Історія України - Литвин В.М. - Завершення процесу возз'єднання українських земель

Зміну кордонів Радянського Союзу в Європі, яка була здійснена за пактом Ріббснтропа-Молотова в 1939-1940 pp., партнери Сталіна по антигітлерівській коаліції визнали тільки у випадку з Польщею (поглинення країн Балтії не визнавалося до 1991 p.). Мотивом для такого визнання була необхідність возз'єднання українського і білоруського населення в кордонах двох радянських республік-держав - України і Білорусії. Оскільки лінією Керзона не могли бути точно розмежовані кордони розселення українців, білорусів і поляків, з новим урядом Польщі було укладено договір про обмін населенням прикордонних районів. Тим самим українські етнічні землі на захід від лінії Керзона мали бути за взаємною згодою де українізовані, а землі на схід від цієї розмежувальної лінії - де полонізовані.

Залишалася, однак, остання українська етнічна територія поза межами УРСР - Закарпатська Україна. Вона була поглинута після загибелі Чехословаччини союзником нацистської Німеччини - Угорщиною. Чехословаччина, як було зрозуміло, відновлюється після війни в її довоєнних кордонах, включаючи Підкарпатську Русь. Проте під час зустрічі з президентом довоєнної Чехословаччини Е.Бенешем у Москві Сталін наполягав на тому, щоб Закарпаття було возз'єднане з основною частиною України у складі СРСР. Бенеш потребував радянської підтримки і розумів, що Червона армія буде в Чехословаччині раніше від англо-американських військ. Тому він не заперечував можливості передачі Закарпаття Радянському Союзу у майбутньому, але наполягав на відновленні довоєнних кордонів його держави з Німеччиною і Польщею. 8 травня 1944 р. в Лондоні була підписана угода між СРСР і Чехословаччиною про порядок відносин між радянським командуванням і чехословацькою адміністрацією після вступу на територію країни Червоної армії. Згідно з угодою на визволену територію повинен був призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після завершення воєнних операцій мав узяти у свої руки управління громадськими справами.

Негайно після звільнення від окупантів всієї території Закарпаття М.Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації апаратних працівників ЦК КП(б)У. Разом із членами військової ради 4-го Українського фронту на чолі з Л. Мехлісом вони за короткий час організували місцеві органи влади - тимчасові народні комітети. На зборах і мітингах, які скликалися під час виборів, висловлювалися вимоги і прохання прийняти Закарпатську Україну "в лоно матері-Вітчизни". 26 листопада 1944 р. з'їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі складу Чехословаччини. З'їзд утворив Народну раду - тимчасовий орган законодавчої і виконавчої влади з 17 осіб на чолі з і.Туряницею.

У лютому 1945 р. в Кошице відбулася конференція Комуністичної партії Чехословаччини. Виступаючи на ній, Г.Гусак заявив від імені всієї партії, яка за допомогою радянської адміністрації перетворювалася на найбільш впливову політичну силу на визволеній частині країни: Карпатські українці вирішили приєднатися до СРСР, возз'єднатися зі своїм рідним народом. Ми цілком поважаємо це рішення і по-справжньому, по-братерськи бажаємо реалізації усіх їхніх національних ідеалів".

У березні в Москву були запрошені лідери основних політичних сил країни на чолі з президентом Е.Бенешем. Вони проголосили утворення Національного фронту чехів і словаків. 4 квітня на основі досягнутої домовленості Бенеш призначив в Кошице новий уряд на чолі із З.Фірлінгером. Наступного дня на першому засіданні уряду була офіційно проголошена програма дій, розроблена на з'їзді КПЧ і прийнята на переговорах у Москві. Вона увійшла в історію Чехословаччини під назвою Кошицької урядової програми. Зокрема в ній вказувалося: "Уряд потурбується про те, щоб якомога швидше було розв'язане питання про Закарпатську Україну, поставлене самим населенням цієї області. Уряд бажає, щоб це питання було розв'язане у відповідності з демократичним висловленням волі народу Закарпатської України, в дусі повної дружби між Чехословаччиною і Радянським Союзом".

Готуючи Закарпатську Україну до офіційного включення у склад Радянського Союзу, органи державної безпеки "очищали" її від людей, які заплямували себе співробітництвом з угорським окупаційним режимом або виступали проти радянської влади. З особливою ретельністю вишукувалися не колаборанти, а "українські буржуазні націоналісти", які брали активну участь у творенні Карпатської України в 1938-1939 рр. У травні 1945 р. в Празі був заарештований президент Карпатської України о. Августин Волошин. Незабаром він загинув у московській тюрмі. 25 делегатів з'їзду народних комітетів Закарпатської України були заарештовані за "антирадянську агітацію". Ця формула звинувачення вживалася у випадку небажання людини погодитися на приєднання її малої батьківщини до Радянського Союзу.

29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією Чехословаччини - Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з'явилася Закарпатська область, територія якої дорівнювала 12,9 тис. кв. км. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. кв. км.