Історія України - Литвин В.М. - Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

У березні-травні 1930 р. компартійно-радянське керівництво СРСР здійснило цілий ряд кроків, спрямованих на заспокоєння селян, серед яких ширився могутній антиколгоспний рух. Серед інших заходів такого типу було опубліковане роз'яснення Наркомзему СРСР і Колгоспцентру про те, як реалізувати Примірний статут сільськогосподарської артілі в частині державних хлібозаготівель. Цим директивним документом встановлювалося, що для колгоспів у районах переважно зернового господарства норма здавання товарної зернової продукції заготівельним органам не повинна перевищувати від однієї чверті до однієї третини валового збору хліба.

Беручи до уваги, що в Україні налічувалося 23,5 млн осіб сільського населення і кожній людині на харчування відводилося 16 пудів, тобто 256 кг на 365 днів, загальний обсяг внутрісільського споживання не перевищував 376 млн пудів. Хлібозаготівельний план Україні з урожаю 1930 р. було встановлено за цим розрахунком, хоч і з деяким перевищенням - 440 млн пудів.

Обсяг зернових був цілком реальною цифрою, і його слід було віддати державі за будь-яких обставин, а загальна цифра врожаю являла собою розрахункову величину. Навіть у полі вона могла виявитися меншою внаслідок несприятливих погодних умов, що встановились після дати розрахунку - червня 1930 р. Невідомими залишалися й можливі втрати врожаю під час збирання, які були неминучими, але не увійшли у розрахунок. Ці втрати автоматично зменшували всі колгоспні фонди - продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Нарешті, умови господарювання у 1930 р. були надзвичайно складними: колгоспники тільки вчилися працювати колективно. І вже на стадії вирощування врожаю виявилося, що держава платитиме за товарний хліб символічну ціну, - хлібозаготівлі сприймалися як конфіскація селянської продукції. Тому колгоспники на стадії збирання врожаю не працювали з належним ентузіазмом, що істотно підвищило втрати.

Хлібозаготівлі з урожаю 1930 р. тривали до червня 1931 р. З селянського сектору було викачано 393 млн пудів, а в цілому по УСРР - 477 млн пудів хліба. Це було на 167 млн пудів більше, ніж у попередньому році. Але рекордного показника товарності сільське господарство України досягло ціною цілковитого виснаження продуктивних сил.

Очікуваний врожай зернових у 1931 р. Укрколгоспцентр оцінював у кількості 845 млн пудів, тобто істотно менше, ніж у попередньому році. Це не допомогло: республіці встановили план заготівель в 510 млн пудів, у тому числі по селянському сектору - 434 млн. Заготівлі 1930-1931 рр. плавно перейшли в заготівлі 1931 - 1932 рр. Тривали вони так само довго. Про закон, згідно з яким норма здавання зерна не повинна перевищувати чверті або третини валового збору, давно забули. Встановлений на 1931 р. хлібозаготівельний план перевищував 60 % валового збору, який прогнозувався Укрзерноцентром. Проте спека і заливні дощі під час збирання хліба, з одного боку, і недбалість у роботі тих, хто працював на державу без оплати, призвели до істотних втрат урожаю. В результаті питома вага хлібозаготівель в реально зібраному врожаї перевищила 80 %. Було заготовлено 440 млн пудів хліба, у тому числі 396 тис. пудів у селянському секторі. Хлібозаготівлі тривали до пізньої весни 1932 р., поки у багатьох районах не залишилося жодних запасів продовольчого або фуражного зерна.

Отже, голод 1931 - 1932 рр. в Україні був обумовлений викачуванням хліба заготівлями з врожаїв 1930-1931 рр. Практично безперервні хлібозаготівлі, під час яких використовувалися всі силові методи, вилучили весь хліб. Якщо у селян не залишалися інші їстівні продукти, окрім хліба, вони гинули з голоду.

