Історичне краєзнавство - Уривалкін О.М. - 4. ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО В УКРАЇНІ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ ТА В ЧАСИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Широкого розмаху набрав розвиток краєзнавства в 20-30 рр. Вже в 1917 р. у Києві розпочав свою діяльність "Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва" під головуванням О.Грушевського. Влітку цього ж року з ініціативи художника С.Васильківського у Харкові було засновано товариство "Музей Слобожанщини", активно запрацювали "Польське товариство збереження пам'яток старовини", "Польське товариство краєзнавче на Русі" та багато інших.

Провідну роль в організації і розвитку краєзнавчої роботи взяла на себе Всеукраїнська Академія наук (ВУАН). Уже в першому своєму Статуті, затвердженому гетьманом П.Скоропадським у 1918 р., зазначалося, що Академія наук у Києві "як найвища українська наукова установа ставить собі на меті, окрім загальних наукових завдань, виучувати сучасне й минуле Вкраїни - української землі та народу".

20-ті роки стали часом відродження та розвитку краєзнавчого руху. Саме тоді термін "краєзнавство" замінив собою термін "батьківщинознавство" і утвердився як назва громадського руху та науки. У 1921 р. відбулася І Всеросійська конференція з краєзнавства, що передувала створенню краєзнавчих організацій в інших регіонах країни. Науково- методичним центром цієї роботи в країні стало Центральне бюро краєзнавства, створене у 1922 р. при Всеросійській академії наук. У 1923 р. розпочала роботу краєзнавча комісія Всеукраїнської академії наук, а у 1925-му відбулася І Республіканська краєзнавча конференція.

На початку 20-х років у структурі історико-філологічного відділу ВУАН працювала низка комісій краєзнавчого профілю. У1920 р. в Чернігові було створено "Наукове товариство", що складалося з 7 секцій, історико-краєзнавча була найчисельніша з них (займалася в основному археологічними дослідженнями). З 1926 р. діяв Прилуцький фонд краєзнавців, 1927 р. - Конотопське товариство краєзнавців. В Чернігові з 1924 р. діяв Інститут краєзнавства. Згідно зі статутом на нього покладалося планування краєзнавчих студій у регіоні, координація зусиль радянських і господарських органів, навчальних закладів, музеїв, архівів, наукових товариств, окремих дослідників у галузі всебічного вивчення Чернігівщини. Передбачалося створити відділення інституту в усіх повітах, налагодити видання періодичного збірника наукових праць. У жовтні 1924 р. за ініціативою інституту була проведена Перша чернігівська губернська краєзнавча конференція. Однак у зв'язку із запровадженням нового адміністративно-територіального устрою і ліквідацією губвиконкому інститут втратив фінансову й організаційну підтримку з його боку і наприкінці 1925 р. припинив своє існування.

В січні 1925 р. було утворено Ніжинське наукове товариство краєзнавства, яке складалося з 4-х секцій: історичної, статистично-економічної, етнографічної та природничої. Провідну роль у діяльності товариства відігравали викладачі Ніжинського інституту народної освіти М.Петровський, М.Бережков, А.Єршов, В.Рєзанов, С.Рихлик та ін. Члени товариства досліджували історію, фольклор, етнографію, природу, економічний розвиток краю. Товариство припинило діяльність на початку 30-х років.

В грудні 1925 р. у Харкові був обраний Український краєзнавчий комітет, головою якого став історик Матвій Яворський. Про досвід

і ефективність роботи комітету в ті часи свідчить реальне зростання краєзнавчих організацій і осередків. Якщо в 1925 р. у республіці нараховувалося 5 товариств, 11 гуртків, то на 1 січня 1929 р. діяло 51 товариство, 658 гуртків. У 1927 р. у Харкові почав видаватися журнал "Краєзнавство". Випускалася спеціальна література, вводилось викладання предмета "Краєзнавство" в навчальних закладах.

Археологічна комісія Академії наук України видала "Український археологічний архів" (Т. 1-3. - 1926-1930), "Український архів" (Т. 1-4. - 1929-1931). В комісії працював і М.Грушевський.

На Західній Україні в період між двома світовими війнами діяло краєзнавчо-туристичне товариство "Плай" (Львів), яке видавало журнал "Наша батьківщина", та товариство "Бойківщина".

Водночас, аналізуючи 20-30-ті роки, слід погодитися з думкою академіка П.Тронька про те, що саме ці роки були періодом становлення українського краєзнавства, коли "закладалися методологічні та методичні основи краєзнавства як науки".

