Археологія України - Залізняк Л.Л. - Салтівська культура

Салтівська культура була поширена у степах та лісостеповій смузі Прикаспію, Нижнього Поволжя, Подоння та Східного Криму. На території

України її пам'ятки охоплюють переважно басейн Сіверського Дінця у межах Харківської, Донецької та Луганської областей (рис. 19).

Салтівська, або солтівсько-маяцька, культура стала об'єктом дослідження на початку XX ст., коли у басейнах Дона і Сіверського Дінця почали досліджувати Маяцьке городище, Салтівський катакомбний та Зливкинський ямний могильники (розкопки В. О. Бабенка, В. О. Городцова, М. О. Макаренка). Великий внесок у дослідження цих пам'яток зробили також Д. І. Ба галій, О. С. Федоровський та ін. У передвоєнний та повоєнний періоди були проведені розкопки на городищах: Правобережному і Лівобережному Цимлянських, Саркельському, Маяцькому, Верхньосалтівському (М. І. Артамонов, І. І. Ляпушкін, С. О. Плєтньова, Д.Т. Березовець); могильниках: Волоконівському, Нетайлівському, Дмитрієвському, Сухогомольшанському та інших пам'ятках у Подонні та Криму (С. О. Плєтньова, В. К. Міхєєв, І. А. Баранов, К. І. Красильников та ін.). На сьогодні відомо близько 1000 пам'яток. Серед них кочові та сезонні стійбища, постійні поселення, городища, оточені земляними валами і ровами, замки з кам'яними стінами, міста, а також підкурганні поховання, ямні та катакомбні могильники з інгумаціями та кремаціями.

Прикладом потужної фортеці є Верхньосалтівське городище, розташоване поруч із могильником площею 120 га і великим неукріпленим посадом. Воно поділялось на дві частини й було обнесене земляним валом та ровом. Цитадель у південній частині городища мала прямокутну форму. її розміри — 140 х 100 м. Очевидно, стіни цитаделі з кам'яними баштами сягали 10—12 м у висоту і 4 м у ширину. З обох сторін вони були облицьовані прямокутними плитами вапняку.

Своєрідним салтівським форпостом на слов'янській території було Битицьке городище, про що йшлося вище. Значна кількість знарядь, прикрас і зброї представлена речами волинцевських і салтівських типів. Городище було також центром гончарного виробництва: саме тут виготовлялися горщики "волинцевського типу" з високими вертикальними вінцями, прикрашені пролощеними і врізними лініями.

Салтівські житла поділяються на три групи: юрти, напівземлянки та наземні. Юрти, характерні для степових районів Приазов'я та Подоння, мають круглу основу діаметром 3-4 м, заглиблену в землю на 0,2—0,5 м. Уздовж стін простежуються ямки від каркаса, у центрі — сліди вогнища. Напівземлянки, поширені у Лісостепу та на Нижньому Дону, мають прямокутну форму, їх площа не перевищувала 20 м², стіни зводилися з плоту чи дощок на стовпах. Обігрівалися вони печами або вогнищами. Стіни наземних прямокутних будівель обмащувалися товстим шаром глини, всередині влаштовані одне-два вогнища. У Криму, Приазов'ї та Дагестані відомі також споруди з сирцевої цегли на кам'яних цоколях.

Безкурганні могильники нерідко сягають значних розмірів. Серед них найкраще вивчені Салтівський і Дмитрієвський. Зокрема, у Верхньому Салтові досліджено близько 300 катакомб (всього у могильнику налічується не менш як 30 000 поховань). Салтівські поховання поділяються на два основні типи. Катакомбні мають довгий дромос і купольну поховальну камеру. У кожній катакомбі ховали від одного до шести небіжчиків. Супроводжувальний інвентар — прикраси, деталі одягу, інколи зброя або знаряддя праці. Від ритуальної їжі залишилися кістки тварин, глиняний посуд. Трапляються й поховання коня, нерідко зі збруєю.

На ґрунтових могильниках, на відміну від катакомбних, поховано більше вершників із кінською збруєю, прикрашеною срібними бляшками. Прикметною рисою Нетайлівського могильника є так звані вторинні поховання, в яких спостерігається відсутність скелетів в анатомічному порядку. Можливо, ритуальна руйнація скелетів зумовлювалася страхом перед покійником. Відомі також підкурганні поховання та тілоспалення. Останні досить широко представлені на могильнику у Сухій Гомольщі.

