Історія України - Литвин В.М. - Звільнення України від нацистської окупації

Упродовж 1942 р. в СРСР вдалося загалом призупинити падіння виробництва, викликане невдачами минулого року. Почали давати продукцію понад 1900 заводів, евакуйованих у східні регіони країни. Впродовж 1942 р. було вироблено понад 4 млн гвинтівок і карабінів - в 2,5 раза більше, ніж вироблялося на заводах Німеччини і окупованих нею країн. Різко зросло масове виробництво пістолетів-кулеметів. Німецька промисловість виробила в 1942 р. 232 тис. одиниць цієї ефективної зброї, а радянська - понад 12,5 млн.

Потужні танкові виробництва були розгорнуті в Челябінську ("Танко-град"), Нижньому Тагілі, Горькому, Москві, Кірові та інших містах. У 1942 р. у країні функціонувало два десятки броне корпусних, танкозбиральних і дизельних заводів, які забезпечували діючу армію бронетанковою технікою. Промисловість припинила виробництво легких танків і зосередилася на випуску середніх (Т-34) і важких (КВ) машин. Танк Т-34 став кращим танком Другої світової війни. Армія почала одержувати й самохідні артилерійські установки (САУ) для безпосереднього вогневого супроводу піхоти і подолання оборонних споруд противника.

Були споруджені або істотно розширені авіабудівні заводи в Куйбишеві, Омську, Новосибірську, Ташкенті та інших містах. У 1942-1943 рр. Радянський Союз випускав на 10 тис. бойових літаків більше, ніж Німеччина. Випускалися передусім винищувачі і штурмовики з високими такти-ко-технічними характеристиками і потужним озброєнням.

У першій половині вересня 1942 р. Ставка Верховного головнокомандування почала розробляти план Сталінградського контрнаступу з використанням стратегічних резервів, які складалися з танкових та механізованих частин і з'єднань. Метою контрнаступу було оточення і ліквідація ворожого угруповання в районі Сталінграда. Контрнаступ мав здійснюватися силами трьох фронтів - Південно-Західного (командувач М.Ватутін), Донського (К.Рокосовський) і Сталінградського (А.Єременко). Успіх наступу забезпечувався зосередженням сил на ударних напрямах за рахунок послаблення другорядних ділянок фронту.

19 листопада 1942 р. Червона армія перейшла у наступ. На п'яту добу наступу в оточенні опинилися 22 дивізії ворога чисельністю до 330 тис. солдатів та офіцерів. Спроби деблокування оточених військ не вдалися. Радянські війська розгромили на Дону італійську і румунську армії і відкинули 4-ту німецьку танкову армію на дві сотні кілометрів від Сталінграда. В січні 1943 р. оточене угруповання під командуванням фельдмаршала Ф.Паулюса було ліквідоване. Від початку контрнаступу ворог утратив убитими, пораненими і полоненими понад 800 тис. солдатів та офіцерів. Були повністю знищені 32 дивізії і три бригади.

Контрнаступ радянських військ, який розпочався 19 листопада, створив умови для визволення України з-під німецької окупації. Першими на українську землю вступили бійці 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту. Це сталося 18 грудня 1942 р., коли було звільнено село Півнівка Міловського району Ворошиловградської області. 2 лютого 1943 р. Воронезький фронт розгорнув наступ на Курськ і Харків.

На Харків наступали війська 60-ї і 3-ї танкової армій. 5 лютого танкісти підійшли до Чугуєва. Прагнучи врятувати становище, командування вермахту перекинуло під Чугуїв танкову дивізію СС "Адольф Гітлер" і частини танкової дивізії СС "Рейх". Тим часом 60-та армія звільнила 10 лютого Вовчанськ і вийшла на Сіверський Донець. Радянські війська перетнули залізницю Харків-Лозова і підійшли до Мерефи, завершуючи обхід Харкова з півдня. З півночі наступала 40-ва армія. Щоб уникнути оточення, частини вермахту змушені були залишити сильні позиції в районі Чугуєва і відступити від Сіверського Дінця до передмість Харкова. Штурм зовнішньої оборони міста розпочався вранці 15 лютого. Через добу бої розгорнулися вже на вулицях Харкова. Противник змушений був відступити на захід. На початку березня війська Воронезького фронту вийшли на лінію Суми-Охтирка-Опішня.

