Історія України - Юрій М.Ф. - 9. Культура

Сільське господарство було головною галуззю господарювання. Використовувались різні системи землеробства - вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами. Панівною була трипільна система, що домінувала в лісостепових районах країни.

У приселищному стаді русичі розводили велику рогату худобу, коней, вівців, свиней. Допоміжними галузями господарювання були мисливство, рибальство, бортництво та ін.

Визначного розвитку набуло ремісниче виробництво. Ремесло розвивалося не тільки в містах, а й у феодальних замках і сільських поселеннях. У ремеслах можна виділити понад 60 основних спеціальностей. Наприклад, у залізоробній та залізообробній справі виділялися такі ремісничі напрямки: металурги-кричники, ковалі, слюсарі, зброярі, замочники тощо. Ремісничі вироби, виготовлені в Києві, Чернігові, Новгороді, Галичі та в інших великих містах, потрапляли далеко за їх межі. Наприклад, бронзові енколпіони (хрести-складні), виготовлені в Києві, були виявлені в радіусі 200 км від Києва. Інші київські ювелірні вироби були поширені в найвіддаленіших районах Київської Русі.

На Русі була розвинута торгівля. Ринки, які називались торгами, існували у великих і малих містах, а також у деяких селах. В процесі торгівлі в обігу використовувалися: іноземні монети (арабські диргеми, візантійські та західноєвропейські монети), монети місцевого карбування (князів Володимира, Ярослава й Святополка), а також цінні шкурки звірів. Були в обігу й срібні злитки - так звані гривні (вага їх коливалася від 95 до 197 г.). Все це було поєднано в певну систему: гривня дорівнювала 20 ногатам, або 25 кунам, або 100 веверицям, або 100 векшам.

Через землі Київської Русі проходили шляхи міжнародної торгівлі: шлях "з грек у варяги, і з варягів греки ", другий шлях проходив по Дністру й далі на Захід (т.з. соляний), оскільки по ньому йшла торгівля сіллю, яку видобували в Галичині. Нарешті, третій шлях - "залозний "- проходив з Подніпров'я до Азовського моря. Торгівля зі східними країнами проходила Волгою та Дніпром.

Одним з головних товарів, що вивозили в інші країни, були хутра. Вивозились також мед, віск, шкіра, худоба.

У Київську Русь із східних країн привозили: дорогоцінне каміння, прянощі і благородні метали (золото та срібло).

Важливе місце в зовнішній торгівлі Київської Русі посідала Візантія. Це знайшло від ображення у цілому ряді дипломатичних договорів Русі з Візантією 911,944 та інших років. З Візантії на Русь привозили дорогі тканини, ювелірні вироби й посуд із золота, срібла. Візантійські парчові та шовкові тканини були оздоблені рослинним, геометричним орнаментом, а також зображенням реальних і фантастичних тварин і птахів. Виявлені під час розкопок на Русі візантійські амфори свідчать про торгівлю вином та олією.

Широкі торговельні зв'язки мала Київська Русь і з багатьма країнами Західної Європи. Вони здійснювалися за двома напрямками: з Києва через Галич і Белз в Центральну Європу та з Новгорода й Пскова в Прибалтику і далі по Балтійському морю - у скандинавські країни.

8. Побут

Побут населення Русі найтіснішим чином пов'язаний з тисячолітніми традиціями слов'янських племен. Топографія поселень часто співпадає з попередніми селищами першої і другої половини І тис. н.е. Типи помешкань зросли на основі дерево каркасних напівземлянкових і землянкових споруд.

Для поселень IX-XIII ст. характерна садибна забудова, яка містила, крім житла, господарські приміщення. Садибний тип властивий і для сільських поселень, і для міських. На 1 га території міста проживало від 100 до 150 жителів. У Києві напередодні ординської навали мешкало понад 50 тисяч жителів.

Домашній реманент міської і сільської садиби ХІ-ХІІІ ст. був приблизно однаковим. Основною галуззю господарства-землеробством - займалися не тільки селяни, а частково й жителі міста.

Про одяг, який носили селяни й міщани, є лише окремі дані. В письмових джерелах згадується простий селянський одяг -"руб", "рубище" на противагу одягу багатих людей. Поверх сорочки навесні і восени одягали грубий одяг з вовни, який на зиму замінювався хутряною, звичайно овечою шубою. Селянське взуття виробляли з лика ("лапоть"). Шкіряне взуття також було досить поширеним, особливо в містах.

