Історичне краєзнавство - Уривалкін О.М. - 4. СТАРОДАВНІ ГОРОДИЩА, СТОЯНКИ І ПОСЕЛЕННЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ

Журавська стоянка - стародавнє поселення на лівому березі р. Удаю в с. Журавці Варвинського району (ХІІ-Х тис. до н.е.). Досліджувалася М.Рудинським в 1927-1930 рр. Залишки Журавської стоянки залягали в лісоподібному суглинку у вигляді невеликих скупчень розщеплених кременів та кісток степових тварин (байбак та ін.). Серед крем'яних виробів переважають дрібні вістря, різці, пластинки, скребки і скобелі, близькі до виробів степових пізньопалеолітичних стоянок {Див. фото). Журавська стоянка датується по-різному - від початку пізнього палеоліту до раннього мезоліту. Ймовірно, вона залишена однією з пізньопалеолітичних груп населення Північного Причорномор'я, яка проникла далеко на північ у пошуках об'єктів для полювання. Скупчення культурних залишків утворилися на місцях короткочасних (сезонних) наметоподібних жител.

Кудлаївська стоянка. Виявлена поблизу с. Кудлаївки Новгород- Сіверського району. Належить до мезоліту (X—VIII тис. років тому). Дослідження проводилися археологом М.Рудинським у 1925 та 1930 рр. Кудлаївська стоянка розташована на одній з найвищих піщаних дюн у заплаві Десни. Чітко вираженого культурного шару, саме через розташування на піску, не виявлено.

Смячка XIV - стоянка мезолітична (IX тис. років до н.е.) біля с. Лісконіг Новгород-Сіверського району. Розташована на розлитій морені на схилі високого плато лівого берега річки Смячки. За рядом ознак нагадує стоянку Свідре Вільке в Польщі. Серед крем'яного інвентарю переважають великі ножоподібні пластини і виготовлені з них знаряддя (кінцеві скребки і різних типів різці) та так звані верболистні наконечники стріл. Стоянка - східна пам'ятка свідерської культури, що займала в той час басейн Вісли, Німану, Прип'яті, Верхнього Дніпра. Досліджувалась у 1925-1927, 1977, 1981-1982 рр.

Крушівське поселення. Належить до другої половини III—II тис. до н.е. Розміщене поблизу смт Радуля Ріпкинського району в заплаві лівого берега Дніпра на дюні посеред болота Фролова в урочищі Круш. Площа - 500x400 м. Серед знахідок - уламки товстостінного ліпного посуду з розрідженим ямковим, ямково-гребінцевим і гусеничним орнаментом; із кременю пластинчасті ножі з хвилястою ретушшю, пластинчасті кінцеві скребки, пластинки, відщепи. До епохи ранньої і середньої бронзи відносяться уламки посуду, прикрашеного прямим штампом, пригладженими лініями. Виявлено також сокиру-молот і уламок кістяної вислообушної сокири.

Овраменків Круг - поселення ІІІ-V, Х-ХІІІ ст. Знаходиться за З км на захід від с. Березанки Чернігівського району в урочищі Овраменків Круг. Відкрите в 1983 р., обстежене - в 1985 р. Загальна площа - 4,8 га. Під час розкопок досліджено будівлі київської культури ІІІ-У ст., у заповненні однієї з яких виявлено фрагменти ліпної кераміки і керамічне прясло. 12 будівель Х-ХІ ст. господарського і виробничого призначення мали видовжену й овальну форми. У південній частині розкопу виявлено котлован житла XI—XII ст. стовпової конструкції. Піч була розміщена в правому куті від входу. В орному шарі та заповненні котлована знайдено кістяний однобічний гребінь з футляром, проколки, ключі, кубоподібний замок, пряслицю, бруски, ножі. У північно-західній частині розкопу досліджено ґрунтовий могильник. Три з п'яти поховань здійснено за християнським обрядом. На південному схилі впадини досліджено 6 жител і одну господарську будівлю. В усіх житлах прослідковуються похилі входи. Справа або зліва від входу знаходиться піч. В орному шарі та в заповненні котлованів виявлена кераміка ХІІ-ХІІІ ст., фрагменти скляних браслетів, ножі, прясла, дужку відра, бронзову посудину, плінфу, бруски, а також литу бронзову бляху з емаллю і позолотою, що має на звороті 5 заклепок.