В останні дні січня перейшов у наступ Південно-Західний фронт. Діючи проти донбаського угруповання ворога, війська фронту звільнили Балаклею, Лозову і 14 лютого - Ворошиловград. Після цього фронт стабілізувався на лінії Зміїв-Червоноармійськ-Слов'янськ-Ворошиловград. На початку лютого до Донбаської операції підключилися війська Південного фронту. Вони перейшли Дон, 12 лютого звільнили Шахти і услід за цим - Ростов і Новочеркаськ. 17 лютого війська вийшли на рубіж ріки Міус, де противник створив сильну оборону. На цьому рубежі позиційні бої тривали півроку, до осені 1943 р.

Не зупиняючись на рубежі Суми-Охтирка-Опішня, командування Воронезького фронту поставило перед військами завдання розвинути наступ на Київ і Чернігів. Проте ресурсів для цього уже не було. Тривалий наступ вимотав війська, тили відстали. Тим часом противник методично зміцнював південне крило Східного фронту, спрямовуючи сюди сформовані шляхом тотальної мобілізації війська.

Гітлер об'єднав війська, які діяли у східних областях України, в групу армій "Південь". У розпорядженні фельдмаршала Е.Манштейна, поставленого на чолі групи, знаходилося 30 дивізій, у тому числі 13 танкових і моторизованих. Манштейн повинен був, використовуючи як головну ударну силу танковий корпус СС, розгромити війська Південно-Західного фронту, заволодіти Харковом і далі просуватися на Курськ.

Німецький контрнаступ розпочався 19 лютого. Через два дні противник прорвав фронт 60-ї армії. У прорив було спрямовано піхотні дивізії, перекинуті з Франції. Війська Воронезького фронту змушені були розпочати загальний відхід до Сіверського Дінця. 16 березня противник знову заволодів Харковом, а через два дні зайняв Біл город. У жорстоких боях під Білгородом, які тривали до 23 березня, контрнаступ був зупинений. На всіх ділянках радянсько-німецького фронту почалася позиційна війна. Сторони почали готуватися до літньої кампанії.

Від 19 листопада 1942 р. до 23 березня 1943 р. Червона армія просунулася у західному напрямку на відстань в 600-700 км. Була звільнена територія в півмільйона квадратних кілометрів. У ході зимової кампанії 1942-1943 рр. було розгромлено понад сто ворожих дивізій. Німеччина та її союзники втратили 1200 тис. солдатів і офіцерів, 24 тис. гармат, понад 3500 танків і 4300 літаків. Стратегічна ініціатива у війні перейшла до Червоної армії.

Вермахт і воєнна промисловість Німеччини посилено готувалися до літньої кампанії 1943 р. Танкова промисловість забезпечила війська новими досконалими машинами "Пантера" і "Тигр", потужними самохідними гарматами "Фердинанд". Німецький повітряний флот почав поповнюватися літаками з більш високими такти ко-технічними характеристиками - "Фокке-вульф 190А" і "Хенкель-129". Загальна чисельність вермахту перевищила 10 млн, у тому числі в діючій армії - 6,7 млн осіб. На Східному фронті знаходилося 72 % діючої армії - 4,8 млн, а разом з військами союзників - 5325 тис. осіб (232 дивізії, з них 36 союзницьких). Ці війська мали 54 тис. гармат і мінометів, 5850 танків і штурмових гармат, до 3000 бойових літаків.

