Історія України - Литвин В.М. - Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

У середині липня 1940 р., ще до закінчення війни у Франції, Гітлер наказав розпочати підготовку до війни з СРСР. А 18 грудня 1940 р. фюрер підписав директиву верховного командування вермахту № 21 і дав їй кодову назву - "Барбаросса".

За директивою № 21 початок воєнних дій намічався на 15 травня 1941 р. в лютому 1941 р. У Румунії було зосереджено 680 тис. німецьких солдатів. У ніч на 28 лютого німецькі війська переправилися через Дунай в Болгарію. Болгарія змушена була приєднатися до осі Берлін-Рим-Токіо. 25 березня югославський прем'єр Ю.Цветкович підписав угоду з Німеччиною про приєднання до держав осі. Однак через два дні у Белграді відбулося повстання, в результаті якого правлячий режим було скинуто. Гітлер оголосив про свій намір знищити Югославію. У зв'язку з цим початок операції за планом "Барбаросса" було пересунуто на більш пізній строк - у межах чотирьох тижнів. 30 квітня, коли вермахт завершив захоплення Югославії і Греції, Гітлер призначив нову дату початку операції "Барбаросса" - 22 червня 1941 р.

На момент вторгнення Збройні сили Німеччини налічували 7,3 млн солдатів і офіцерів, до 72 тис. артилерійських гармат та мінометів, 5,6 тис. танків, 5,7 тис. бойових літаків. Для воєнних дій проти СРСР призначалося близько 70 % збройних сил - 156 дивізій, у тому числі 17 танкових і 14 моторизованих. З п'яти повітряних флотів на Східний фронт виділялося три повністю і один частково. Всього на східних кордонах Німеччини і в країнах-сателітах для нападу було підготовлено 4,1 млн солдатів і офіцерів, 40,5 тис. гармат, 4,2 тис. танків, понад 3,6 тис. бойових літаків і 159 кораблів. Разом із Німеччиною до нападу на СРСР готувалися армії Фінляндії, Угорщини і Румунії. З урахуванням їх збройного потенціалу збройні сили вторгнення налічували близько 5 млн осіб, 182 дивізії і 20 бригад, 47,2 тис. гармат і мінометів, 4,4 тис. танків і САУ, понад 4,3 тис. бойових літаків і 246 кораблів.

Натомість склад РСЧА і ВМФ збільшився з 2028,4 тис, що налічувалися на січень 1939 р., до 4826,9 тис. осіб на 22 червня 1941 р. Сухопутні війська складалися з 303 дивізій, у тому числі 61 танкової і 31 моторизованої. Всього у Збройних силах було 118 тис. гармат і мінометів, 18,7 тис. танків і САУ, 16 тис. бойових літаків. За чисельністю особового складу Червона армія поступалася вермахту. Проте за кількістю дивізій (понад 80 знаходилося у стадії формування), гармат, танків і літаків вона не мала рівних у світі.

Підрозділи Червоної армії розміщувалися у недобудованій системі оборонних споруд, яка отримала назву "лінія Молотова". Ця система створювалася вздовж нового радянського кордону, встановленого у 1939- 1940 рр, завдяки реалізації пакту Ріббентропа-Молотова. Система оборонних споруд на старому кордоні (так звана лінія Сталіна) була позбавлена озброєння і почала планомірно руйнуватися. На території вздовж західного кордону, здобутій у 1939-1940 рр., було розміщено понад 2 млн солдатів і офіцерів. Військам доводилося самим займатися будівництвом казарм, полігонів, парків для бойової техніки, аеродромів тощо. На вдосконалення бойової майстерності їм відводили не більше 4 годин на тиждень.

В ніч на 22 червня 1941 р. міністр оборони С.Тимошенко і начальник Генштабу Г.Жуков надіслали у прикордонні округи телеграму, в якій повідомлялося, що 22-23 червня очікується раптовий напад німців. "Завдання наших військ, - вказувалося у телеграмі, - не піддаватися на будь-які провокаційні дії, що можуть викликати серйозні ускладнення. Одночасно військам Ленінградського, Прибалтійського, Західного, Київського і Одеського військових округів бути в повній бойовій готовності зустріти можливий раптовий удар німців або їх союзників". Війська отримали наказ упродовж ночі на 22 червня зайняти вогневі точки укріплених районів на кордоні, перед світанком розосередити по польових аеродромах і ретельно замаскувати авіацію, привести всі частини в бойову готовність, вжити заходів для затемнення міст та об'єктів. Але в ніч на 22 червня німецька агентура і диверсійні групи інтенсивно руйнували провідний зв'язок, щоб порушити управління військами. Тому більшість з'єднань і частин була піднята по тривозі не за наказом, а бомбовими ударами і вогнем артилерії противника.

