Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Президентські вибори 1981 р. Коаліція лівих при владі

Промислова криза 70-х років, що захопила також Францію, змусила Ж.Помпіду частково відступити від зовнішньополітичних установок де Голля. Знову почалося зближення зі США, Франція погодилася на прийняття Англії до "Спільного ринку", проти чого тривалий час категорично виступав де Голль, вважаючи Англію троянським конем Сполучених Штатів Америки.

У роки інфляції та кризи (1974—1975) уряд посилив систему регулювання. Важливе значення мав, зокрема, вересневий закон 1975 р. про фінансування низки галузей, пільги для приватних капіталовкладень та стимулювання експорту. Водночас проводилося заморожування цін і стримування темпів зростання доходів. Це, зокрема, передбачав, "план Барра", план "найсуворішої економії", розроблений урядом у 1976 р.

У 1974 р. після раптової смерті Жоржа Пом піду президентом було обрано гол л і ста В. Жіскар д'Есте на, який у 60— 70-х роках неодноразово обіймав посаду міністра економіки. У 70-ті роки відбулися значні перегрупування в центрі партійного спектра. Партія ЮДР 5 грудня 1976 р. перейменована в "Об'єднання в підтримку республіки" (ОПР). Поряд з ОПР впливовою партією став СФД (Союз за французьку демократію). СФД був заснований у січні 1978 р. як блок право центристських політичних партій та угруповань на підтримку В. Жіскар д'Естена. До нього входили Республіканська партія, Радикальна партія та Партія соціальних демократів. Союз за французьку демократію очолив Ж. Лека-нюе. Соціальна опора СФД — промислові та фінансові кола, виші державні чиновники, середній клас, значна частина науково-технічної інтелігенції. Партія стояла на позиціях "передового лібералізму", тобто реформізму, що був на той час найефективнішим методом вирішення суспільних і державних проблем і здобув підтримку широкого загалу у Франції. СФД та ОПР, яка стояла правіше, нерідко виступали спільно.

Зусилля Жіскар д'Естена, спрямовані на подолання труднощів в економіці через застосування чинників ДМК, уже в 1979 р. дали позитивні результати: виробницво збільшилося на 3,5 %. Проте успіх був тимчасовим. Осмислення політиками та економістами труднощів 70-х років наводило на думку, що їх причиною було надмірне захоплення держави втручанням у приватне підприємництво та не завжди продумана і доцільна націоналізація.

Президентські вибори 1981 р. Коаліція лівих при владі

Складними на фоні внутрішніх труднощів були вибори 1981 р. Другий тур приніс перемогу представникові лівих, соціалістові Ф.Міттерану, якого підтримали комуністи. Лівий блок переміг і на парламентських виборах. Ліві, які багато обіцяли своїм виборцям, прийшли до влади не в кращі часи. До новоствореного уряду П'єра Моруа, крім соціалістів, уперше після 1947 р. ввійшли чотири комуністи, які енергійно пропагували демократизацію управління підприємствами, розвиток ініціативи трудящих, плановість економіки тощо. Однак програму треба було здійснювати, й ліві, знехтувавши несприятливими умовами, пішли на виконання окремих обіцянок. У 1981 р. відпустка робітників була збільшена до п'яти тижнів, у 1982 р. скорочено до 39 годин робочий тиждень. На 10 % підвищено зарплату, на 20—25 % — пенсії та сімейні доплати. Після тривалої боротьби в парламенті було прийнято законопроект про націоналізацію 18 банків, двох фінансових та п'яти промислових компаній, внаслідок чого частка державного сектора зросла з 18 до 32 %. Парламент ухвалив також закон про децентралізацію, який значно розширив функції органів місцевого самоврядування, та закон про статус іноземних робітників. Однак здійснені заходи у сфері соціальної політики не узгоджувалися з ситуацією в економіці. Реалії життя та об'єктивні закони не забарилися зреагувати на волюнтаристські дії лівих. Як наслідок, почалася втеча капіталу за кордон. У 1983 р. проведена нова девальвація франка, збільшені тарифи на газ, електроенергію, виросли непрямі податки, від населення зажадали збільшення внесків до фонду соціального страхування. У відповідь почалися страйки, посилилась нестабільність, активізувалися крайні праві — "Національний фронт", профашистська організація, створена в 1972 р. колишнім "пужадистом" Жаном-Марі Ле Пеном. Соціалісти через два роки після приходу до влади змушені були відмовитись від своєї передвиборної програми. А їхні союзники — комуністи, щоб не втратити остаточно довір'я свого електорату, у 1984 р. поспішили вийти з уряду.

У липні 1984 р. новий уряд сформував Лоран Фабіус. Його програма, спрямована на зниження темпів інфляції і ліквідацію дефіцитів зовнішньої торгівлі та платіжних розрахунків, успіху не мала. Ліві швидко втрачали кредити своїх виборців. У 1986 р. на виборах до Національних зборів перемогу здобув право центристський блок — ОПР, СФД і ряд дрібних партій. Уряд очолив лідер ОПР Ж. Ширак. Його економічна програма в 1986—1987 pp. зводилася до чотирьох пунктів: відміна контролю за цінами як найважливіший спосіб боротьби з інфляцією; покращення зовнішньоекономічного становища через "усунення структурних хиб зовнішньої торгівлі", тобто збільшення в експорті виробів обробної промисловості; підвищення динамізму приватного сектора, що означало широку реприватизацію націоналізованих підприємств; "покращення умов функціонування ринку праці", що давало підприємцям право звільняти працівників з "економічних причин", інакше кажучи, виходячи з доцільності потреби в робочій силі. Заходи уряду Ширака виявилися досить ефективними. Уже в 1986 р. ситуація в економіці почала вирівнюватися.

Значні зміни відбулися у зовнішній політиці Франції. Франція Міттерана зблизилася з НАТО, чому "посприяли" радянські ракети СС-20, націлені на Західну Європу, та вторгнення радянських військ до Афганістану.