Діюча армія СРСР збільшилася за квітень-червень 1943 р. на 782 тис. - до 6442 тис. солдатів та офіцерів. У військах на озброєнні налічувалося майже 99 тис. гармат і мінометів, 2200 установок реактивної артилерії ("катюш"), 9580 танків і САУ, 8290 бойових літаків. Більше половини гармат мали калібр 76 мм, а мінометів - 82 мм, майже третина всіх танків була легкими.

Співставлений сил вермахту з його союзниками і Червоної армії свідчило, що Радянський Союз після двох років війни здобув тривку перевагу над Німеччиною в живій силі і техніці. Радянські війська мали достатній бойовий досвід і могли вести наступальні бойові дії.

Радянська промисловість істотно перевищувала німецьку (разом з окупованою Європою) за випуском основних видів озброєння. Крім того, з 1943 р. різко зріс обсяг поставок по ленд-лізу. США, Велика Британія і Канада надсилали в СРСР літаки, танки, бойові кораблі і катери для ВМФ, автомашини, рухомий склад залізниць, боєприпаси, кольорові метали, взуття, продовольство. Головною ударною силою Червоної армії стали танкові війська. До літа 1943 р. було створено чотири танкові армії, п'ята перебувала у стані формування. Резерв Ставки Верховного головнокомандування налічував уже до 10 армій.

З кінця березня Ставка Верховного головнокомандування розробляла план наступу на центральному і південному стратегічних напрямах. Проте в середині квітня англійська розвідка передала командуванню Червоної армії інформацію про операцію під кодовою назвою "Цитадель", яку розпочав розробляти Генеральний штаб вермахту. Гітлер вирішив використати курський виступ (виїмку з німецького боку фронту), щоб ударами з трьох боків оточити і знищити війська Центрального і Воронезького фронту. Після цього передбачався удар у тил Південно-Західного фронту. Операція повинна була розпочатися 5 липня 1943 р. силами близько 900 тис. солдатів і офіцерів, у розпорядженні яких було до 130 "тигрів" і понад 200 "пантер", 2,7 тис. танків і самохідних гармат, близько 10 тис. гармат і мінометів.

Радянське командування прийняло рішення зайняти жорстку оборону, в ході якої знекровити противника, і лише потім перейти в контрнаступ. З цією метою було побудовано глибоко ешелоновану оборону в кілька ліній. На випадок прориву і з метою швидкого переходу в контрнаступ на північній і південній ділянках Курської дуги створювався резервний Степовий фронт.

У ході Курської битви, яка тривала з 5 до 17 липня 1943 р., вермахт утратив до півмільйона солдатів убитими, пораненими і зниклими безвісти, 1,5 тис. танків, 3 тис. гармат. Незважаючи на кількісну перевагу, втрати радянських військ були ще більшими - 860 тис. солдатів, понад 6 тис. танків і САУ, 5 тис. гармат і мінометів. Проте у розпорядженні радянського командування були свіжі резерви. З серпня воно почало Білгородсько-Харківську операцію військ Воронезького і Степового фронтів. 17 серпня бої зав'язалися уже на північних околицях Харкова, а вранці 23 серпня місто було звільнене, цього разу - остаточно. Взяттям Харкова Курська битва завершилася. Контрнаступ переріс у наступ восьми радянських фронтів. Прагнучи врятувати становище, командування вермахту перекинуло із Західного фронту на Східний 14 дивізій. Це полегшило завдання союзників, які в ніч на 10 липня 1943 р. висадилися в Синилії, а 3 вересня - на узбережжі Апенінського півострова. До кінця вересня близько чверті території Італії було очищено від німецьких окупантів.

Велика перевага в силах дала можливість радянському командуванню наприкінці серпня перейти в наступ силами 11 фронтів. 30 серпня радянські війська зайняли Таганрог і завершили розгром правого крила донбаського угруповання вермахту. Після цього відкрився шлях углиб Донецького басейну. 7 вересня 5-та ударна армія Південного фронту увірвалася у Сталіно. 10 вересня було звільнено Маріуполь. При відступі гітлерівці планували перетворити Донбас у пустелю. Однак стрімкий наступ Червоної армії перешкодив цим планам. Відразу після очищення басейну від ворожих військ почалася відбудова донецької промисловості. Вона повинна була внести свій вклад у перемогу над ворогом.

Тим часом 26 серпня перейшли у наступ війська Центрального фронту. Сили противника, які їм протистояли, були послаблені внаслідок рішення командування вермахту перекинути 13 дивізій на допомогу військам, що брали участь у Смоленській битві. 60-та армія під командуванням І.Черняховського раптовим ударом прорвала оборону противника і вступила у північні райони України. У середині вересня війська фронту звільнили Конотоп, Бахмач і Ніжин. 19 вересня вони форсували Десну на південь від Чернігова, а через два дні захопили місто і вийшли до Дніпра.

Успіх військ Центрального фронту забезпечив просування армій Воронезького фронту, які підійшли 10 вересня до річок Хорол і Псел. В ніч на 20 вересня 3-тя гвардійська танкова армія під командуванням генерала П.Рибалка почала наступ на Переяслав і через два дні теж вийшла до Дніпра.

Нестримний натиск радянських військ переконав Гітлера в тому, шо частинам вермахту на Лівобережній Україні загрожує оточення. 15 вересня 1943 р. він розпорядився перебазувати групу армій "Південь" за Дніпро, а на південній ділянці фронту - на рубіж ріки Молочної. Після цього створилася унікальна ситуація: частини Червоної армії і вермахту припинили бої і наввипередки кинулися до Дніпра. Радянське командування мало намір раптово захопити плацдарми на правому березі Дніпра, а німецьке - врятувати частини, які вже втрачали боєздатність, за дніпровськими укріпленнями. В ніч на 22 вересня частини Воронезького фронту з ходу форсували ріку в районі села Великий Букрин, на південний схід від Києва. Берег ріки тут був дуже високий і добре укріплений, тому переправа супроводжувалася величезними жертвами. Не менших жертв коштувало розширення букринського плацдарму до 1 км по фронту і 6 км углиб.

В ніч на 26 вересня на північ від Києва, в районі Старосілля і Осетини, почалася переправа військ З 8-ї армії. Німці створили тут потужну оборону. Проте радянським військам вдалося закріпитися на правому березі Дніпра в районі Лютежа і Вишгорода. Поступово Лютізький плацдарм був розширений до 15 км по фронту і до 10 км углиб. У середині жовтня ворог був вибитий з північної частини приміського села Виш город.

Наступ на Київ відбувався з букринського плацдарму. Проте німці підтягнули свіжі сили і успішно оборонялися. На ділянці фронту в 55 км в районі Букринського плацдарму вони зосередили десять дивізій. Форсування Дніпра в районі села Великий Букрин і виснажливі бої на букринському плацдармі коштували життя понад 250 тис. солдатів та офіцерів Червоної армії. Такі втрати пояснювалися й тим, що И.Сталін, Г.Жуков і М.Ватутін не прислухалися до пропозиції К.Рокосовського наступати на Київ не з півдня, а з півночі. Врешті-решт сама логіка битви за Київ змусила Ставку Верховного головнокомандування змінити напрям головного удару. На Букринському плацдармі залишилася порівняно невелика частина зосереджених там військ. Близько 200 тис. бійців були перебазовані в обстановці цілковитої секретності на Лютізький плацдарм за 30 км від Києва. Ці війська знову переправилися на лівий берег Дніпра і непомітно пройшли всю відстань у безпосередній близькості від лінії фронту до північного плацдарму.