Юхнівські городища - поселення племен раннього залізного віку в поліських районах басейнів Десни і Сейму в межах Чернігівської, Брянської та Курської областей. Названі за городищем поблизу м. Новгорода-Сіверського, дослідженим в 1876 р. Д.Самоквасовим та 1940 р. М.Воєводським. Розташувалися на відособлених ділянках високих берегів річок, укріплювалися земляними валами, ровами та дерев'яними стінами-загорожами. Мешканці Канівського городища жили в наземних житлах з глинобитними печами, займалися землеробством і скотарством, полюванням і рибальством, домашніми ремеслами, зокрема, керамічним, залізообробним та бронзоливарним, підтримували обмінні зв'язки з сусідніми племенами Дніпровського Лівобережжя. При розкопах знаходять ліпний глиняний посуд, грузила і прясельця, кістяні шила і знаряддя для оброблення шкур, залізні та бронзові вироби. Датуються часом VІ-ІV ст. до н.е. На основі вивчення Юхнівського городища виділена окрема юхнівська культура.

Селище - поселення ХІІ-ХІІІ ст. біля с. Анисова Чернігівського району, в заплаві лівого берега р. Десни на берегах стариць Глушець і Комарівка в урочищі Селище. Відоме з 1948 р., досліджувалося 1985 р. Культурний шар має потужність 0,7-1,0 м. Верхня його частина датується ХІІ-ХІІІ ст., нижня - епохою бронзи. Вивчено 2 наземних житла ХІІ-ХІІІ ст. з глинобитними печами і 5 господарських ям різної форми і глибини. Знахідки епохи бронзи: фрагменти ліпних посудин багатоваликової, східно-тшинецької (сосницький варіант) і лебедівської культур. Із давньоруських знахідок виділяються мініатюрна срібна підвіска з зображенням на лицьовому боці хреста в обрамленні гілок, а також лита бронзова накладка (8x10 см) з рельєфним зображенням двох птахів і чоловіка між ними. Знайдені також залізні остроги, свинцеві та шиферні грузила, замки, ключі, пробійники, шиферні пряслиця, 27 фрагментів скляних браслетів, дві пряжки, цвяшки, десятки залізних і свинцевих пластинок різних розмірів, а також велика кількість уламків плінфи ХІІ-ХІІІ ст.

Кам'янське поселення. Належить до дніпро-донецької неолітичної культури (4 тис. р. до н.е.). Знаходиться на південній околиці с. Кам'янки Ріпкинського району. Відкрите 1966 р. Розкопки проводилися 1967 р. під керівництвом археолога Д.Телегіна. Культурний шар потужністю 0,2 м знаходиться на глибині 0,5 м. Досліджено рештки вогнища й зібрано близько тисячі різних знахідок, здебільшого керамічних (гостродонні широко відкриті горщики, прикрашені неглибокими ямками дрібнозубчастого гребінця, насічками). Серед крем'яних виробів є наконечники стріл, клиноподібні сокири, нуклеуси, скребки, кинджал, а також уламки зернотерки з пісковина.

Бревенецьке поселення. Археологічна пам'ятка 5 тис. до н.е. - XIII ст. Міститься за 1,8 км від південно-східної околиці с. Кезі Ріпкинського району на невеликому острові, утвореному рукавами безіменного струмка (ліва притока р. Свишні, басейну р. Білоуса) в урочищі Бревенець. Відкрите 1984 р., обстежувалося 1986 р. Площа - 2 га. У найнижчій, західній частині поселення виявлена кераміка епохи неоліту (ІV-ІІІ тис. до н.е.) і бронза XVІІ-XVІ ст. до н.е. (середньодні- провська і тшинецька культури). На решті території зустрічаються окремі фрагменти кераміки пізньої бронзи і раннього залізного віку.