Окрасою одягу жінок були скроневі кільця, які виготовлялися з бронзи й срібла. Скроневі кільця впліталися жінками у волосся і прикріплювалися до головних уборів. Широкого вжитку набув головний убір типу вінця. Надзвичайно поширеними були так звані трьохбусинні сережки.

Найбільш характерною ознакою князівського й боярського одягу був плащ, який на Русі називався "корзно". У дружинних курганах знаходять фібули (застібки) для плащів. Плащ застібався фібулою біля правого плеча. Князівським взуттям були високі чоботи з м'якої кольорової шкіри (сап'яну). М'яка сферична шапка з хутряним околишем була обов'язковим атрибутом князів у мініатюрах, на іконах і фресках. У курганних могильниках Києва, Чернігова та інших міст знайдено чимало цінної зброї, предметів князівсько-дружинного побуту, а також різноманітних прикрас.

Золоті та срібні прикраси жінок з феодальної верхівки добре відомі з речових скарбів. У них представлені всі види ювелірної техніки: емаль, скань, зернь, чернь. Чимало в цих скарбах браслетів, діадем і шийних гривен, намиста, колти, скроневих кілець, перснів, нашивних бляшок тощо.

Харчування базувалося на злакових культурах і м'ясі домашньої худоби та птиці. Із проса, вівса, пшениці, гороху готували каші та киселі. Значне місце належало молочним продуктам. Вживалась риба, особливо цінувалися осетрові. З овочів письмові джерела зафіксували тільки капусту та ріпу. З фруктових дерев відомі яблуні, груші, сливи. Замінником цукру був мед. Його використовували в напоях та солодких приправах. Крім хмільного напою з меду, здавна використовувався хлібний квас. Саморобним напоєм було пиво. Термін "вино" на Русі вживався тільки щодо виноградного вина, яке привозили з Візантії.

9. Культура

Освіта в Київській Русі досягла значного розвитку і була предметом піклування князівської влади. Так, Володимир Святославич відкрив у Києві школу, а Ярослав Мудрий продовжив цю діяльність. У школах при монастирях викладали читання, письмо й співи. В школах для дітей князів і бояр викладали філософію, риторику й граматику.

Усна народна творчість дійшла до нас переважно в записах XVIII-XIX ст., що зберігають глибинні пласти історії періоду Київської Русі. Давнє походження мають обрядові пісні (весільні, похоронні), плачі та голосіння, казки. Великий інтерес становить народний епос: билини Київського і Новгородського циклів.

Література представлена переважно літописами та творами релігійного змісту. Серед духовенства було чимало відомих письменників: київський митрополит Ілларіон, Феодосій Печерський та інші.

В кінці XI і в XII ст. творив визначний письменник та історик Нестор, автор "Повісті минулих літ".

Архітектура пройшла самостійний шлях розвитку, використавши й надбання архітектури візантійського зодчества. Першою християнською храмовою спорудою була Десятинна церква, збудована в Києві у 992-996 рр. з каменю і цегли. За часів Ярослава Мудрого було споруджено Софійський собор. Важливою архітектурною спорудою у Києві були Золоті ворота: парадний в'їзд до Києва. Споруда складається з двох ярусів: башти з проїзними воротами і невеликої Благовіщенської церкви, що стояла на ній. Серед визначних архітектурних споруд ХІ-ХІІ ст. - Спаський собор у Чернігові, Успенський собор Печерського монастиря, собор Дмитріївського монастиря, Михайлівський собор Видубицького монастиря та ін.

Живопис представлений монументальним живописом, іконами та книжковими мініатюрами. Мозаїки й фрески широко використовувалися для оздоблення світських і церковних будівель. Розпис Київської Софії містить і світські сюжети: під хорами є композиція, яка зображає Ярослава Мудрого з сім'єю, сцени полювання, музикантів та ін. Великого значення набрала мініатюра. Найдавнішою відомою книгою є "Євангеліє", написане в 1056-1057 рр. дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. "Ізборник" київського князя Святослава Ярославича (1073 р.) вміщує багато мініатюр, в тому числі й зображення самого князя та членів його родини.

Прикладне мистецтво ІХ-ХІІ ст. представлене переважно виробами ювелірів і зброярів. Вироби з курганів і скарбів дали можливість вченим простежити розвиток форм і стилів у прикладному мистецтві. Великої майстерності досягли ювеліри в мистецтві перегородчастої емалі та черні.

Значних успіхів досягло на Русі мистецтво художнього лиття. Це виявилося, зокрема, у виготовленні церковних речей (хоросів, свічників, церковного посуду тощо). Разом з художньою обробкою металів у Київській Русі було досить розвинуте каменерізне мистецтво.