Напад розпочався о 3 годині 15 хвилин. Німецькі гармати відкрили ураганний вогонь по завчасно розвіданих цілях. Авіація бомбардувала залізничні вузли, аеродроми, військово-морські бази і міста у смузі 250-300 км вглиб від кордону.

Сила удару нарощувалася поступово. У перший день війни в бій було введено 117 дивізій. На 1 липня, коли були задіяні війська Фінляндії, Угорщини і Румунії, кількість ворожих дивізій на Східному фронті зросла до 171, а на 10 липня - до 182. Всього Гітлер зосередив для нападу на Радянський Союз 190 дивізій.

До складу радянських прикордонних округів входило 168 дивізій і 14 окремих бригад. Ці сили були відносно рівномірно розміщені на території від Мурманська до Ізмаїла і розосереджені на широкій смузі вглиб від кордону. Перший ешелон (10-50 км від кордону) становили армії прикриття, в яких налічувалося 52 дивізії і 2 бригади. В другому ешелоні (50-100 км від кордону) налічувалося 52 дивізії, з них 24 танкових і 12 моторизованих. На відстані до 400 км від кордону були дислоковані 62 дивізії резерву округів. На рубежі Західної Двіни і Дніпра розміщувалися 16 дивізій резерву Верховного головнокомандування.

Німецькі танкові дивізії швидко просувалися вперед, за ними йшла піхота. За перший день боїв на прибалтійському і смоленському напрямах ворог просунувся на 50-60 км. В Україні, де радянські війська мали істотну перевагу в чисельності, йому вдалося просунутися тільки на 10-20 км. У результаті бомбардування аеродромів і у повітряних боях прикордонні округи за цей день втратили 1200 літаків. На вирішальних напрямках радянські наземні війська залишилися без повітряного прикриття, що істотно знизило їх боєздатність.

22 червня президія Верховної Ради СРСР оголосила мобілізацію на території 14 військових округів. В європейській частині СРСР було оголошено воєнний стан. Київський особливий військовий округ був перетворений на Південно-Західний фронт. На основі Одеського військового округу було створено Південний фронт. З Південним фронтом взаємодіяв Чорноморський флот.

23 червня була створена Ставка Головного командування у складі народного комісара оборони маршала С.Тимошенка, начальника Генерального штабу генерала Г.Жукова, Й.Сталіна і В.Молотова, маршалів К.Ворошилова і С.Бульонного, наркома ВМФ адмірала М.Кузнецова. 30 червня був утворений надзвичайний орган - Державний Комітет Оборони (ДКО), в руках якого зосередилася вся повнота влади. До складу ДКО увійшли Й.Сталін (голова), В.Молотов (заступник голови), Л.Берія, К.Ворошилов, Л.Каганович, Г.Маленков. Пізніше ДКО поповнився М.Вознесенським і А.Мікояном. 10 липня Ставка Головного командування була перетворена на Ставку Верховного командування. 19 липня Сталін взяв на себе обов'язки наркома оборони, а 8 серпня - Верховного головнокомандуючого. З цього часу Ставка стала іменуватися Ставкою Верховного головнокомандування. Було створено три головних командування стратегічних напрямів - Північно-Західного (на чолі з К.Ворошиловим), Західного (С.Тимошенко) і Південно-Західного (С.Будьонний). Начальником Генерального штабу став Б.Шапошніков.

Готуючись до наступальної війни, Кремль зненацька потрапив у ситуацію війни оборонної. З першого дня війни виявилася перевага противника в тактиці ведення бою і технічній оснащеності. На багатьох ділянках фронту німці розчленовували за допомогою танкових кліщів військові порядки радянських дивізій, а далі мотопіхота швидко оточувала їх. Позбавлені допомоги ззовні внаслідок втрати управління військами, ці дивізії опинялися в "котлі" і знищувалися поодинці.