Більшість салтівської кераміки виготовлена на гончарному крузі, проте використовувався і ліпний посуд. Опуклобокі кухонні горщики прикрашені лінійним та хвильовим орнаментом, рифлінням, відбитками штампу. Столову кераміку представляють різноманітні глечики, кухлі, миски, кубушки з червоно-або сіролощеною поверхнею, прикрашеною пролощеними лініями (рис. 28), тарну — великі піфоси і глеки, а також імпортні амфори кримського або малоазійського виробництва.

Добре відомі осередки гончарства з двоярусними випалювальними печами і металургії із залізоробними колбоподібними горнами так званого ютанівського типу, а також майстерні з ковальськими горнами, інструментами та напівфабрикатами. Вироби із заліза представлені широким асортиментом знарядь землеробства і обробки дерева (лемехами, череслами, серпами, косами, мотижками, теслами, різцями, кліщами тощо), побутових предметів, зброї, кінського спорядження. Серед останніх категорій слід згадати шаблі, бойові сокири, наконечники списів та дротиків, вудила і стремена, пряжки. Використовувалися також кам'яні жорна і бруски, пряслиця із глини, черепків, кістки та каменю. З кістки та рогу виготовлялися яйцеподібні обушки, пряжки, проколки, руків'я ножів, футляри для голок, горла для бурдюків.

Із бронзи та срібла виготовлені салтівські прикраси, що походять переважно з поховань: каблучки, персні, сережки, браслети, підвіски, пряжки, бубонці, бляшки для поясів та кінської збруї, намиста. Поширеними були амулети з кісток та зубів лисиці, зайця, вовка, а також підвіски, пов'язані з солярним культом. Можливо, функції останніх виконували також круглі металеві люстерка з різноманітною рельєфною орнаментацією, що досить часто супроводжували небіжчиків.

В усьому ареалі культури трапляються написи, виконані рунічним письмом і сотні тамгоподібних знаків, малюнків-графіті на цеглі, обробленому камені, кераміці, кістці.

У похованнях Нетайлівського, Дмитрієвського та Верхньосалтівського могильника знайдено арабські дирхеми, причому з останнього походить близько 100 монет. Ці знахідки, а також речові аналогії дають можливість визначити період існування салтівської культури у межах середини VIII— початку Хет. (рис. 29). Інколи окремо виділяють період формування культури — від середини VII до середини VIII ст. Питання походження салтівської культури ще не вирішене остаточно, хоча більшість фахівців вважає, що районом формування культури був Північний Кавказ.

Рис. 28. Кераміка салтівської культури

Чимало дослідників звертали увагу на неоднорідність салтівських пам'яток різних регіонів, виділяючи різні локальні варіанти. Для України, зокрема, характерні верхньодонський, приазовський і кримський варіанти. Найбільш вивченим є верхньодонський, в межах якого широко досліджено такі відомі нам ятки, як Салтів, Маяки, Мохнач, Дмитріївка, Волчанськ, Нетайлівка, Суха Гомольша та ін. Для лісостепових пам'яток Подоння характерні городища із земляними і кам'яними стінами, чотирикутні напівземлянки з печами, катакомбні та ямні інгумації, поховання з тілоспаленнями. Кочів'я набули поширення у Приазов'ї, крім того, салтівські шари фіксуються у приморських містах (Таматарха, Фанагорія). Для цього варіанта типовими є житла на кам'яних фундаментах із кам'яними стінами, підбійці підкурганні поховання, оточені ровиками. Окремий варіант салтівської культури був поширений у степах Полоння. Для нього характерні великі відкриті поселення зі слідами виноградарства, зокрема численними уламками тарного посуду. Саме тут поселення захищали кілька потужних фортець-містечок, у тому числі відомий Саркел-Біла Вежа.

Рис. 29. Прикраси салтівської культури. Хронологічні позиції

Можна припустити, що відмінності між локальними варіантами пов'язані з поліетнічним характером салтівської культури. Це підтверджується також антропологічними даними. Вважається, що основним населенням верхньодонського варіанта були переважно алани північнокавказького походження, котрі користувалися катакомбними могильниками. Ймовірно, до них у другій половині IX ст. приєдналися деякі угорські групи. Ямні поховання на півдні та в Лісостепу належали тюркам-болгарам.

Окрім кочового тваринництва, типового для болгар, значна частина салтівського населення (передусім гданського) займалася орним землеробством, що засвідчено численними знахідками землеробських знарядь. Активні торговельні зв'язки підтримувалися між групами населення салтівської культури, що спеціалізувалися на різних галузях господарства, а також із сусідніми слов'янськими племенами, Візантією і Сходом.

Вважається, що салтівська культура існувала у рамках однієї політичної організації — Хозарського каганату.