська еміграція. Викриваючи фашизм, роз'яснюючи місцевій громадськості справедливі визвольні цілі боротьби народів СРСР, численні українські організації у США, Канаді, країнах Латинської Америки розгорнули рух солідарності з Радянським Союзом. Вони створювали комітети допомоги для збирання коштів, цінних речей, медикаментів, обладнання військовим госпіталям, інвалідам, дитячим будинкам тощо. Ця допомога набула масового характеру, оскільки до цього руху приєдналися американці й канадці інших національностей. Десятки тисяч українців діаспори взяли участь у збройній боротьбі на західному театрі воєнних дій у складі армій США та Канади.

Внаслідок наступальних операцій Червоної армії у 1944 р. загарбники були вигнані за межі Радянського Союзу. Збройні сили, які вели на територіях "рейху" та його союзників бойові дії, були добре озброєні, згуртовані, навчені, набули цінного бойового досвіду. У їхньому багатонаціональному складі різко зросла питома вага воїнів-українців. Особливо це стосувалося 1-го, 2-го, 3-го та 4-го Українських та 1-го Білоруського фронтів, особовий склад яких був українізований за рахунок жителів України, мобілізованих до армії у 1943—1945 pp.

12 січня 1945 p., дещо передчасно, без належної підготовки, рятуючи від катастрофи союзницькі війська, які в червні 1944 р. висадилися в Нормандії, Червона армія розпочала наступ. Це була знаменита Вісло-Одерська операція з метою завершення визволення Польщі й виходу на територію Німеччини, Водночас проводилася Східно-Пруська і Західно-Карпатська операції. В середині квітня 1945 р. почалася Берлінська операція Збройних Сил СРСР. Через десять днів, ціною життя понад 100 тис. радянських воїнів, було подолано, здавалося б, неприступну оборону ворога, і Берлін впав.

Поряд з іншими вошами — представниками багатьох народів Радянського Союзу — вагомий внесок у здійснення визвольної місії Червоної армії в Європі зробили сотні тисяч солдатів і офіцерів української національності. Багато з них відзначилися під час останньої битви — штурму Берліна. Вищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу — було удостоєно 589 воїнів 23 національностей, поміж них 108 воїнів-українців, багато тисяч стали кавалерами орденів та медалей СРСР.

8 травня 1945 р. підписанням акту про беззастережну капітуляцію Німеччини війну в Європі було закінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом перемоги.

Через три місяці, виконуючи зобов'язання, взяті на Кримській конференції (лютий 1945 p.), СРСР оголосив війну Японії. Розгромивши в стислі терміни сильну Квантунську армію, радянські війська, у складі яких було чимало українців, прискорили капітуляцію мілітаристської Японії. 2 вересня 1945 р. підписанням акту про беззастережну капітуляцію Японії закінчилася війна і на Далекому Сході. Завершилася друга світова о Велика Вітчизняна війни. Настав довгожданий мир.

На завершальному етапі війни Україна, яка разом із Російською Федерацією та Білоруською PCP винесла на собі основний тягар боротьби проти нацистської агресії і, зазнавши величезних втрат, здобула собі всесвітній авторитет, стала одним з ініціаторів і засновників міжнародної організації — Організації Об'єднаних Націй.

У чотирирічній жорстокій боротьбі проти гітлерівського рейху радянські народи здобули всесвітньо-історичну перемогу. Радянсько-німецький фронт був основним фронтом другої світової війни. Саме проти Червоної армії билися найбоєздатніші сили вермахту. Втрати в особовому складі, яких вони зазнали на цьому фронті, були набагато більшими, ніж на західноєвропейському та середземноморському театрах воєнних дій, разом узятих. На радянсько-німецький фронт припадає 75 % загальних втрат нацистів у танках, літаках та артилерії.

