Археологія України - Залізняк Л.Л. - Обробка кременю та ознаки його штучного розколювання

Кам'яна доба дістала свою назву завдяки матеріалу, з якого виготовлено переважну більшість артефактів, що збереглися від найдавнішої епохи історії людства. З усіх порід каменю первісна людина найчастіше використовувала кремінь. Він відігравав провідну роль у виготовленні знарядь праці за кам'яної доби з двох причин. По-перше, при розколюванні кременю утворювався гострий ріжучий край, що нагадував гострий край розколотого скла. По-друге, завдяки своєму поширенню у природі кремінь був найдоступнішою первісним людям сировиною для виготовлення кам'яних знарядь. Надзвичайно стійкі до впливу зовнішніх чинників, знаряддя з кременю тисячоліттями зберігаються у землі майже в незмінному вигляді. Для науковців вони є основним джерелом інформації про початкові етапи історії людства.

Щоб відрізнити природні уламки кременю від оброблених людиною виробів, слід знати особливості його штучного розколювання. У процесі виготовлення кам'яних знарядь каменем, який звуть відбійником, завдавалися удари по краю шматка кременю. При цьому від нього відлітали пласкі сколи з гострими краями, з яких виготовлялася більшість знарядь первісної людини. Завдяки своїм гострим краям сколи часто використовували без будь-якої обробки. Однак досконалі знаряддя виготовлялися шляхом спеціального ретушування країв сколів, котрі в цих випадках слугували заготовками власне знарядь.

Таким чином, переважну більшість (понад 90 %) знахідок на стоянках кам'яної доби становлять різноманітні пласкі сколи кременю. Найбільше серед них коротких, аморфних відщепів. Менш численні видовжені пластини. Оброблені спеціальною ретушшю сколи або власне готові знаряддя становлять 1—5 % усіх кременів стоянки. Шматки кременю, з яких сколювали сколи — заготовки ретушованих знарядь, називають ядрищами, або нуклеусами.

Скол як наймасовіша знахідка на стоянках первісних людей, має характерні ознаки штучного розколювання кременю людиною. До них належать пласке черевце та опукла спинка, ударна площина, відбивний горбок з фасетками біля нього, хвилі на поверхні, що розходяться від місця удару відбійником, ретуш робочого краю (рис. 8).

Черевце - плаский бік відщепу чи пластини, що прилягав до нуклеуса. Спинка - опуклий, протилежний від ядрища бік сколу, мала характерне огранення що являло собою сліди зняття попередніх сколів. Ударна площина — невелика плоска ділянка на верхньому, масивному кінці пластини чи відщепу, по якій били відбійником у процесі сколювання з нуклеуса. Відбивний горбок з дрібними фасетками по боках утворювався під ударною площадкою з боку черевця. Під час штучного розколювання кременю на його поверхні виникали характерні хвилі, що розходилися від точки удару (рис. 8).

Для отримання знаряддя праці потрібної форми, а також зміцнення і пригострення його робочого леза край пластини чи відщепу підправлявся дрібними сколами, які називаються ретушшю (рис. 8, 2—4).

Згадані особливості є ознаками штучного розколювання кременю, які дають можливість відрізнити оброблений людиною кремінь від природного.

Найдавніші знаряддя з каменю, як уже зазначалося, — це виготовлені з річкових гальок кількома пригострювальними ударами чопери і чопінги (від англ. chopper, chopping) олдувайської епохи (рис. 2, 7, 5, 6). За ашельської доби поряд з гальковими знаряддями поширилися ручні рубила. Спочатку це були масивні жовна кременю, суцільно оббиті з двох боків для надання їм мигдалеподібної форми. Грубі, великі ранньоашельські рубила на масивнішому кінці мали вкриту кіркою або спеціально притуплену п'ятку для упирання в долоню під час ударно-рубальних трудових операцій (рис. 3, 7, 2—4). Пізньоашельські рубила досконаліші й менші за розміром, оскільки виготовлялися з великих плоских відщепів (рис. 7, 1). Їхній робочий край не зигзагоподібний, як раніше, а прямий, оброблений пригострювальною ретушшю. Більш досконалі пізніші рубила використовують як ножі і скребла.

При виготовленні рубил отримували численні відщепи кременю з гострими краями, які також використовували у трудових операціях. Шматки кременю, з яких за допомогою відбійників збивалися сколи, називають ядрищами, або нуклеусами. Першою сталою формою нуклеуса був дископодібний або радіальний (рис. 8, 1). З'явився він в ашелі, але особливо поширився за мустьєрської доби. Внаслідок зняття сколів від краю до центру таке ядрище мало округлу, дископодібну форму, а отримані з нього масивні відщепи були трикутними (рис. 8, 2—4).

Середньому палеоліту, або мустьєрській добі, властиві кілька основних типів крем'яної індустрії або технік обробки кременю: мустьє класичне однобічне, мустьє двобічне або Мікок (від стоянки Мікок у Франції) Левалуа (від місцезнаходження Левалуа Пере під Парижем), протопризматична техніка.

Мустьє однобічне – техніка обробки кременю, що передбачає отримання з дископодібних нуклеусів масивних відщепів трикутної форми для виготовлення з них гостроконечників та скребел шляхом однобічного ретушування країв заготовок з боку спинки (рис. 8, 2, 3).

Мустьє двобічне - схожа на попередню техніка обробки кременю, для якого також характерні дископодібні ядрища, трикутні відщепи, скребла, обушкові ножі та гостроконечники. Останні оброблені крайовими сколами не лише зі спинки, а й з черевця. Такі двобічно оброблені гостроконечники (їх називають також біфасами) нагадують маленькі рубильця ашельської доби (рис. 8, 3).

Рис. 8. Техніка обробки кременю середнього палеоліту:

дископодібний нуклеус (1) і трикутні сколи з нього (2-4), з яких виготовлені однобічні гостроконечник (2) та скреблю (3), а також двобічнооброблений гостроконечник (4). Левалуазький нуклеус черепахоподібного типу (5) та сколи з нього (6). Левалуазькі нуклеуси для вістер (10,11) і сколи з них (7-9).

Левалуа — техніка отримання досконалих крем'яних сколів зі спеціально підготовлених для цього нуклеусів. Відомі два головні різновиди техніки Левалуа, що відрізняються типами нуклеусів. Левалуа для відщепів базується на так званому черепахо подібному ядрищі (рис. 8, 5), з якого сколювали один овальний плоский відщеп з радіальним ограненням спинки (рис. 8, б). Левалуа для вістер — техніка обробки кременю, основана на нуклеусі з ребром (рис. 8, 10), спеціально підготовленим для зняття одного досконалого сколу-вістря (рис. 8, 9).

Протопризматична техніка обробки кременю передбачає зняття паралельних сколів з нуклеуса в одному напрямку. Як наслідок нуклеуси мали паралельне ограненим робочої поверхні, а зняті з них сколи — правильні, видовжені пропорції (рис. 4, 4). Ця техніка була провісником досконалої пізньопалеолітичної технології отримання видовжених пластин.

Стоянки середнього палеоліту, яким властива лише одна зі згаданих технік обробки кременю у чистому вигляді, поодинокі. Частіше крем'яний інвентар мустьєрських пам'яток демонструє суміш кількох технологій у різних пропорціях, їх комбінації створюють передумови для виділення дослідниками різних варіантів мустьєрських індустрій, які також відомі в літературі під назвою мустьєрських культур.