Археологія України - Залізняк Л.Л. - Господарство та соціальний устрій

На північ від пеньківського ареалу, переважно на Дніпровському Лівобережжі, поширювалася колочинська культура. Вона охоплювала Північно-Східну Україну і сусідні області Росії та Білорусі, тобто південь лісової зони й північ Лісостепу (рис. 19).

Перші колочинські пам'ятки виявлено oе на початку XX ст. Зокрема, М. О. Макаренко 1909 p. дослідив поховання з кремацією у ребристій посудині-урні в с. Артюхівка поблизу Ромен, однак тривалий час ця знахідка вважалася унікальною. Ці старожитності були виділені в окрему культурну групу Е. О. Симоновичем після розкопок у 1955—1960 pp. городища Колочин на Дніпрі поблизу Гомеля. В наступні роки найцікавіші матеріали отримано під час розкопок могильників Новий Бихов, Тайманово і Тощи ця поблизу Могилева, Лебяжого, Княжого, Картамишевого на Куршині, а також на поселеннях Великі Будки на Сумщині, Дегтярівка, Роїще та Олександрівка на Чернігівщині (розкопки Л. Д. Поболя, Ю. А. Ліпкинга, Є. О. Горюнова, Р. В. Терпиловського та ін.). Нині відомо більш як 100 поселень. На 20 із них проведено розкопки, в ході яких виявлено понад 50 споруд, а також 12 могильників, на яких досліджено близько 400 поховань.

Поселення здебільшого мають невеликі розміри й розташовуються на краю першої тераси, інколи — на дюнах у заплаві. В північній частині колочинського ареалу відомо кілька городищ (Колочин, Мощонка та ін.), які слугували сховищами для мешканців розташованих поблизу відкритих селищ.

Основний тип житла — квадратна напівземлянка з вогнищем і центральним стовпом, дуже схожа на будівлі київської культури. Стіни — зрубної чи каркасно-стовпової конструкції. Відомо також кілька наземних жител (Деснянка) та напівземлянок з піччю-кам'янкою у кутку. Останні, очевидно, з'являються у колочинських племен під впливом правобережного населення празької культури. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами.

Поховальний обряд колочинської культури порівняно з іншими ранньосередньовічними старожитностями Східної Європи вивчено доволі ґрунтовно.

Найхарактернішими є ґрунтові могильники, що інколи налічують більш як 100 трупоспалень (Тайманово, Лебяже). Кремації у невеликих округлих ямах зазвичай кількісно переважають. Винятком є могильник Княжий, де урнові поховання становлять майже 70 %. Кальциновані кістки потрапляли до ямних поховань здебільшого перемішаними з попелом і вуглем, а до урн клали очищені кістки. Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою, в одному випадку урна була накрита глиняним диском. У похованнях зрідка, окрім посуду, трапляються металеві прикраси кола "старожитностей антів" і наконечники списів.

Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах коломийського ареалу. Зокрема, два кургани досліджено на могильнику Бездрик поблизу Сум. Безурнові поховання тут супроводжувалися уламками ліпного посуду і бронзових прикрас, глиняними пряслицями, кістками домашніх тварин.

Кераміка — ліпна, неорнаментована. Як виняток трапляється рельєфний орнамент у вигляді горизонтальних наліпних валиків під вінцями чи "вух". Асортимент кераміки поступається попередній київській культурі — майже відсутні миски і підлошений столовий посуд. Керамічний комплекс представлений переважно горщиками та корчагами слабопрофільованих (тюльпано- і банкоподібних), опуклобоких і циліндроконічних форм, а також дисками і сковорідками (рис. 21). Для ранніх фаз культури доволі типовими є ребристі посудини, тоді як на пізніх домінують опуклобокі та слабопрофільовані горщики.

Знаряддя праці виготовлено головним чином із заліза і сталі: це ножі, серпи, риболовецькі гачки та ін. Використовувалися також кістяні кочедики і проколки, глиняні пряслиця, кам'яні зернотерки і бруски. Зброя походить зі спаленого городища Колочин 1 або ж є інвентарем окремих поховань (Лебяже, Княжий). Відомо кілька наконечників списів та стріл, великий (можливо, бойовий) ніж.