Ставка Головного командування не володіла оперативною інформацією, але 23 червня дала наказ перейти в контрнаступ у районі Луцьк- Рівне-Броди, щоб розгромити головну ударну силу групи армій "Південь" - 1-шу танкову групу генерала Е.Клейста. Виконуючи безглуздий наказ, вісім радянських мотомеханізованих корпусів утягнулися в багатоденну битву. В ході її з'ясувалося, що величезна перевага у кількості танків була маловартісною. Радянські танки застарілих зразків не могли знищити німецькі, тоді як німецькі легко справлялися зі своїм противником. Ця перша танкова битва закінчилася цілковитою поразкою військ Південно-Західного фронту. В радянського командування з 4200 танків залишилося 737, проте із них не всі виявилися придатними до подальшого використання. Радянські втрати у танках співвідносилися з німецькими у пропорції 20 : 1.

Німецьке командування не дало розгорнутися військам Південно-Західного фронту на старому державному кордоні. 7 липня воно організувало прорив фронту на стику 5-ї і 6-ї армій південніше Новоград-Волинського укріпленого району. Ввечері цього дня німецькі танкові частини захопили Бердичів, 8 липня - Новоград-Волинський, а 9 липня - Житомир. На лінії фронту, який утримували радянські війська, утворився розрив довжиною в 70 км. У цей розрив увірвалися німецькі танкові і моторизовані частини. Просуваючися по житомирському шосе, передові частини ворога 10 липня вийшли на дальні підступи до Києва. 11 липня зав'язалися бої на зовнішньому обводі центрального сектора Київського укріпленого району (КНУР). Почалася Київська оборонна операція.

Від початку війни на будівництві укріплень працювало щоденно близько 160 тис. осіб, головним чином жінок. За короткий час навколо міста було споруджено три лінії укріплень, вирито понад 230 км протитанкових ровів та ескарпів, побудовано 1650 дзотів та інших вогневих точок. Це дало можливість нечисленним військам, які знаходилися у місті, організувати оборону проти двох танкових дивізій генерала Клейста, які зробили спробу захопити столицю з ходу. Контрудари 5-ї армії біля Коростеня і 6-ї в районі Бердичева врятували Київ. Війська противника були втягнуті у затяжні бої. Радянське командування виграло час для здійснення організованого відходу трьох армій з-під флангового удару противника і зосередження нової 26-ї армії на рубежі правого берега Дніпра в районі Черкас.

На початку серпня захисники Києва перейшли до наступальних дій в районі Голосіївського лісу і Жулян. У цей час, однак, німецькі війська прорвали оборону Південного фронту і оточили залишки 6-ї і 12-ї армій в районі Умані. За німецькими даними, у полон потрапили 103 тис. осіб. Загальні втрати Південного фронту до осені 1941 р. становили 213 тис. осіб.

23 серпня танкові дивізії ворога захопили міст через Дніпро і створили плацдарм на його лівому березі, в 60 км на північ від Києва. 8 вересня німці форсували Дніпро і створили плацдарм на півдні від Києва, в районі Кременчука. Після цього вони перейшли в наступ у північно-східному напрямку, назустріч своїй 2-й танковій групі. Військам усього Південно-Західного фронту загрожувало оточення. В ніч на 15 вересня група танкових дивізій Гудеріана захопила Бахмач, Лохвицю і Ромни, а війська 1-ї танкової групи Клейста - Хорол і Лубни. Кільце оточення зімкнулося. В кільці опинилися 5-та, 37-ма, 26-та і 21 - ша армії, а також частини 38-ї армії разом з управлінням Південно-Західного фронту. В німецькому полоні опинилися 453 тис. солдатів і командирів. Знищення чотирьох кадрових армій стало катастрофою небачених розмірів.

Надзвичайно важливим результатом київської оборонної операції була затримка групи армій "Центр" у наступі на Москву. Це допомогло виграти час. Коли гітлерівські війська отримали можливість знову сконцентруватися на центральному стратегічному напрямі, на допомогу Червоній армії уже підходив її "природний союзник", як висловлювалися німці - "генерал-зима". Та й сама Червона армія швидко поповнювалася за рахунок мобілізації.

