Історія України - Юрій М.Ф. - 2. Суцільна колективізація сільського господарства

1. Наслідки сталінської індустріалізації України

Наприкінці листопада 1927 року відбувся X з'їзд КП(б)У. Центральними завданнями у галузі промисловості були визначені: економія, раціоналізація виробництва, зниження собівартості продукції на основі систематичного зниження. У грудні 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б) було наголошено, що максимальне "перекачування" коштів зі сфери сільського господарства до сфер и індустрії є неправильним, тому що це означало б політичний розрив із селянством, руйнацію сировинної бази індустрії, порушення всієї народногосподарської системи. З'їзд затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29-1932/33 рр. Вони визначали прискорений розвиток важкої індустрії; розгортання часткової колективізації сільського господарства, підвищеним добробуту.

Плин опрацювали у двох варіантах- відправному й оптимальному (напруженому). Середньорічний темп приросту продукції-16 % за директивами з/їзду, 18 % - за відправним і 20-22 % - за оптимальним варіантом.

Зниження цін на продукцію села за одночасного використання монопольно високих цін на промислову продукцію викликало протест селян. Скориставшись черговим спалахом хлібозаготівельної кризи взимку 1927-1928 рр., Сталін взяв на озброєння тези Троцького про "стрибок" в індустріалізацію за рахунок вилучення коштів з сільського господарства. "Стрибок" розпочався із 1929/30 фінансовий розвиток. На 1930-1932 рр. було затверджено приріст у 37,7 %. Планувалося, наприклад, з 27 до 53 млн т підняти видобуток вугілля в Донбасі. В ході Грибка підвищили до 80 млн т.

Кредитна реформа (січень 1930) і реорганізація керівництва промисловістю в 1932 р. завершили перехід до адміністративно-командних методів управління. Матеріальний стимул для виробника був здебільшого замінений на моральний. З ініціативи донецьких шахт "Центральна" й "Північна" 31 січня 1929 р. було укладено перший в країні договір на соціалістичне змагання.

Новим віянням стали трудові почини. В нічну Зміну з 30 На 31 серпня 1935 р. відбійних шахти "Центральна" Олексій Стаханов за допомогою двох кріпильників видобув 102 т вугілля при нормі 7 т (норма розраховувалася без кріпильників).

За роки 1-ї п'ятирічки до ладу стало близько 400 новобудов. Найдосконалішою в світі була Зуївська Д РЕС у Донбасі (потужністю 150 тис. кВт). Гордість перших п'ятирічок - Дніпрогес. У жовтні 1932 року введено в дію 5 агрегатів потужністю 62 тис. кожний, а 4 агрегати другої черги вступили в дію в роки другої п'ятирічки. В Донбасі збудовано 53 шахти (на 21 млн т вугілля на рік), а на металургійних заводах введено в дію 12 доменних і 24 мартенівські печі. Збудовані гіганти промисловості "Дніпроспецсталь", "Азовсталь", "Запоріжсталь'' і "Криворіжсталь".

2. Суцільна колективізація сільського господарства

Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК В КП (б). Однак вислів про "суцільну колективізацію" Сталін виголосив двома роками раніше. "Суцільна колективізація" замислювалася для того, щоб полегшити викачування ресурсів села.

На листопадовому пленумі ЦК ВКП (б) було вирішено утворити загальносоюзний наркомат землеробства. Під керівництвом наркома Яковлєва відразу після пленуму почалася робота над розв'язанням конкретних питань колективізації. Україну віднесли до групи районів, де колективізація планувалася восени (931 року або навесні наступного року.

В офіційних документах передбачалася колективізація в артільній формі, тобто із залишенням селянину присадибного господарства, однак у різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 р., коли було опубліковано новий статут сільгоспартілі "як перехідної до комуни форми колгоспу", по селах масово почали усуспільнюватися корови, дрібна худоба й птиця. Після того, як селяни почали чистий опір, усуспільненню, Сталін визнав за доцільне відступити. Було оголошено, що колективізація - справа добровільна. До осені з колгоспів вийшла половина селянських господарств, зокрема, практично всі середняцькі. Восени почалася нова кампанія - засобом тиску стали податки. Одноосібники обкладалися колосальними податками, тоді як колгоспники мали податкові пільги. Була заборонена вільна торгівля.

30 січня 1930 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) "Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Куркульські господарства, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої належали "учасники і організатори анти радянських виступ і в і терористичних актів". Вони мали бути "ізольовані" у тюрмах і концтаборах. До другої категорії належали ті, хто "чинив менш акційний опір" кампанії колективізації. їх разом із сім'ями виселяли до північних районів країни. І, нарешті, розкуркулювали селян, які не чинили опору. їм надавалися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів:

Перша хвиля розкуркулювання тривала в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р; На 10 березня було розкуркулено 61887 господарств, тобто 2,5% від чисельності всіх селянських господарств. Восени 1930 р., коли почалася нова кампанія колективізації, у районах, де вже відбулося розкуркулення, знову на порядок денний постало питання "ліквідації куркуля як класу". На роль куркуля владі доводилося підшуковувати вже інші кандидатури з числа селян. Забезпечити життя розкуркулених на міс ні виявилося не такою простою справою: бракувало коштів на будівництво спеціальних поселень за межами колгоспних масивів.

До осені 1931р. питома вага колгоспних дворів серед усіх селянських господарств сягала 37 %, до кінця 1932 р. - 70 %. У той же час частка землі, що належала колгоспам, досягла 80 % від всіх посівних площ.