VI—III ст. до н.е. (підгірцівсько-милоградської культури). Наймасовішим є давньоруський матеріал Х-ХІ ст. Він представлений кружальною, керамікою, крицею, точильними брусками, шматками шиферу, уламками туфових і шиферних жорен і амфор. Знахідки зберігаються у фондах Чернігівського історичного музею.

Шестовицькі могильник і поселення - давньоруські пам'ятки X- XI ст. на правому березі Десни в околицях с. Шестовиці поблизу Чернігова. Могильник складається з трьох груп курганів; досліджувався П.Смоличевим, Я.Станкевич та Д. Бліфельдом у 20-50-х pp. Розкопано понад 150 поховань в обрядах тілоспалення та тілопокладання. Є поховання без похованих - кенотафи на честь померлих на чужині. Поховання, влаштовані в ямах і дерев'яних гробницях-зрубах, одинарні, парні (чоловіків-воїнів і жінок-рабинь) та воїнів з кіньми і спорядженням. Серед речей при похованих - зброя (бойові сокири, мечі, вістря списа, ніж-кинджал, сагайдак зі стрілами), знаряддя праці та побутові речі (ножі, гребені, ліпний і гончарний глиняний посуд), прикраси, рештки одягу, арабські та візантійські монети, скандинавські застібки-фібули. Поряд з могильником знаходяться городище і селище з залишками жител-напівземлянок з глинобитними печами ремісничих будівель, господарськими ямами.

Матеріали з могильника та поселень мають важливе значення для вивчення раннього періоду соціально-економічного розвитку Київської Русі та етнічного складу її феодального класу (дружинників).

Новгород-Сіверська стоянка - поселення кінця пізнього палеоліту (38-10 тис. років тому) на високому правому березі Десни, на території сучасного міста Новгорода-Сіверського, за садибою 8-річної школи. Виявлена 1933 p., досліджувалася 1935-1938 pp. і 1954 р. І. Підоплічком (1905-1975) - українським радянським зоологом, палеонтологом і археологом (з 1967 - академік АН УРСР). Культурні залишки залягали під навісами і в гротах великих піскових брил (скель), які напевно були житлами і сховищами мешканців Новгород-Сіверської стоянки. Знайдено крем'яні різці, скребки, вістря. Унікальними крем'яними виробами є три великі знаряддя - гігантоліти. Науковий інтерес становить також ребро мамонта, орнаментоване численними лінійними насічками. Знайдено кілька фрагментів черепа пізньопалеолітичної людини та численні кістки тварин. Зберігаються в Центральному науково-природничому музеї АН УРСР у Києві.

Пушкарівські стоянки - група пізньопалеолітичних та ранньомезолітичних поселень на правому березі р. Десни на півдні від села

Пушкарі Новгород-Сіверського району (Пушкарі І-VIII, Погон, Бугорок та ін.), залишки та сліди яких досліджувалися в 30-40 рр. експедиціями АН УРСР. Окремі з них розкопані на значних площах, зокрема стоянка Пушкарі І досліджена М.Рудинським та П.Борисковським у 1932-1933 рр. і 1937-1939 рр. В її культурному шарі виявлені залишки невеликих наземних наметоподібних жител у вигляді скупчень великих кісток мамонта, використаних свого часу при їх спорудженні, та кісткових вугілля та золи на місцях вогнищ поза житлами. Серед виробів з кременю переважають різноманітні вістря, різці, скребки, скреблоподібні інструменти, а з кісток - мотика, лощило, прикраси-підвіски. Датується початковою оріньяко-солютрейською порою пізньопалеолітичної епохи (понад 15 тис. років тому). Стоянка Бугорок розкопувалася М.Воєводським та М.Гвоздовер у 1940 і 1946 рр. Датується кінцем пізнього палеоліту (близько 10-8 тис. років тому). До раннього мезоліту відноситься стоянка Покровщина (Пушкарі VII). Досліджена в 1937-1939 рр.