Предмети убрання і прикраси переважно знайдені у похованнях. Серед бронзових і срібних прикрас поширені так звані "старожитності антів" (великі пальчасті фібули, пряжки та деталі поясного набору, шийні гривни тощо). Великі скарби таких речей виявлено останнім часом на колочинських поселеннях у Трубчевську на Десні та в Гапоновому на Сеймі. На поселенні Великі Будки знайдено скарб речей, що належав ювелірові. До його складу входило кілька залізних знарядь, поламані срібні прикраси, а також дві невеликі пальчасті фібули і численні нашивки на одяг різних типів, виготовлені зі свинцево-олов'яного сплаву.

Найбільш архаїчні колочинські пам'ятки датуються серединою V ст. за кількома знахідками залізних фібул типу Прага (Ходосівка, Колодязний Бугор, Яловщина). Більшість датувальних знахідок належить до VI, переважно VII ст. Зокрема, серединою — другою половиною VII ст. датуються речі зі скарбів, знайдених на колочинських поселеннях у Гапоновому і Великих Будках.

Колочинська культура є прямим наступником київської. На півночі, у верхів'ях Дніпра, вона межує з пам'ятками типу верхніх шарів Банцеровщини й Тушемлі, що склалися на місцевому балтському субстраті під впливом київської культури. На Лівобережжі колочин, нарівні з пеньківкою, є одним із компонентів наступної волинцевської культури. Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян — північній частині антів чи венетам, локалізації яких Йордан не дає. Можливо, на півночі ареалу до її складу входили окремі балтські племена.

Господарство та соціальний устрій

Рівень соціально-економічного розвитку склавінів і антів періоду експансії на Балкани та в Центральну Європу був близьким до племен київської культури, але суттєво нижчим, аніж у черняхівців. Під поля, як і раніше, використовувалися переважно ділянки, розміщені поблизу річок, що засвідчує топографія поселень. Виснаження полів, мабуть, було однією із основних причин слов'янської колонізації. Заселивши Лісостеп, землероби починають ширше застосовувати залізні насадки на рала, використовувати серпи досконаліших типів і ротаційні жорна.

Рівень металургії та ковальства залишався невисоким. Утім, на думку більшості дослідників, у цей час відбувається відокремлення металургії від ковальської справи. Виникають невеликі виробничі центри типу залізоробної майстерні у Гайвороні, що складалася з чотирьох агломераційних печей та 21 сиродутного горна. Центром металообробки було, зокрема, городище Зимне, де знайдено залізні та бронзові напівфабрикати, ковальський інструмент. Ливарні формочки з Бернашівки, а також скарби прикрас, до яких входили й поламані речі, свідчать про появу спеціалістів-ювелірів.

Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри тощо, за умов слов'янського натурального способу життя залишалися в межах родинного промислу. Рівень торгівлі під час стрімкого розселення склавінів і антів також був невисоким. Поодинокі пряжки візантійського походження могли бути й воєнною здобиччю.

Слід згадати повідомлення Прокопія Кесарійського про те, що склавши й анти VI ст. "живуть у народоправстві, й тому у них доля і недоля у житті вважаються справою спільною". Невеликі слов'янські поселення, найімовірніше, належали патріархальним родинам. У більших селищах, таких як Рашків 3, могло проживати по кілька таких родин. Визначальна роль великих сімей у житті общини підтверджується матеріалами колочинських могильників Лебяже і Картамишево 2. Групи трупоспалень, на яких постійно повторюються однакові деталі поховального обряду, являють собою "мікронекрополі" патріархальних сімей.

Групи поселень у басейні тієї чи іншої річки можна співвіднести з повідомленням Йордана про те, що венети поділяються на окремі племена, назви яких відповідають родам та місцям проживання. Візантійські автори наводять чимало назв таких початкових племен для слов'ян Подунав'я. Племена доби первісної сусідської общини вже втратили основні економічні функції, але набули значення як військово-політичні об'єднання одноплемінників. Столицями таких племен могли бути деякі городища, як, скажімо, Зимне, Київ, Колочин.

Скупі рядки повідомлень авторів VI—VII ст. переконують, що під час походів на Візантію скла він и й анти мали могутні військові союзи. Слов'янське суспільство вступило у так звану добу "воєнної демократії". У цей час поширюється патріархальне рабство для полонених. Незважаючи на посилення ролі військових вождів, більшість важливих справ вирішувалися на народних зборах вільних общинників, де кожний дорослий чоловік був воїном.