Вранці 3 листопада 60-та армія генерала К.Москаленка перейшла в наступ з Лютізького плацдарму. Цей наступ, підтриманий 2-ю повітряною армією генерала С.Красовського, виявився цілковитою несподіванкою для ворога. За два дні до того у черговий наступ малими силами з метою дезінформації перейшли війська з Букринського плацдарму. Німці були переконані, що відіб'ють цей наступ, як і всі попередні. Після двох днів боїв на Лютізькому плацдармі атакуючі війська були посилені 3-ю гвардійською танковою армією. Ворог не витримав тиску і почав відступати. На світанку 6 листопада столиця України була повністю очищена від окупантів.

7 листопада війська 1-го Українського фронту захопили Фастів, а потім - Житомир. На правому березі Дніпра утворився стратегічний плацдарм довжиною до 500 км по фронту. Комунікації, що пов'язували німецькі групи армій "Центр" і "Південь", були перерізані. В такій ситуації фельдмаршал Манштейн завдав по радянських військах потужний контрудар з півдня і південного заходу силами 15 дивізій. Ворог знову зайняв Житомир, Коростень і Радомишль. Однак у фельдмаршала не вистачило сил, щоб розвинути успіх і зайняти Київ. У грудні він ще двічі повторив спробу вдарити по Києву, цього разу - з північного заходу.

На переламі 1943 і 1944 рр. Німеччина та її союзники мали майже 10,2 млн солдатів та офіцерів, у тому числі 6,7 млн в сухопутних військах на діючих фронтах. У військах Німеччини, Фінляндії, Румунії та Угорщини на Східному фронті знаходилося понад 4,9 млн солдатів та офіцерів, 54 470 гармат та мінометів, 5400 танків і штурмових гармат, понад 3 тис. літаків. У розгорнутих проти них на фронті довжиною 4400 км військах Червоної армії перебувало 6,4 млн солдатів та офіцерів, понад 95 900 гармат та мінометів, понад 5200 танків і САУ і 10 200 бойових літаків. Радянська перевага в силах стала відчутною, але її треба було довести на полі бою.

Центр ваги збройної боротьби на Східному фронті залишався в Україні. Ставка Верховного головнокомандування силами чотирьох Українських фронтів з 24 грудня 1943 р. розпочала Дніпровсько-Карпатську стратегічну операцію. Операція тривала до 6 травня 1944 р. і поділялася на десять послідовних тактичних операцій - Житомирсько-Бердичівську, Кіровоградську, Корсунь-Шевченківську, Нікополь-Криворізьку, Рівно-Луцьку, Проскурово-Чернівецьку, Умансько-Ботошанську, Бсрезнсгува-то-Снігурівську, Поліську і Одеську.

Найбільше значення мала Корсунь-Шевченківська операція, що розпочалася 24 січня 1944 р. наступом ударних угруповань 1-го і 2-го Українських фронтів. Незабаром в оточенні опинилося понад 80 тис. солдатів та офіцерів вермахту - сім дивізій і одна бригада. Безпосереднім результатом Корсунь-Шевченківської операції стало звільнення 2 лютого 1944 р. Луцька і Рівно.

У січні і лютому війська 3-го і 4-го Українських фронтів звільнили Нікополь та Кривий Ріг. Оборона німецьких військ на лівому березі Дніпра в його нижній течії була зломлена. З'єднання 4-го Українського фронту (генерал Ф.Толбухін) форсували Дніпро і закріпилися на правому березі. Після цього були створені умови для звільнення від окупантів всієї Правобережної України.

На початку березня Ставка ВГК наказала військам 1-го, 2-го і 3-го Українських фронтів кількома одночасними ударами розчленувати збройні сили противника на Правобережжі та увійти в Карпати. Першим перейшов у наступ 4 березня 1-й Український фронт. Його війська завдали удару на Тернопільському напрямі основним силам групи армій "Південь". 18 березня була звільнена Вінниця, 25 - Проскурів, 29 - Чернівці. Війська 2-го Українського фронту перейшли у наступ з 5 березня. Вони форсували Південний Буг, у стрімкому марші 26 березня досягли ріки Прут, по якій проходив кордон між СРСР і Румунією. 6 березня почалася Березнегувато-Снігурівська операція 3-го Українського фронту. Його війська зайшли в тил 6-й армії вермахту. ІЗ дивізій противника опинилися під загрозою оточення і в паніці відступили. 28 березня був звільнений Миколаїв, 10 квітня - Одеса.