Але у 30-х роках на шляху краєзнавства виникли серйозні перешкоди - посилення адміністративно-командних методів управління та надмірна централізація. Теоретичні дискусії все частіше підмінялися цитатництвом, виголошенням штампів. Більша частина краєзнавчих осередків була розпущена, а їхні активні діячі, звинувачені в націоналізмі, стали жертвами тоталітарного режиму.

В роки війни краєзнавці підпорядковували свої дослідження завданням боротьби народу проти фашистських загарбників. Влітку важкого 1941 р. Наркомат освіти УРСР радив науковим і культурно-освітнім закладам "посилити збирання місцевого матеріалу з історії краю й про участь місцевого населення у Великій Вітчизняній війні".

Після визволення України РНК УРСР і ЦК КП(б)У у Постанові від 1 квітня 1944 р., надаючи виняткового значення увічненню пам'яті воїнів і партизанів, які загинули в боях за визволення Батьківщини, зобов'язали місцеві органи взяти на облік всі військові кладовища, занести їх до Книги пам'яті, привести в упорядкований вигляд, встановити пам'ятники на братських могилах.

З відродженням країни з руїн зростав інтерес народу до історії свого краю, Батьківщини. Почали розвиватися основні форми краєзнавства: державне дослідження краєзнавчих проблем науково-дослідними інститутами, вузами, музеями, бібліотеками, і громадське, яке спирається на знання аматорів та інтерес до свого краю.

У 50-х роках в республіці було організовано сотні громадських формувань, клубів, гуртків. У цей період видаються документальні збірники, пов'язані з боротьбою проти гітлерівських окупантів в роки Великої Вітчизняної війни. З 1957 р. почав виходити "Український історичний журнал". (4 листопада 1967 р. у Ніжині був відкритий історико-краєзнавчий музей.) В 1966 р. було створено Всеукраїнське товариство охорони пам'яток історії та культури.

В 60-70-х роках було видано 26 томів "Історії міст і сіл України", яка не має аналогів у світі. Завдяки цьому виданню всі міста, містечка й численні села України отримали свою біографію, в якій зафіксовано основні історичні етапи їхнього розвитку. Загальний обсяг цієї праці становив 2360 авторських аркушів, у томах вміщено 1340 статей з історії обласних і районних центрів та інших найбільш значних населених пунктів, 8319 статей про всі селища міського типу і центри сільських рад, вміщено понад 9 тисяч ілюстрацій. У 1969-1972 рр. в Україні було здійснено видання першої спеціалізованої історичної енциклопедії (Радянська Енциклопедія історії України. - Т. 1-4). Вона містить близько 9 тисяч статей. Зокрема понад 4 тисячі таких, що тоді вперше друкувалися в енциклопедичних виданнях.

В 70-х роках почав виходити журнал історико-краєзнавчого спрямування "Пам'ятки України". В 80-х роках відбулися 4 республіканські конференції з історичного краєзнавства в Полтаві, Чернігові, Вінниці, Миколаєві. Були видані енциклопедичні довідники по регіонах.

У 1990 р. в Києві відбувся Перший Всеукраїнський краєзнавчий з'їзд, який проголосив відродження Всеукраїнської спілки краєзнавців (головою правління спілки є академік НАН України Петро Тронько).

У 90-х роках оновлена Спілка краєзнавців здійснила ряд важливих заходів. Була продовжена практика проведення республіканських та регіональних конференцій, засновано Всеукраїнську краєзнавчу премію імені Дмитра Яворницького, започатковано довгострокові програми "Пам'ять втрачених сіл"та створення в Києві Пантеону пам'яті видатних діячів української державності, науки і культури, які поховані далеко за межами рідної землі; випущено збірник матеріалів "Репресоване краєзнавство", заплановано багатотомне видання "Реабілітовані історією" та ін. З 1992 р. відроджено журнал "Київська старовина", з 1995 р. - Історичне товариство Нестора-Літописця. З 1993 р. почав виходити науково-популярний журнал "Краєзнавство". З 1995 р. у Чернігові виходить журнал "Сіверський літопис". У 1996 виходить газета "Краєзнавство і туризм". У різних регіонах виходять нариси про окремі міста і села.

У квітні 1993 р. Міністерство юстиції України зареєструвало Всеукраїнську спілку краєзнавців.