Вирішальна роль радянських Збройних Сил у розгромі блоку фашистських держав на чолі з Німеччиною загальновизнана. Англійський історик А. Тейлор у своїй праці "Друга світова війна", виданій у Лондоні в 1975 р., зазначав: "Необхідно пам'ятати, що, коли японці завдали удару по Перл-Харбору, німці вже були зупинені під Москвою; коли англійці перемогли під Ель-Аламейном, Сталінград знаходився в облозі, і коли англо-американці висадилися в Сицілії, росіяни виграли битву під Курськом".

І народ України зробив у ці перемоги великий внесок. Він дав Збройним силам принаймні 6 млн. чоловік. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом.

Вагомо представлені українці серед Героїв Радянського Союзу. Усій країні відоме ім'я тричі Героя Радянського Союзу І. М. Кожедуба. З 115 двічі Героїв Радянського Союзу 32 були українцями та уродженцями України. Причому двоє з них — С. П. Супрун та О. Г. Молодчий — разом із їхнім російським побратимом Б. Ф. Сафоновим були першими, хто був нагороджений другою Золотою Зіркою за виявлений героїзм.

З чотирьох Героїв Радянського Союзу і одночасно повних кавалерів ордена Слави двоє — українці. Це

І. Г. Драченко, родом із Черкащини, і П. X. Дубинда — з Херсонщини. За мужність і відвагу, виявлені у боротьбі проти загарбників, 2072 українці удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Бійці і офіцери, жителі України, які виявили масовий героїзм, отримали 2,5 млн. орденів і медалей із загальної кількості 7 млн. нагород, вручених воїнам Збройних Сил.

Безсмертні сторінки в історію війни вписали воїни-українці та уродженці України, які разом з бійцями й офіцерами інших національностей показали приклади ратного героїзму, що переріс у самопожертву в ім'я свободи і незалежності свого народу. Подвиг білоруса капітана М. Гастелло, який спрямував свій палаючий літак на танкову колону фашистів, повторили 52 українці. Серед учасників повітряних таранів — 55 льотчиків-українців та уродженців УРСР. 25 українських воїнів є поміж тих, хто, рятуючи товаришів під час бою, закрив своїм тілом амбразуру ворожих дотів. Український народ дав Збройним силам сотні полководців та воєначальників. З 15 фронтів, що діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювались маршалами та генералами — українцями за походженням. Поміж них командуючі фронтами И. Р. Апанасенко, М. П. Кирпонос, С. К. Тимошенко, А. І. Єременко, І. Д. Черняховський, Р. Я. Малиновський, Ф. Я. Костенко, Я. Т. Черевиченко.

Складовою частиною Збройних Сил СРСР були, по суті, формування, створені партизанами і підпільниками, яких підтримували мільйони патріотів. У тилу німецьких військ, на території Української PCP, діяла ціла армія антифашистів — понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп, численні підпільні організації. Серед партизанів та підпільників України були представники багатьох національностей, із них 59 % — українці.

Тільки завдяки трудовим зусиллям усіх класів та соціальних прошарків суспільства вдалося подолати небувалі господарські труднощі, що обрушилися на країну з початком війни. Внесок України в створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною є особливо великим. І хоча промисловий потенціал СРСР був удвічі меншим, ніж у Німеччини, зрештою вдалося виробити майже вдвічі більше озброєння порівняно з промисловістю рейху.

Крізь вогонь і кров, страждання і смерть, крізь гіркоту поразок і радість переможних боїв, долаючи жахливі наслідки фізичного та морального терору, що його принесли тоталітарні режими гітлеризму та сталінщини*. прийшов народ до всесвітньо-історичної перемоги.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть найважливіші наступальні операції військ Українських фронтів у 1944 р. Який головний підсумок цих боїв? 2. Наведіть факти трудового героїзму робітників, колгоспників та інтелігенції України у відбудові народного господарства на визволеній від фашистів територій 3. Підготуйте повідомлення на одну з тем: "Українці у європейському Русі Опору", "Участь українців у штурмі Берліна".