4 травня 1932 р. радник британського посольства в Москві В.Стренг доповідав у Лондон керівництву Форін офіс: "Українські селяни перебувають під загрозою голоду після доброго врожаю, який використано на потреби міст, приріст військових запасів, експорт або утворення насіннєвого фонду в інших частинах країни. Багато з них переміщується в міста у пошуках хліба. Худоба гине через відсутність фуражу або забивається на їжу".

Весною 1932 р. Харківський компартійно-радянський центр змушений був звернутися в Москву з проханням надати насіннєву і продовольчу допомогу населенню постраждалих від голоду районів. Москва виділила для колгоспів II 311 тис. пудів, а для радгоспів - 2189 тис. пудів продовольчого і насіннєвого фонду, але не припинила заготівель з урожаю 1931 р., які здійснювалися виключно репресивними методами. У вражених голодом районах люди гинули внаслідок вивезення в рахунок заготівель усього наявного хліба. Протиприродна смертність в Україні у 1932 р., яка може пояснюватися тільки фактором голоду, оцінюється в 144 тис. осіб. Випадки голодної смерті в листопаді-грудні 1932 р. ще не набули катастрофічного характеру. Тому позанормальну смертність 1932 р. слід віднести в основному на карб хлібозаготівель з урожаю 1931 р.

Історія голодомору 1932-1933 років починається з 111 конференції КП(б)У, яка відбулася в Харкові 6-9 липня 1932 р. На відміну від інших пленумів ЦК і партконференцій ця конференція мала в порядку денному тільки одне питання, яке звучало так: "Про підсумки весняної посівної кампанії, про хлібозаготівельиу та збиральну кампанії і завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів".

Жахливі хлібозаготівлі з урожаю 1931 p., які викликали десятки тисяч смертних випадків від голоду, закінчилися за кілька тижнів до скликання 111 партконференції. Третя колгоспна весна яскраво показала фізичну і моральну виснаженість колгоспників. Низовим органам влади доводилося з величезними зусиллями мобілізовувати колгоспників на засів полів, адже вони не мали будь-яких матеріальних стимулів до прані. А Москва знову вимагала від українських колгоспників, як і в минулі роки, максимально можливу частку вирощеного врожаю. З мстою довести це до свідомості харківських керівників і 628 делегатів республіканської партійної організації на конференцію приїхали головні діячі з найближчого оточення Й.Сталіна - В.Молотов і Л.Каганович. Український хліб як ніколи був потрібний керівникам ВКП(б), щоб подолати кризу, збільшити експорт зернових і поліпшити продовольче становище в хлібоспоживаючих областях, де починався голод. Долати кризу за рахунок зменшення обсягу капіталовкладень в об'єкти важкої індустрії Сталін не бажав, хоч немало людей в його оточенні вже змирилися з неминучістю такого рішення. Озвучуючи на конференції позиції Сталіна, Молотов довів до відома делегатів конференції, що політбюро ЦК ВКП(б) затвердило для селянського сектору республіки план хлібозаготівель у розмірі 356 мли пудів. Він був меншим, ніж плани попередніх двох років, але не набагато. Для України такий план був явно непосильним. Але конференція прийняла його і запропонувала областям встановити завдання для районів з тим, щоб не пізніше серпня про свої зобов'язання перед державою знали сільради та колгоспи.

Хлібозаготівлі з нового врожаю в Україні почалися у червні 1932 р. Щоб врятувати своє життя, селяни намагалися хоч що-небудь з вирощеного ними врожаю 1932 р. врятувати для себе. Цим пояснювалося відставання хлібозаготівель від затвердженого графіка і від графіка поставок у минулому році.

Кремль розглядав відставання як намір селян пустити хліб у продаж з метою збагачення. 20 липня Сталін написав листа Кагановичу і Молотову з розпорядженням негайно розробити і прийняти закон про охорону державного і колгоспного майна з "драконівськими" заходами: як мінімум - десять років ув'язнення, як правило - смертна кара. Внаслідок цього розпорядження ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 р. постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Мірою судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна обиралася виша міра соціального захисту - розстріл з конфіскацією всього майна. За "пом'якшуючих обставин" розстріл замінювався позбавленням волі на строк не нижче 10 років.