Чулатівські стоянки - група поселень давнього кам'яного віку на правому березі Десни поблизу с. Чулатова Новгород-Сіверського району. Сліди одного з них - Чулатів III (Заровська Круча) у вигляді опрацьованих кременів і кісток тварин зустрічаються в заплаві й руслі річки, будучи перевідкладеними з її високого берега. Датується кінцем мустьєрської епохи раннього палеоліту (понад 40 тис. років тому). На Чулатівській І (Крейдяний Майдан) та Чулатівській II (Робочий Рів) стоянках на високому березі річки виявлені залишки невеликих наземних жител у вигляді скупчень кісток тварин і вогнищ та місця оброблення каменю й кістки (виробничі центри). Серед знахідок переважали розколоті кремені та вироби з нього (скребки, різці, вістря, ножовидні пластини) та кістки тварин - мамонта, волохатого носорога, північного оленя, бізона, коня, песця, ведмедя та ін. З кістки виготовлені шило, голка і вістря. Цікавий уламок черепа людини зі слідами розпилювання (можливо, від чаші з нього). Зустрічаються вохра, янтар. Досліджувалися І. Підоплічком (у 1936-1937 рр.), М.Воєводським у (1937-1940 рр.) і датуються початком та кінцем мадленської культури пізнього палеоліту (близько 15-12 тис. років тому).

Звеничівське городище VІ-ІV ст. до н.е. Знаходится за 2,3 км від східної околиці с. Звеничева Ріпкинського району в урочищі Південний Замглай. Відкрите 1976 р. Майданчик городища має близьку до квадрата форму. Оточений валом (ширина - 10-15 м, висота - 1,5 м). У культурному шарі (товщина - 0,2-0,4 м), що знаходиться під шаром торфу, зустрічаються фрагменти ліпної кераміки, вугілля, кістки тварин. Це типове болотне городище милоградської культури (V—III ст. до н.е.). Матеріали зберігаються в Чернігівському історичному музеї.

Заселення басейну річки Остер проходило у період пізнього неоліту, а в так званий "бронзовий вік" (XVII—VIII ст. до н.е.) регіон швидко розвивався.

Наші предки вже знали властивості металів та вміли користуватися ними для виготовлення знарядь. Але залізо поки що було недоступним для них: воно важке для обробки і його потрібно добувати з руди, бо залізо не зустрічається у самородках. Людина робить свої знаряддя з чистої міді чи частіше - зі сплаву міді та олова, тобто з бронзи. Та бронзові знаряддя дорогі, тому поряд з ними людина використовує і кам'яні, яким надавалася форма, що точно відповідала їх призначенню (сокира, кинджал, долото, шило, наконечники стріл та списів і т.п.).

Всі поселення розташовувалися на берегах річки Остер чи поряд з ними. За розмірами вони були невеликими. Під час розкопок знайдені рештки помешкань, що являли собою трохи заглиблені у землю будівлі з рубленими стінами. Знайдені й знаряддя праці - це шліфовані сокири, наконечники стріл, бронзовий серп.

У людини цієї епохи є вже свійські тварини, насамперед, собака, дрібна рогата худоба: вівці, кози, є й свині. Головним заняттям людини, без сумніву, було землеробство. Вирощувалася пшениця, просо, ячмінь (під час розкопок знайдені обвуглені рештки зерна і кам'яні зернотерки). Давні предки продовжували займатися полюванням на звірів, які водилися тоді у величезній кількості, і водяних птахів, які масово тулилися на берегах Остра та болотах.