У 1991 р. створено Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України, який перетворився на головний центр археографічних досліджень та публікацій історичних документів в Україні. З 1992 р. діє програма "Архівна та рукописна Україніка". Мета програми - створення національного банку інформації з документальних джерел (архівна Україніка, книжкова Україніка та ін.) як базового історико-культурного потенціалу гуманітарної царини знань українського народу. У 1994 р. засновано Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, як центр, що координує дослідження з архівознавства. У Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського працює Інститут архівознавства.

У грудні 1996 р. відбувся Другий з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців. У вересні 1997 р. в Харкові пройшла Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство і культура". У жовтні 2003 р. у Києві відбувся третій з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців.

З доповіді голови правління Спілки краєзнавців П.Тронька на III з'їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців: "З досвіду обласних краєзнавчих організацій:

Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині. За його ініціативою встановлено пам'ятні знаки на честь відомих місцевих краєзнавців - С.Липка (у Любарі) і Г.Богуна (у с. Бистрику Коростенського району), до 850-річчя Болохівської землі (Любар) і на могилі древлянського князя Ігоря у селі Немирівці поблизу Коростеня. Товариство практикує проведення науково-краєзнавчих конференцій не лише в обласному центрі, а й у Бердичеві,

Новограді-Волинському, Коростені, Любарі, Малині та інших районних центрах області. Організація перша в Україні не лише за кількістю наукових закладів, а й за випуском краєзнавчої літератури, для чого створено спеціалізоване видавництво "Волинь".

Волинська обласна організація. Останнім часом відкрито пам'ятники засновнику Любомля князю Васильку, князю Володимиру Святославовичу у с. Зимному, Адаму Киселю в Низкиничах, В. Липинському у Затурцях, М.Грушевському у Луцьку, музей-кімнату видатного математика Михайла Кравчука, проведено краєзнавчі конференції у музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному, селах Четвертня (до 1000-річчя), Старий Чорторийськ (до 900-річчя), Любомлі, Маневичах. Створенонові осередки Спілки у Нововолинському, Володимирі-Волинському, Ковелі, Любомлі.

Хмельницька область. За ініціативою обласної організації відбулися конференції, присвячені Устиму Кармалюку, Юхиму Сіцинському, Миколі Леонтовичу, Григорію Костюку, Дмитру Прилюку, відкрито меморіальні дошки в Дунаєвцях видатному краєзнавцю Федору Шевченку, видано чимало літератури з історії міст і сіл. Велику допомогу в розвитку краєзнавчого руху в Хмельницькій області надає Національний Кам'янець -Поділський педагогічний університет, який регулярно проводить науково-практичні краєзнавчі конференції.

Херсонський обласний осередок Спілки провів Міжнародну наукову конференцію "Пам'ятні дати в історії рідного краю".

На Черкащині відбулися історико-краєзнавчі конференції пам'яті першого голови правління облорганізації Спілки, лауреата премії ім. Д.Яворницького П.Соси та до 100-річчя відомого уманського краєзнавця Г.Храбана, регіональні конференції у Каневі, Звенигородці, Христинівці, Чигирині. Облорганізація Спілки провела Першу науково-практичну конференцію "Черкащина в контексті історії України". Черкащина має найбільш розгалужену мережу міських і районних краєзнавчих осередків. У Лисянці діє краєзнавча спілка "Витоки", яка започаткувала видання журналу "Добридень", має власну Інтернет-сторінку, на якій розміщується інформація про її роботу. Засновано краєзнавчу премію імені уродженця району історика Іллі Шульги. Місцеві дослідники працюють над створенням "Енциклопедичного довідника Лисянщини". У Монастирищенському, найвіддаленішому від Черкас районі працює понад 70 краєзнавців, згуртованих у 8 первинних осередках. Видане ґрунтовне комплексне дослідження про історію Монастирищини. Маньківська краєзнавча

організація, що налічує 50 активістів, випускає газету "Маньківський літопис". Складено Словник походження півтори тисячі прізвищ мешканців району, нарис про історію заснування всіх сіл району.

Сумське історико-краєзнавче товариство "Спадщина" значно пожвавило роботу не лише в обласному центрі, а й у районах, а нещодавно створено товариство Спілки в м. Конотопі. На Сумщині проведена вже У-та наукова історико-краєзнавча конференція.

Рівненське обласне краєзнавче товариство об'єднує 246 членів, які успішно працюють у міських організаціях.

У Львові вже декілька років існує Товариство прихильників фортець, видається науково-популярна література про історію цих унікальних споруд середньовіччя.