В Кремлі чудово розуміли, що хлібозаготівлі в 356 млн пудів з селянського сектору України є нереальними, але не поспішали зі зниженням плану. В результаті серпневої атаки на село харківському керівництву вдалося вичавити в хлібозаготівлю 47 млн пудів. Після цього політбюро ЦК ВКП(б) дозволило 2 вересня Комітету із заготівель сільськогосподарської продукції при РПО знизити річний план хлібозаготівель Україні на 40 млн пудів. Найбільше зниження мали постраждалі від голоду Вінницька (9 млн пудів) і Київська (11 млн пудів) області.

У вересні 1932 р. Україна віддала державі 59 млн пудів зерна. Після цього резерви хліба нового врожаю виявилися вичерпаними. За станом на 5 жовтня план хлібозаготівель виконали тільки 1403 колгоспи (з наявних 23 270). ЦК КП(б)У мобілізував на хлібозаготівлі десятки тисяч компартійних, комсомольських, радянських і профспілкових працівників - практично всю свою номенклатуру. Одночасно були мобілізовані робітники з промислових підприємств і транспорту, вчителі, працівники вищої школи та ін. У жовтні 1932 р. Сталін вирішив надати цій армії заготівельників нове керівництво. В основні хлібовиробні регіони країни були направлені комісії з надзвичайними повноваженнями на чолі з головою РНК СРСР В.Молотовим (в Україну), секретарем ЦК ВКП(б) Л.Кагановичем (на Північний Кавказ) і секретарем ЦК ВКП(б) П.Постишевим (у Поволжя).

Прибувши в Україну, Молотов продиктував дві постанови під назвою "Про заходи по посиленню хлібозаготівель", у яких передбачалися каральні заходи, спрямовані одночасно на дві мети: по-перше, заготівлю хліба; по-друге, покарання селян, у яких не було знайдено хліба. Боржниками із хлібозаготівель були 21 867 колгоспів, тобто майже все українське селянство (за винятком 1403 колгоспів). Знайти у них хліб було дуже важко. Навіть вивезення всіх насіннєвих, продовольчих і фуражних фондів не забезпечувало виконання вже двічі скороченого хлібозаготівельного плану. Це означало, в кінцевому підсумку, що майже все селянство республіки підпадало під дію тих пунктів постанов, які стосувалися покарання за відсутність хліба. Такі пункти у дещо замаскованому вигляді були націлені на нехлібні продовольчі запаси селян, які забезпечували їх існування впродовж грудня 1932 - червня 1933 рр., тобто до нового врожаю. Йшлося про те, щоб покарати боржників із хлібозаготівель конфіскацією продовольчих запасів. Цей сталінський удар націлювався в найбільш вразливе місце непокірного селянства. Адже після ліквідації приватної і кооперативної торговельних мереж купити продовольство у крамницях було практично неможливо як у місті, так і в селі.

Постановою від 18 листопада заборонялося будь-яке витрачання натуральних фондів, утворених у колгоспах, які не виконали хлібоздачу. Райвиконкоми зобов'язувалися негайно організувати перевірку цих фондів і призначити в усіх артілях осіб, відповідальних за їх зберігання. Отже, на все наявне зерно накладався арешт. Райвиконкомам надавалося право перераховувати у фонд хлібозаготівель натуральні фонди колгоспів. Артілі, які видавали натуральні аванси в рахунок трудоднів або для громадського харчування понад встановлені норми (15 % від фактичного обмолоту), повинні були негайно організувати повернення "незаконно розданого хліба".

Райвиконкоми повинні були організувати вилучення у колгоспів, одноосібників, робітників радгоспів хліба, розкраденого під час косовиці, обмолоту і перевезення. Цей пункт постанови означав, що держана санкціонує проведення масових обшуків з негайною конфіскацією знайденого хліба. Вважалося, що хліб, знайдений у селян, може бути тільки розкрадений. На підставі постанови ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. вимагалося притягати до суду як розкрадачів державного та громадського майна бухгалтерів, рахівників, комірників, завгоспів, вагарів, котрі приховали хліб від обліку.