Засобами пересування були човни, які видовбувалися із серцевини великого дерева, на них плавали, ловили рибу за допомогою гарпунів та гачків, зроблених з каміння та кісток. З рослинних волокон плели сітки. Але особливу перевагу давні жителі надавали гончарству. Цим промислом, сировина для якого усюди була під рукою, людина оволоділа, мабуть, дуже рано. Однак, гончарного круга вона ще не знала, гончарні вироби робилися вручну. Численні залишки - черепки ліпленої кераміки - зустрічаються під час розкопок в усіх поселеннях.

Біля міста Ніжин у 1898 р. професор Ніжинського історико-філо- логічного інституту М.Лілеєв розкопав кургани: "Козацька могила"

і "Остраничний". Розкопки надали багатий матеріал етнографічного характеру. Вони засвідчили, що всі жінки носили розпущені коси, зате від чола до потилиці пов'язувалися жмути шовкових шнурків з виплетеними кільцями. Цілими жмутками кільця були і на скронях. Жінки тоді носили невисокі, на підошві, гостроносі чобітки з сап'яну.

Ще в давні часи наші предки мали уявлення про потойбічне життя і вважали його продовженням земного. Тому вони й споряджали своїх мерців їжею, знаряддям - усім тим, що було необхідним чи дорогим за життя. Серед інвентарю, знайденого під насипами курганів, - знаряддя праці (шліфовані сокири й тесла з каменю), зброя та кераміка (кам'яний ніж, наконечники стріл).

Під час поховального обряду застосовувалася червона охра. Існують підстави вважати реальним наявність культу вогню у стародавніх мешканців приостер'я. Культ вогню підтверджується великою кількістю червоної охри у могильній ямі. Згідно з поглядами більшості дослідників, червона охра символізувала вогонь та домашнє вогнище померлого. І при розкопках у могильниках знайдені сліди використання в обряді поховання реального очищувального вогню. Вогонь був, мабуть, сильним, про це свідчать обвуглілі кістки.

Померлих ховали під курганами, у ґрунтових могильниках і за обрядом трупопокладання. Поруч із небіжчиком ставили посуд, клали зброю, знаряддя праці (курган "Козацька могила").

Знайдені поховання говорять про вік померлих, про середню тривалість життя людини, про її спосіб життя і про те, чим вона харчувалася, про зовнішній вигляд і багато іншого. Все це фахівці можуть визначити, не маючи навіть повного скелету, по окремих кістках. Складені таблиці співвідношення окремих кісток із зростом людини. Наприклад, при розкопках знайдена мала берцова кістка довжиною 393 мм. Це означає, що вона належала людині зростом 175,4 см. Такому самому зросту відповідає ліктьова кістка довжиною 280 мм. Навіть по одній фаланзі пальця можна розрахувати зріст людини. Встановлено, що довжина кінцевої фаланги першого (великого) пальця складає 1,3% зросту чоловіка і 1,25% зросту жінки. По кістках можна виявити і стать людини - за формою тазових і лобкових кісток, формою черепа, довжиною трубчастих кісток і т.п.

У 1873 році у 5-ти верстах від міста, біля дороги на Пашківку, мешканець Ніжина Ф.Шкурко і козак Д.Рак знайшли скарб. В археологічну комісію вони передали 1312 срібних римських денаріїв перших століть нової ери, декілька бронзових ювелірних виробів та дві срібні застібки до плаща (фібули), прикрашені золотою фольгою і коштовними каменями. (Фібули довжиною 13,8 см, вирізані зі срібної пластини і обгорнуті тонким золотим листом. Гнізда для вставок коштовних каменів були зроблені припаяною ребром вузькою смужкою. Велика кількість червоних вставок відображає смаки гунської доби, а форма фібул походить від застібок черняхівської культури.)

Зникнення черняхівської культури вчені пов'язують з нашестям у V ст. гунських племен.

"Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне"

Павло Тичина