Археологія України - Залізняк Л.Л. - Латенські пам'ятки Закарпаття

Пам'ятки власне латенської культури на території України зосереджені у верхів'ях р. Тиси. Старожитності українського Закарпаття разом із пам'ятками Словаччини складають найвіддаленішу групу середньоєвропейського Латена (рис. 1).

Вивчення латенських пам'яток у Закарпатті розпочалося ще в середині XIX ст. У першій половині XX ст. дослідження тут проводили чехословацькі археологи, у тому числі Я. Ейснер. Старожитності регіону у 1960-х роках систематизував В. І. Бідзіля, а розкопки продовжував В. Г. Котигорошко.

Латенські пам'ятки у Закарпатті утворюють компактну групу, яка сьогодні налічує близько 40 пунктів. Найкраще досліджені поселення Галіш-Ловачка, Верхні Ратовці, Ново-Клинове, Дякове. Вони розташовані переважно на останцях з крутими схилами. Площа поселень не перевищує 1,5—2 га. На відміну від середньоєвропейських городищ-оппідумів у Закарпатті та Словаччині відомі лише неукріплені поселення, в яких мешкали землероби-скотарі. Однак зафіксовані також великі виробничі центри з високорозвиненими ремеслами, зокрема із виготовлення та обробки заліза і кольорових металів. Наприклад, у Галіш-Ловачці, окрім 24 жител, досліджені майстерні з повним набором ковальського реманенту і готової продукції. Майже три сотні сиродутних металургійних горнів наземної конструкції відкрито в Ново-Клинові, Дякові, Вовчанському.

На селищах виявлені житла-напівземлянки площею 15—20 м2, зі стінами із плоту, обмащеного глиною, вогнищами з каменю і глини та земляними лежанками уздовж стін.

Рис. 1. Археологічні культури ІІІ ст. до н. е. — І ст. н. е.:

1 — зарубинецька (локальні варіанти: А — прип'ятсько-поліський, В — типу Горошков-Чаплин, С — типу Кістені-Чечерськ, D — середньодніпровський, Е — типу Харівка); 2 — поєнешті-лукашівська; 3 — пшеворська; 4 — юхпівська; 5 — культура штрихованої кераміки; 6 — дніпро-двінська; 7— пізньоскіфські культурні групи; 8 — верхньоокська; 9 — дяківська; 10— сарматські пам'ятки; 11 — латенські пам'ятки (стрілками показано напрями сарматської експансії на рубежі нашої ери)

Могильники латенського часу в Закарпатті вивчені переважно ще у XIX ст. Поодинокими знахідками представлені кургани із залишками кремації в урнах чи в ямках. Небіжчика спалювали у повному вбранні, про що свідчать перепалені фібули, ланцюжки та ін. Урнами слугували місцеві ліпні, інколи — гончарні латенські посудини. Тілопокладення зафіксовано лише у трьох похованнях у Галіш-Ловачці.

Кераміка із латенських пам'яток Закарпаття досить різноманітна. Гончарний посуд у її асортименті становить близько 40 %. За особливостями технології він поділяється на простий сіроглиняний, лощений, графітова ний та розписний. На гончарному крузі виготовлялися горщики, миски, глечики, кухлі та великі корчаги-зерновики. Ліпна кераміка виконана у кельтських, або ж фракійських (гето-дакійських) традиціях. Це кухонні горщики, нерідко прикрашені рельєфним орнаментом, столові миски, кухлі та черпаки.

Знаряддя праці — залізні насадки на рала, серпи, коси, кам'яні жорна від ручних млинів, пружинні ножиці для стрижки овець, сокири та втульчасті тесла. Із виробництвом та обробкою металів пов'язані ковальські кліщі, молотки, ковадла, зубила, графітові тигелі та ливарні форми. Відомі також предмети озброєння: мечі, наконечники стріл, дротиків та списів. Серед кінського спорядження — залізні вудила і псалії (рис. 2).

Прикраси представлені різноманітними браслетами, виготовленими із бронзи, заліза та скла, деталями поясів у вигляді ланцюжків та гачків, фібулами, намистами зі скляної пасти. У Закарпатті виявлено кілька сотень кельтських монет, проте вони майже непридатні для визначення хронології. Річ у тім, що протягом IV—III ст. до н. е. загони кельтських вояків служили найманцями у багатьох країнах Середземномор'я, за що отримували платню грошима Філіппа II і Александра Македонського. Саме ці монети імітували в Кельтиці протягом кількох століть.

Перші групи кельтів проникають у Закарпаття в середині III — середині II ст. до н. е., про що свідчить основна маса знахідок. Діяльність таких великих виробничих центрів, як Галіш-Ловачка і Ново-Клинове, припиняється близько 60-х років до н. е., коли перестала існувати більшість оппідумів по всій Кельтиці. Вважається, що латенські пам'ятки Закарпаття залишені прийшлими кельтами та місцевим фракійським населенням, нащадками племен куштановицької культури скіфського часу.

Присутність кельтів-галатів у Східній Європі засвідчує виявлений в Ольвії декрет на честь Протогена. У ході переселення до Малої Азії у III ст. до н. е. галати здійснили похід у Північне Причорномор'я, загрожуючи поселенням місцевих греків. Дехто із дослідників припускає можливість проникнення кельтів на схід від Карпат аж до Середнього Подніпров'я. Однак речей кельтського походження тут знайдено мало.

Значно помітнішим виявився латенський вплив на художні стилі та ремісничі методи сусідніх культур. Потужний латенський імпульс спонукав до утворення на східній периферії Кельтики так званих "латенізованих"культур, зокрема, зарубинецької, пшеворської та поєнешті-лукашівської.