Івано-Франківська організація об'єднує 150 дослідників рідного краю, серед них 15 лауреатів обласної історико-краєзнавчої премії ім. Івана Крип'якевича і 19 - пам'яткоохоронної ім. Івана Вагилевича. Краєзнавцями області за звітний період видано велику кількість краєзнавчої літератури, зокрема серію книг "Славні галицькі родини".

Чернігівською облорганізацією Спілки у міжз'їздівський період проведено 20 наукових заходів з різних проблем регіональної історії. Причому відбувалися вони не лише у визнаних наукових центрах області - Чернігові та Ніжині, а й у Новгороді-Сіверському, Сосниці, Славутичі, Седневі, Батурині, Тростянці, Автуничах, Шестовиці.

На Харківщині змістовну краєзнавчу роботу проводить обласна Спілка краєзнавців, клуби "Краєзнавець" при бібліотеці імені В.Короленка і харківському Будинку вчених, обласній станції юнацького туризму та краєзнавства, при школах Харкова й області, зокрема, в Будах, Бабаях, Валках, Чугуєві, Люботині, Барвінковому.

Клуб "Краєзнавець", який у 2003 році урочисто відзначив 25-річчя свого існування, є справжнім флагманом краєзнавчої роботи на Харківщині. Він об'єднує понад 100 краєзнавців, різних за фахом, рівнем освіти, віком, закоханих в історію Слобожанщини. На щомісячних засіданнях (читаннях), яких з 1978 року відбулося близько 300, розглядалися найрізноманітніші теми: історія минулого краю, охорони пам'яток історії та культури, діяльність і життя видатних земляків тощо. Значною подією стало видання "Валківської енциклопедії".

Затверджена програма розвитку краєзнавства в Харківській області до 2010 року. Завдання програми - привернення громадської уваги до туристсько-краєзнавчої роботи, формування національної самосвідомості громадян, активізація наукових досліджень у галузі історико-культурних досягнень, збереження і примноження духовних скарбів рідного краю. Харківським обласним архівним управлінням розпочато видання документальної серії книг "Слобожанські родоводи", перший том якої вийшов у цьому році.

Дніпропетровська область. Особливо високої оцінки заслуговує діяльність Національного гірничого університету, який розробив і впровадив навчальний курс "Краєзнавство Придніпров'я".

В Україні ведеться робота зі створення "Зводу пам'яток історії та культури України" - видання, яке не має аналогів у вітчизняній науці. До нього на основі паспортизації увійдуть усі наявні в державі пам'ятки археології, історії, містобудування і монументального мистецтва. Складатиметься це видання з 28 томів, перші з яких вже побачили світ.

Нині в Україні під охороною держави перебуває понад 130 тисяч пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування. На їх базі створено і функціонує 61 історико- культурний заповідник, 13 з яких відповідно до указів Президента України мають статус "національного".

Мережа музеїв України налічує 37 установ, кількість експонатів основного фонду в них становить понад 11 мільйонів одиниць збереження. Окрім цього, в Україні є понад 9 тисяч населених пунктів з цінною культурною спадщиною. Загалом фонд історичних будівель і споруд у них перевищує 70 тис. об'єктів. Постановою Кабінету Міністрів України затверджено список історичних міст і селищ міського типу, до якого включено 401 населений пункт.

У січні 2001 р. був підписаний Указ президента України "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні", а у червні 2002 р. - Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року". За роки незалежності проведено понад 400 міжнародних, всеукраїнських, регіональних, обласних науково-краєзнавчих конференцій, симпозіумів, "круглих столів". Було надруковано сотні книг, брошур, наукових збірників, що сьогодні складають величезну енциклопедію, літопис "малої історії", де на основі нових архівних документів розкривається регіональна історія з позицій історичної правди і об'єктивності, заповнюються чимало "білих лакун", відкриваються невідомі досі події і факти тогочасності, повертаються із забуття прізвища реабілітованих її діячів.

Вагомий внесок у розвиток краєзнавства зробили видатні майстри художнього слова, провідні вчені минулого: Г.Сковорода, І.Котляревський, Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, М.Драгоманов, П.Куліш, В.Рубан, М.Бантиш-Каменський, О.Рігельман, А.Полетика, М.Костомаров, О.Левицький, М.Максимович, Я.Маркович, М.Маркевич, К.Пассек, О.Лазаревський, П.Сфименко, М.Аркас, М.Грушевський, Д.Яворницький, П.Чубинський, Ф.Вовк, Д.Багалій, Г.Нарбут, Ф.Ернст, М.Макаренко, М.Петровський та багато іншіх.

"Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть"

Книга Еклезіаста [1:4]