Війська 4-го Українського фронту мали завдання розгромити ворога в Криму. Півострів обороняла 17-та армія противника, в якій налічувалося 193 тис. солдатів та офіцерів. Збройні сили під командуванням Ф.Толбухіна і Окрема приморська армія під командуванням О.Єременка мали істотну перевагу в силах (470 тис. солдатів та офіцерів). 8 квітня вони почали наступ і прорвали оборону в районі Армянська. 11 квітня танкові частини увійшли в Джанкой. 15 квітня радянські війська підійшли до севастопольських укріплень. Після перегрупування сил з 5 травня розпочався штурм Севастополя. Через п'ять днів, 9 травня, ворог капітулював. Рішенням Ставки ВГК від 16 травня 1944 р. 4-й Український фронт був ліквідований як такий, що виконав свої завдання. Його управління з частинами обслуговування і тилами виводилося в резерв.

10 травня Л.Берія звернувся до Й.Сталіна із запискою про необхідність виселення з півострова кримських татар. їм інкримінувалися "зрадницькі дії проти радянського народу". Депортація основної маси кримських татар була здійснена миттєво, досвідченим чекістам на це знадобилося менше доби. На початку червня з Криму були депортовані також болгари (12 422 особи), греки (15 040), вірмени (9621 особа) та інші малочисельні національності. Загальна кількість депортованих становила понад 225 тис. осіб. Лише через рік, 30 червня 1945 р., автономний статус Криму було формально ліквідовано, після чого у складі Російської Федерації з'явилася ще одна область.

Наступ 1-го Українського фронту (маршал І. Коне в) розпочався 13 липня на Рава-Руському напрямі. Наступного дня почали просуватися вперед війська, задіяні на Львівському напрямі. Прорив фронту вдалося здійснити на другий день боїв. Уведена в прорив танкова армія генерала М.Катукова розвинула наступ на Ярослав і оточила з півночі велике угруповання противника (вісім дивізій) в районі Бродів. На п'ятий день боїв прорив було розширено на 200 км по фронту і до 80 км вглиб оборони противника. Угруповання в Бродах виявилося повністю оточеним, після чого почалася його ліквідація. В ході ліквідації 38 тис. солдатів і офіцерів було вбито, 17 тис. узято в полон. Серед розгромлених дивізій знаходилася й 14-та гренадерська дивізія вермахту "СС-Галичина". Радянське командування розправилося з нею з особливою люттю: полонених не брали. 27 липня радянські війська зайняли Львів і Станіслав.

20 серпня розпочався наступ армій 2-го і 3-го Українських фронтів у Бессарабії і Румунії, в районі дислокації групи армій "Південна Україна". Після дводенних боїв ударні війська радянських фронтів прорвали оборону противника. 24 серпня розташовані в районі Ясс і Кишинева 18 ворожих дивізій були оточені і через три дні припинили існування. В результаті Яссько-Кишинівської операції Червона армія просунулася за 11 днів на 320-350 км і 31 серпня вступила в Бухарест.

Завершальною у визволенні території України від окупантів стала Східно-Карпатська операція, що почалася 8 вересня. Противник створив на головних напрямах сильну оборону, вміло використовуючи гірський рельєф. Шлях радянським військам перетинали 19 дивізій, а пізніше в Карпати з інших ділянок фронту було перекинуто ще 15 дивізій. В результаті жорстокі бої тривали півтора місяця. Операція була завершена 28 жовтня звільненням порівняно невеликої території західних областей УРСР, яка ще залишалася окупованою, а також очищенням від ворога території Закарпатської України і частини Східної Словаччини. Були створені умови для звільнення Чехословаччини і виходу Червоної армії на територію Німеччини з півдня.