Історія України - Литвин В.М. - Радянський партизанський рух

Винищувальна політика окупантів змушувала громадян України підніматися на боротьбу, яка набувала різних форм. Партизанський рух на окупованій території України розгортався під впливом двох чинників: природного прагнення громадян протидіяти вторгненню ворога і організаційних зусиль радянських органів влади, які перед відступом створювали підпільно-партизанську мережу з відповідними органами управління: підпільними райкомами, міськкомами і обкомами КП(б)У.

В офіційних виданнях радянської доби вказувалося, що у період від червня по вересень 1941 р. були створені 23 підпільні обкоми КП(б)У, 685 міськкомів і райкомів партії. Але десятки тисяч задіяних у цій мережі людей (за неповними даними - майже 30 тис.) загинули або були ув'язнені в концтаборах відразу після того, як проявили себе у боротьбі з окупантами. Не маючи будь-яких навичок у конспіративній роботі, вони не могли боротися на рівних з гестапівцями, які мали великий досвід боротьби з підпільниками безпосередньо в Німеччині.

Серед активно діючих партизанських формувань першого року війни виділявся спочатку загін, а потім - з'єднання на чолі із С.Ковпаком. Головним місцем дислокації ковпаківців були сумські ліси. Велике партизанське з'єднання і підпільний обком КП(б)У на Чернігівщині очолював О.Федоров. На базі загонів, що діяли на території Галицького, Лубенського і Миргородського районів, діяв Полтавський підпільний обком КП(б)У на чолі з С.Кондратенком. Через активну партизанську діяльність у цьому районі Гітлер відмовився створювати в районі Лубен свою ставку для керівництва військовими діями на Східному фронті. Ставка була збудована під Вінницею.

Літні місяці 1942 р. стали переломними в розгортанні партизанського руху. Вирішальну роль в активізації партизанського руху відіграло те, що до середини 1942 р. визначилася позиція основної маси українського селянства щодо окупантів і створилася сприятлива обстановка для - залучення до антифашистської боротьби нових сил.

Велику роль в активізації партизанського руху відіграли й дії Ставки Верховного головнокомандування. Впродовж цілого року партизани були позбавлені централізованого керівництва. Це заважало постачанню партизанам зброї та боєприпасів, медикаментів, засобів зв'язку, кадрів підривників, радистів, шифрувальників тощо. Не існувало координації дій окремих партизанських загонів та з'єднань. За рішенням ДКО від 30 травня 1942 р. при Ставці Верховного головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), а при Військраді Південно-Західного стратегічного напряму - Український штаб партизанського руху (УШПР). В розпорядженні штабу були потужні радіовузли, склади зброї та боєприпасів, госпіталі, транспортні літаки. При штабі почала функціонувати школа, яка готувала партизанські кадри. 27 липня 1942 р. ЦШПР затвердив "Оперативний план масованого удару по комунікаціях ворога і вузлах зв'язку противника". В ньому діяльність партизанських загонів уперше ув'язувалася з планами військових рад фронтів. На його основі УШПР розробив конкретний план бойових дій. У другому півріччі 1942 р. партизани України пустили під укіс 154 ешелони (проти 85 за перше півріччя).

Великого значення надавалося пропагандистській діяльності на окупованій території. Восени 1942 р. видавалося до десятка партизанських газет тиражем від 500 до 2 тис. примірників кожна.

У першій половині 1943 р. у з'єднаннях і загонах, які тримали зв'язок з радянським тилом, налічувалося до ЗО тис. бійців. Вони воювали в основному у північних районах України, де були сприятливі природні умови - ліси й болота. Звідси вони здійснювали рейди на території, які не мали сприятливих природних умов для постійної дислокації.

В липні 1943 р. ЦШПР розробив план одночасного масового знищення рейок на залізницях окупованої території, щоб паралізувати постачання ворога під час Курської битви. До цієї операції були підключені 167 партизанських загонів з Білорусії, України і чотирьох російських областей. Операція підриву рейок розпочалася з 3 серпня і проводилася на території близько тисячі кілометрів по фронту і глибиною до 750 км. На основних залізницях рух поїздів зупинявся на період від трьох днів до двох тижнів, а деякі магістралі не працювали впродовж місяця. Всього до грудня 1943 р. було знищено 363 тис. рейок, або 2270 км одноколійного залізничного шляху.