У листопаді 1932 р. Наркомат юстиції УСРР створив судово-слідчі бригади для сприяння роботі хлібозаготівельних органів. Прокурорів зобов'язали негайно повідомляти їх про кожний випадок "бюрократизму, тяганини й гнилого лібералізму з боку окремих працівників юстиції". Функції нагляду за виконанням директив у справі хлібозаготівель забезпечували: трійка при РНК УСРР (з листопада 1932 р.), в областях - комісії у складі секретаря обкому, голови контрольної комісії і прокурора області, а в районах і великих населених пунктах - дільничні групи у складі прокурора, народного судді та слідчого, які керували діяльністю близько 700 судово-слідчих бригад.

Ще одним винаходом (уперше запровадженим Л.Кагановичем на Північному Кавказі) була "чорна дошка". ВУЦВК і РНК УСРР 6 грудня занесли на "чорну дошку" села, які тривалий час не могли розрахуватися по хлібозаготівлях. На "чорну дошку" були занесені Гаврилівка Межівського і Всрбки Павлоградського районів Дніпропетровської області, Лютенька Галицького і Кам'яні Потоки Кременчуцького районів Харківської, Піски Баштанського району Одеської областей. У селах, занесених на "чорну дошку", селяни позбавлялися права на виїзд, бодай тимчасовий. Села блокувалися підрозділами внутрішніх військ, і люди в них поступово гинули від голоду.

11 листопада РНК УСРР вирішила позбавляти одноосібників їх рухомого майна, посівів, присадибних ділянок і будівель. У тому ж місяці, тільки пізніше, "розкуркулення" почало застосовуватися щодо колгоспників, одночасно з депортацією розкуркулюваних на поселення у віддалені місцевості СРСР або в концтабори.

Сталін, так само як Ленін у 1920 р., був переконаний, що українські селяни приховують від держави велетенські запаси хліба. Ця переконаність передалася населенню міст, яке одержувало на свої картки щораз меншу кількість хліба. Глибокі диспропорції в народному господарстві, які викликали інфляцію і дефіцит, пояснювалися саботажем українських селян. Це допомагало гнати на село десятки тисяч заготівельників з міст. Прірва між містом і селом постійно зростала, але тоталітарна влада завжди намагалася поширити розбрат, заздрість, ненависть між людьми різного соціального походження, роду занять, національності тощо.

Проте конфіскація лише зерна не викликала б жахливого голодомору, який розпочався в українському селі в грудні 1932 р. В усіх сільських районах республіки (крім прикордонних) під час масових обшуків у "боржників", якщо не знаходили хліба, відбирали всі інші продовольчі запаси тривалого зберігання.

Існує багато оцінок втрат від голоду 1933 р., але вони не спираються на аналіз демографічних даних. Результати такого аналізу (у тому числі матеріалів переписів населення 1926 і 1937 рр.) свідчать, що понаднормальна смертність в Україні в 1933 р. становила 3238 тис. осіб, а з поправкою на неточність розрахунку природного і особливо механічного руху населення - від 3 до 3,5 млн осіб.

Крім безпосередньої смертності від голоду, слід враховувати викликане ним падіння народжуваності. Співробітники відділів запису актів громадянського стану реєстрували в українському селі в 1927-1930 рр. понад мільйон народжень, а в 1932 р. - лише 782 тис, у 1933 р. - 471 тис. Повні втрати від голоду, включаючи ненароджених, становлять для 1933 р. до 4,5 млн, а з урахуванням голоду 1932 р. - до 5 млн осіб.

У Радянському Союзі початку 30-х рр. було два великі регіони, в яких частка українців за переписом 1926 р. перевищувала дві третини у загальній чисельності населення - Україна і Кубань. Обидва були піддані терору голодом. Скільки людей загинуло від голоду на Кубані і в цілому на Північному Кавказі - невідомо. Роберт Конквест наводить цифру - до 1 млн осіб.