Археологія України - Залізняк Л.Л. - На шляху державогенезу

Попри своєрідність розвитку окремих регіонів масштаби змін за скіфського часу вражають. У монотонне життя хліборобів неначе увірвався вихор, що стрімко утягнув їх у нову систему цінностей. Вона розбудила активність, потребу реалізуватися й відстояти право на життя, що вилилося в грандіозне будівництво — зведення городищ і курганів. Важко навіть уявити, скільки сил на все це було витрачено. Масштаби будівництва, безперечно, засвідчують неабияку консолідацію людських ресурсів, а відтак — і появу тієї організаційної сили, яка завела цей механізм. Б. А. Шрамко, а за ним і Ю. В. Павленко та Ю. М. Бойко розглядають великі городища як міські центри ранньокласових об'єднань, оскільки містогенез і класогенез являють собою різні сторони одного процесу — державогенезу. Ця думка прижилася в науці, однак вимагає уточнення.

Місто — це не просто велике поселення. Воно уособлює новий поділ праці — появу ремісників, професійних воїнів, жерців, апарату управління, тобто груп людей, безпосередньо не пов'язаних із виробництвом продуктів харчування. Це могло відбутися лише за умови отримання регулярного й до того ж значного додаткового харчового продукту. Відокремлення різних сфер виробництва від сільськогосподарського вимагало обміну продуктами між виробниками. Тому місто — це й нова система розподілу: спочатку спеціальними органами, а потім і через ринок, що зумовило появу грошей.

Концентрація значних мас людей, до того ж різних професій, у межах міста вимагала нових форм управління. А його апарат не міг обійтися без обліку та контролю за виробництвом і споживанням, тобто писемності. Диференціація суспільства і поява правлячої еліти, поділ праці на фізичну та організаційну стимулювали розвиток духовної праці, покликаної забезпечити потреби у вишуканих речах, комфортних і красивих оселях, зрештою — в розкішних гробницях. Наслідком усього цього було те, що місто стало певним чином спланованим архітектурним ансамблем, де, окрім осель міщан, передбачалися квартали ремісників, складські приміщення, адміністративні й культові споруди, резиденція правителя.

З погляду змісту і призначення місто — це економічний, адміністративний та культовий центр певної території, з формального, що фіксується археологічно, — це поселення, якому притаманна монументальна архітектура. Монументальні споруди — перше, що відрізняє місто від найбільшого поселення. Монументальні храми, домінуючи над містом, символізують зверхність влади, її священність. Недарма ідеологічний чинник розглядають як першорядний в системі державотворчого процесу. Причому за всіх варіацій політогенезу зберігає силу закон, що передбачає збіг кількох обставин, серед яких дві — отримання регулярного значного додаткового харчового продукту та ідеологія, яка б змінила стереотип мислення і виправдовувала новий порядок, — є обов'язковими.

Безумовно, впровадження заліза, поява таких торговельних партнерів, як греки, демографічні й природні ресурси стимулювали процес державогенезу у хліборобському середовищі. Проте на заваді стала одна обставина — кочовики. І це спонукало хліборобів сконцентрувати свої зусилля задля однієї мети — відстояти себе. У скіфських городищах вражає власне одне — площа і потужна фортифікація. Забудова їх доволі одноманітна, як і знахідки — уламки посуду та кістки тварин, інші речі доволі рідкісні. За наявності слідів ремесел кварталів ремісників не відмічено.

Культові споруди на городищах представлено зольниками, глиняними вівтарями-вимостками та глиняними стовпцями. Приміщення, в яких їх виявлено, не вирізняються монументальністю і навряд чи виконували функцію центрального храму, на що вказував Б. О. Рибаков. На думку С. С. Безсонової, багатолюдні загальнозначущі обряди виконували, мабуть, просто неба. Не виключено, що функцію суспільних святилищ могли виконувати деякі кургани й курганоподібні споруди, розташовані поза межами поселень.

Таким чином, у городищах яскраво виражено захисну функцію. Ворог нам відомий — кочовики степу. Загроза консолідувала хліборобів і висунула лідерів — організаторів захисту, а також воєнізувала суспільство (усі чоловічі поховання, а нерідко й жіночі, супроводжуються зброєю). Виконання лідерами та їхнім оточенням важливих функцій мало своїм наслідком зосередження у їхніх руках контролю за виробництвом і обміном. Воєнізований побут спричинив поширення тут звіриного стилю, своєрідного знаку цієї доби, і передових військових технологій. Попри поширення речей скіфського зразка є очевидним, що населення зберігало свою "національну" ідентичність.

Технологічна оснащеність, демографічний потенціал, концентрація зусиль з метою організації захисту, що живилася збігом інтересів правлячої еліти й усього суспільства, зрештою, домінантний за доби архаїки напрям інтересів скіфів та, мабуть, і дипломатичні зусилля давали можливість певний час підтримувати рівновагу сил. Не виключено, що місцеві "царки" навіть брали участь у передньоазійських походах. В усякому разі в кургані Переп'ятиха, який С. С. Безсонова відносить до числа храмових комплексів місцевого населення, знайдено золоті бляшки у вигляді грифона передньоазійського зразка.

Пильнуючи свої землі, хлібороби розгортають грандіозний проект їхнього захисту, пік якого припадає на VI ст. до н. е. Прикметно, що в організації відсічі Дарію скіфи просять допомоги у сусідів (Геродот, IV, 118). Після перемоги над Дарієм, відчувши себе повновладними господарями, кочовики почали всіляко утискувати лісостепове населення, обклавши його поборами. Від V ст. розпочинається деградація культури хліборобів, а в IV ст. скіфські поховання у катакомбах, зокрема й знаті, з'являються на території хліборобів.

Таким чином, лісостепове населення не витримало натиску кочовиків і, виснажене ними, згасло на рубежі IV—III ст. до н. е., так і не реалізувавши свій потенціал, змушене витратити його на захист своєї землі. Соціально-політичну сутність хліборобського суспільства за часів його розквіту видається логічним визначити як складні вождівства, переростання яких у ранньодержавні утворення загальмували зовнішні обставини.