Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - 1. Розвиток освіти і науки

1. Розвиток освіти і науки

Освіта

Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні удосконалювати свої знання та навички упродовж цілого життя. Через швидкі технологічні зміни на початку XXI ст. особливо цінується здатність самостійно здобувати нові знання, формувати вміння та навички, потрібні на ринку праці. Освіта стала не лише способом передачі культурних і освітніх цінностей, та підготовки людини до дорослого життя, але й важливим засобом перманентної адаптації до життя у мінливому та складному постіндустріальному світі.

Упродовж другої половини XX ст. у розвитку освіти можна виділити три періоди. Перший тривав від 1945 р. до кінця 1960-х рр., другий - від початку 1970-х рр. до початку 1990-х рр., третій - припав на останнє десятиліття XX ст. Перший із періодів у розвитку освіти завершився унаслідок структурних змін на ринку кваліфікованої праці, що викликало кризову ситуацію в системі освіти й бунти молоді 1968 р. Рубежем між другим і третім періодами розвитку освіти став початок 1990-х рр. - час, коли у широкий вжиток увійшла низка новітніх інформаційних технологій, а також відбулася зміна політичного клімату в світі внаслідок падіння комуністичної системи.

У більшості європейських країн та США навчання в початковій школі є безкоштовним. У Франції, Великій Британії та Італії існують державні програми, згідно із якими держава компенсує батькам частину витрат на навчання дітей (вартість підручників, шкільного приладдя тощо). Для США характерні широко розбудовані програми матеріальної підтримки найменш соціально захищених родин, які мають на меті забезпечити дітям із них доступ до освіти.

Вища освіта в повоєнний період у країнах Західної Європи переважно залишалася платною. Виняток становлять лише державні університети Франції та Німеччини, де навчання фінансується із державного бюджету. Натомість платними є всі університети та коледжі США. Однак, навіть у тих випадках, коли за здобуття вищої освіти доводиться платити, більшість західних держав намагається створити для студентів якомога сприятливіші умови отримання освіти. У США існують спеціальні програми кредитування студентів для отримання ними вищої освіти. Для найкращих студентів уряд встановлює спеціальні стипендії, які майже повністю покривають вартість навчання. Поширеною практикою у кінці XX ст. стало фінансування освітніх програм (надання стипендій та грантів тощо) приватними фондами. Найвідомішими фондами, які діють у цьому напрямку, є фонди Карнегі, Сороса та ін. Витрати на освіту в більшості західноєвропейських країн утримуються на рівні 5-6% Валового національного прибутку. Значні фінансові інвестиції в розвиток освіти є наслідком усвідомлення тісного взаємозв'язку між загальним рівнем освіти суспільства та його соціальною стабільністю.

Найпрестижнішими коледжами та університетами США є навчальні заклади Ліги плюща, яка була офіційно створена 1956 р. До неї входять вищі навчальні заклади Гарварда, Нью-Гейвена (Єльський університет), Пенсильванії, Прінстона, Колумбії, Брауна, Дартмота та Корнуела. Серед західноєвропейських університетських центрів найвищі позиції в повоєнний період продовжували утримувати Оксфорд, Кембридж та Сорбонна.

Повоєнна педагогіка приділяла значну увагу новим методикам навчання. Поряд із класичними методиками, які передбачали конвенційне засвоєння інформації, у повоєнний час почали практикувати сучасніші варіанти інтенсивного навчання, які ґрунтуються на максимальному використанні резервів людської свідомості та навіть підсвідомості. Довгий час великою популярністю користувалася "вільна педагогіка". Особливо багато її прихильників було в США. В основу "вільної педагогіки" покладено максимальний демократизм шкільних правил, надання прав самим учням обирати собі предмети для вивчення, подекуди відсутність оцінювання засвоєних знань та навичок. Утім, результати таких експериментів виявилися невтішними. Значна частина мешканців сучасних США є функціонально неписьменними, а також не вміє користуватися знаннями, отриманими в середній школі.

Великого значення у другій половині XX ст. набрала інформатизація освіти. Освоєння комп'ютерної техніки в сучасних школах починається із наймолодшого віку, а подекуди навіть в дошкільний період. Використання комп'ютерної техніки дозволяє розвивати методи дистанційного навчання та самоосвіти.

На початок XXI ст. більшість молоді здобуває вищу освіту. Прийнято вважати, що в оптимальному випадку кількість осіб із вищою освітою не повинна перевищувати 40% загальної чисельності ринку праці. У соціальному плані збільшення частки осіб із вищою освітою вплинуло на формування нових стандартів суспільної поведінки. Високий освітній рівень значної частки населення є запорукою соціальної стабільності, динамічного розвитку економіки країни. Рівень та якість освіти громадян є одним із визначних елементів економічного потенціалу країни. У цьому контексті важливою проблемою постає наукова міграція, яку прийнято називати "відпливом мізків". У деяких із країн виникає парадоксальна ситуація, коли навчені висококваліфіковані спеціалісти не можуть знайти застосування своїм знанням та вмінням й змушені виїжджати за кордон.

Освітні програми країн Західної Європи та США значну увагу приділяють вихованню толерантності, формуванню розуміння важливості мультикультурності суспільства. Неодмінним наслідком отримання якісної освіти в західних країнах уважають формування в людини стійких демократичних переконань та гуманістичних поглядів.

Важливим елементом реформування європейської системи освіти, підвищення рівня її конкурентоздатності став Болонський процес - процес інтеграції європейської освіти. 19 червня 1999 р у Болоньї, італійському місті, де працює найстаріший із університетів

Європи, була підписана Декларація про узгоджені дії щодо розвитку сучасної вищої школи. Болонський процес передбачає випереджувальний розвиток характеру освіти. Основні складники нової системи освіти, яка формується в Європі: загальнообов'язковий стандарт її рівнів (бакалавр - магістр), узагальнена система обліку процесу навчання (кредитна система), незалежний контроль якості системи освіти, мобільність студентів та викладачів у рамках Європи тощо.

Однією із проблем системи освіти є поява розриву між культурою та освітою, дегуманізація представників середовища висококваліфікованих працівників різного профілю. Дивовижним наслідком формування ринку високопрофесійних працівників стало безробіття у цьому сегменті ринку праці. Це явище викликане стійкими уявленнями про тісний взаємозв'язок між соціальним статусом та рівнем освіти. Працівники високої кваліфікації, за умови неможливості працювати за спеціальністю, неохоче йдуть на нижчеоплачувану та менш престижну роботу.

Освіта
Наука
2. Загальні тенденції розвитку культури
Література
Театр
Кіно
Музика
Образотворче мистецтво
Архітектура

© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru