Історія України - Литвин В.М. - Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

Встановивши контроль над запорозькими землями, Хмельницький розгортає активну роботу з поширення козацького виступу. Він відправив у "городову" Україну найбільш авторитетних козаків, аби вони роз'яснювали людям мету та завдання козацького повстання. Одночасно гінці вирушили й на Дон, закликаючи охочих донських козаків до підтримки виступу.

У цей же час гетьман проводить активні переговори з кримською елітою, які завершуються укладенням воєнно-політичного союзу. На початку квітня в Україну прибув перекопський мурза Тугайбей на чолі 5-6 тис. татар. Після цього чисельність військ, на які міг розраховувати український гетьман, зросла до 10-11 тис. осіб.

Стратегічний задум гетьмана Миколая Потоцького щодо приборкання виступу полягав у тому, щоб узгодженими діями кінноти, піхоти, флоту та артилерії повністю знищити центр повстання з його опорними пунктами, закладеними на дніпровських островах. Наступ на Запорожжя гетьман вирішив провадити як суходолом, так і водним шляхом по Дніпру. На чолі суходільної експедиції було поставлено сина Потоцького Станіслава, який на чолі десяти корогв, спільно з козаками-реєстровий ми Переяславського та Білоцерківського полків 21 квітня вирушив у похід. Загальна чисельність війська становила 4-4,5 тис. жовнірів і шляхти, а разом з обозними і військовими слугами - 6-7 тис.

Інша частина каральної експедиції у складі чотирьох полків реєстровців, підсилених кількома сотнями драгунів (разом понад 4 тис), під орудою військових осавулів І.Барабаша та І.Караїмовича до Січі спускалася на човнах. Сам же Микола Потоцький залишився в таборі під Корсунем, очікуючи на підхід надвірних магнатських військ.

Наприкінці квітня, тільки-но С.Потоцький дійшов до річки Жовті Води, притоки Інгульця, як подальший шлях йому перекрило несподівано постале військо повстанців. Уже перші сутички принесли більше успіху козакам, аніж полякам. Міцно зімкнувши кільце навколо ворожого табору, Хмельницький не став марнувати час, а доклав енергійних зусиль до того, аби перетягти на свій бік козаків-реєстровців, яких коронний гетьман спрямував на Січ водою. Ф.Джеджалію, Б.Топизі та іншим однодумцям Хмельницького вдалося переконати своїх товаришів приєднатися до повсталих. Спроби Барабаша погамувати прояви непокори серед реєстровців закінчилися його арештом та ухваленням смертного вироку. Така ж доля чекала й ряд інших старшин, що аж занадто запопадливо реалізовували волю польського командування. Старшим на раді було обрано Ф.Джеджалія. Реєстрові полки вирушили на допомогу Хмельницькому.

12 травня 1648 р. полки Джеджалія прийшли на берег Жовтих Вод. Тут вони в бойовому порядку пройшли мимо польського табору та прилучилися до повсталих. Наступного дня їх приклад наслідували реєстровці, які перебували під командою С.Потоцького, козаки Білоцерківського та Переяславського полків. 14 травня розпочався штурм польського табору. Уночі Потоцький спробував вирватися з оточення, але відірватися від переслідування козаків і татар йому не вдалося. На світанку 16 травня в одній із балок поблизу урочища Княжі Байраки, у верхів'ї р. Дніпрової Кам'янки, війська С.Потоцького зазнали нищівної поразки.

Звістка про катастрофу коронного війська під Жовтими Водами застала гетьмана Потоцького все ще під Корсунем, де він очікував на прибуття князя Яреми Вишневенького на чолі свого надвірного війська. 18 травня гетьман віддав наказ про відхід до Білої Церкви, де знаходилася потужна польська фортеця. На марші до коронного гетьмана долучилися надвірні війська деяких українських магнатів, і загальна чисельність жовнірів та військових слуг зросла до 12-14 тисяч осіб. Неподалік Корсуня, на березі Росі, 24 травня Миколая Потоцького наздогнав передовий козацький загін на чолі з полковником черкаським Максимом Кривоносом та частиною татар. На світанку наступного дня під Корсунь прийшли основні сили повсталих і орда Тугай-бея.

Не маючи наміру зазнавати величезних втрат під час штурму польського табору, козацький гетьман вжив ряд заходів для того, аби виманити супротивника із-за шанців й атакувати його вже на марші. З цією метою упродовж дня козацькі та татарські підрозділи вправно маневрували на підступах до польського табору, демонструючи тим самим свою підготовку до генерального штурму. Останнім елементом у добре продуманій грі по дезінформації ворога став полон українця-перекладача, котрий не лише підтвердив інформацію щодо чисельності татар Тугай-бея у розмірі близько 50 тис, а й доповнив її тим, що нібито на допомогу Хмельницькому йде сам кримський хан на чолі усіх татарських орд.

На світанку наступного дня поляки рушили укріпленим табором по Корсунському тракту. Штурм польського табору розпочався тоді, коли він увійшов у порослу лісом і чагарником Горохову Діброву. Кульмінація бою розтяглася більш ніж на чотири години, протягом яких польський табір у трьох місцях було розірвано козаками і татарами. Коронна армія зазнала чергової нищівної поразки, причому в полон потрапили відразу обоє гетьманів - великий коронний Миколай Потоцький та польний коронний Мартин Калиновський.

Козацькі перемоги, здобуті над польською армією під Жовтими Водами та Корсунем, гучним відлунням прокотилися не лише по всій Україні, а й Польщі та Європі загалом. Міщани та селяни почали масово йти до Хмельницького, поповнюючи й без до того його досить значні сили. Одночасно повстання почали вибухати то тут, то там по всьому Подніпров'ю, як Правобережному, так і Лівобережному, перекидаючись на Волинь і Поділля та втягуючи у свій вир всі стани та соціальні верстви українського суспільства. А відтак - козацьке повстання переростало в Українську революцію.