Історія України - Юрій М.Ф. - 1. Перехід до НЕПу. Утворення СРСР

1. Перехід до НЕПу. Утворення СРСР

Більшість керівників республіканських органів вважала, що є підстави зменшити рівень централізації. Виразником централізаторської лінії був нарком по справах національностей Йосип Сталін. Сталінський проект "автономізації" був відкинутий. На жовтневому пленумі ЦК РКП(б) в 1922 році було вирішено, що Російська і Закавказька федерації, Україна та Білорусія утворять на рівних правах нову федерацію.

10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення Союзу PCP і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших республік негайно оформити створення СРСР.

30 грудня 1922 p. у Москві відкрився І з'їзд Рад СРСР, який в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Було утворено ЦВК СРСР і обрано 4-х голів ЦВК (від України - Петровського).

Республіки фактично втратили свою незалежність, хоча офіційно це не проголошувалось. У січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР остаточно затверджено Конституцію1 СРСР. У травні 1925 року прийнято новий текст Конституції УРСР.

2. Політика коренізації у 20-і роки

XII з'їзд РКП(б) (квітень 1923 р.) проголосив так звану політику коренізації. її метою було зміцнення контролю над національними окраїнами, не перекреслюючи принципу суверенітету, проголошеного більшовиками.

Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок місцевих кадрів; сприяння видавництву журналів; книг, газет національними мовами, використання корінного населення в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури.

"Український різновид політики коренізації дістав назву українізації. Якщо раніше державний апарат республіки чинив опір українізації (в 1923 р. українців серед держслужбовців було'35 %, а серед членів партії лише 23 %, діловодство в установах велося майже винятково російською мовою), то у 1925 р. з приходом Лазаря Кагановича до керівництва республіканською парторганізацією, спостерігалися неабиякі успіхи у впровадженні в життя офіційного курсу-партії. Відкривалися нові українські школи; видавались українські газети та книги, зростала кількість українців серед службовців державного апарату.

На українську мову навчання перейшло понад 25 % інститутів, 80 % загальноосвітніх шкіл. Велика заслуга в успішному розгортанні українізації належить Миколі Скрипнику, який з 1927¿to по ДОЗ рік обіймав посаду наркома освіти (застрелився в 1933 р., після того, як був звинувачений у націонал-ухильництві). -

У 1927 р. частка українців серед членів КГІ(б)У досягла 52 %, а серед державних службовців - 54 %, проте біля керма, як і раніше стояти не українці: єврей Каганович, поляк Косіор.

У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено Молдавську автономну, республіку, столицею якої в листопаді цього ж року стало українське місто Балта. У1926 р. у МАРСР з 545 тис. населення молдавани складала трохи більше 30 %, українці - близько 50%.

Створювались національні райони, містечкові, селищні та сільські національні Ради. В 1931 ропі в УРСР налічувалось 25 національних районів (8 російських, 7 німецьких, 3 єврейських, 3 болгарських, 3 грецьких, 1 польський). Серед національних сільрад була навіть одна шведська.

Для підготовки кадрів для нацменшин були створені польський та єврейський сектори в Комуністичному університеті ім. Артема в Харкові, існували радпартшколи: болгарська, польська, грецька, німецька й татарська; 18 національних госптехнікумів; 9 педтехнікумів. У республіці працювало декілька сотень шкіл з польською, єврейською, болгарською, німецькою, татарською та іншими мовами викладання.

У1938 році у постанові ЦК КП(б)У національні школи були оголошені вогнищем "буржуазно - націоналістичного впливу на дітей". Цим самим їхня доля вирішилася. Наступного року було ліквідовано1 всі національно-адміністративні одиниці.