Тим часом 8 серпня почалася оборона Одеси. Оборонна операція відтягнула на себе на 73 дні 18 румунських дивізій, що складало половину всієї армії І.Антонеску на Східному фронті. Для захисту міста Ставка утворила Одеський оборонний район. До початку вересня навколо Одеси було побудовано три основних і кілька проміжних рубежів оборони загальною довжиною до 250 км. На будівництві оборонних споруд працювали кожного дня до 100 тис. жителів міста. Окрема Приморська армія поповнилася за рахунок жителів Одеси та приміської зони на 76 тис. бійців. Половину з них становили бійці народного ополчення. В ніч на 22 вересня в районі Григорівки висадився десант морської піхоти Чорноморського флоту. Вранці захисники міста перейшли у контрнаступ і з'єдналися з десантниками в районі села Олександрівка. Дві румунські піхотні дивізії були розгромлені, противник відступив від Одеси на відстань до 10 км. Місто знову стало недосяжним для артилерійського обстрілу зі сходу.

Проте в цей час істотно погіршилося становище радянських військ у Криму. Захищати одночасно Одесу і Крим стало неможливо, і Ставка Верховного головнокомандування 30 вересня дала вказівку на евакуацію військ Одеського оборонного району. За першу половину жовтня з Одеси в Крим і на Кавказ було евакуйовано 86 тис. бійців і 15 тис. цивільних громадян.

На підступах до Харкова на зведенні оборонних споруд працювали понад 350 тис. осіб. Було створено оборонну смугу між Полтавою і Харковом. Війська поповнювалися добровольцями старшого віку. У Харкові був сформований 85-тисячний корпус народного ополчення. У Сталінській області в загони народного ополчення вступило близько 220 тис. громадян. Проте перекрити таким чином величезні втрати червня-вересня 1941 р. не вдавалося. Противник мав перевагу в живій силі і техніці, панував у повітрі і продовжував зберігати стратегічну ініціативу.

На початку жовтня танкові дивізії ворога прорвали фронт на південь від Павлограда. Через кілька днів у районі на північ від м. Осипенко (Бердянська) вони з'єдналися з моторизованими частинами 11-ї армії вермахту, яка захопила Мелітополь. Війська 9-ї і 18-ї армій Південного фронту опинилися в "котлі". Німці не стали їх утримувати, щоб не втратити темп, зайняли Маріуполь і пішли на Таганрог і Ростов. Головним силам танкової армії Клейста вдалося захопити Таганрог і вдертися у південні райони Донбасу.

Жорстокі бої розгорнулися в районі Полтави, Лозової і на південному заході від Сум. 38-ма армія обороняла підступи до Харкова. Проти неї наступали чотири дивізії вермахту на північ від Харкова і п'ять дивізій - у південному напрямку, 23 жовтня почалися бої на вулицях міста. У боях за Харків ворог втратив близько 120 тис. солдатів убитими й пораненими.

Одночасно з Харковом після жорстоких боїв німцям вдалося захопити Сталіно. Після цього у гітлерівського командування не залишилося резервів для продовження наступу. Південно-Західний фронт закріпився на лінії Вовчанськ-Балаклія-Красний Лиман. Південний фронт вів позиційні бої на рубежі Артемівськ-Шахтарськ і на північний захід від Ростова-на-Дону.

За директивою Гітлера від 6 вересня 1941 р. почалася операція "Тайфун" по захопленню Москви. Для цієї операції було зосереджене угруповання, в якому налічувалося 74,5 дивізій, з них 14 танкових і 8 моторизованих, 1390 літаків. За кількістю особового складу і озброєння німецькі війська на першому етапі операції (з 30 вересня) у півтора раза переважали радянські. Однак керівники нацистської Німеччини втратили головне - час. Починаючи від 5 грудня, радянські війська перейшли в контрнаступ під Москвою. Противник був відкинутий на захід на відстань від 150 до 400 км. Як з'ясувалося навесні 1942 р., вермахт втратив стратегічну ініціативу на Сході лише тимчасово. Але план "Барбаросса", на основі якого Гітлер будував свої геополітичні розрахунки, безнадійно провалився.