Історія світової культури - Левчук Л. Т. - 1. Протоіндійська культура

Культура Індії - одне з унікальних явищ у світовій культурі. Це одна з найстародавніших культур, котра й по сьогоднішній день існує на підвалинах, що склалися в глибині віків. Індійська культура вражає своєю сталістю й цілісністю тим більше, чим чіткіше виявляється різноманітність умов її існування, складність її політичної історії, багатонаціональність її носіїв. Займаючи велетенську територію Азійського субконтиненту, Індія за чисельністю населення посідає друге місце у світі після Китаю. За даними 1990 року, її населення становить 849,9 млн чоловік. Серед багатомільйонного населення Індії співіснують різноманітні расові типи. їхня різноякісність складалася тут протягом тисячоліть зусиллями різних народів, серед яких були і племена джунглів — бхіли, коли, сантали і греки, саки й кушани, гуни, араби, тюрки, афганці та інші. Основу населення становлять індоарії (72 %). Нині в Індії співіснує близько 80 етносів, котрі розмовляють 834 мовами й діалектами.

Індія впродовж свого історичного існування не лише зустрічалася з притаманними раннім історичним стадіям людства процесами сутичок з різними завойовниками, а й потрапляла на довгі століття в іноземне поневолення. Вона розривалася міжусобицями роздрібнених за феодальним типом володінь, лише інколи перебуваючи в політичній цілісності. Так, певною цілісністю індійська культурна спільнота характеризувалася за часів держави Нандів (VI—V ст. до н. є.), за царювання Ашоки (III ст. до н. є.), в царстві Кушан (II ст. н. є.), Гуптів (IV—VI ст. н. є.). Певна цілісність була притаманна державним утворенням періоду мусульманського завоювання: Делійський султанат за правління Мухаммада Туглука (XIV ст. н. є.), імперія Великих Моголів (XVI—XVII ст. н. є.). Першою загальноіндійською державою стала британська Індія з XVIII століття.

Культура Індії, створювана протягом століть зусиллями різних народів, попри всі соціально-політичні перешкоди завжди виділялася своєю внутрішньою єдністю, мала тільки їй властивий характер, будучи, власне, продуктом глибинної духовної цілісності, що й тепер визначає непорушну спільність народів цього регіону.

1. Протоіндійська культура

Виникнення культури на півострові Індостан вчені відносять ще до IV тисячоліття до нашої ери. За даними археологічних розвідок індійських учених, іще 1925 року було відкрито залишки досить розвинутої цивілізації на північно-західних територіях півострова. Це дало підстави відшукувати витоки культурної індійської специфіки в той давній період, хоча стосовно тих часів ще не можна говорити власне про широко знану тепер велику культуру Індії. Але це вже були провісники, які відіграли свою роль у її подальшій долі.

Завдяки розкопкам у басейні ріки Інд виявилось існування в IV—ІII тисячоліттях до нашої ери високорозвиненої культури міського типу, що за рівнем свого розвитку відповідала сучасним з нею культурам долин рік Нілу, Тигру та Євфрату, тобто єгипетській і месопотамській культурам. Це так звана індська цивілізація, яка ще відома за назвами двох відкритих археологами поселень — Мохеджо-Даро й Хараппи. Однотипність характеру відкритих осередків вказує на домінування та значне поширення цієї цивілізації. її територія простягалася приблизно на 1600 км із заходу на схід і на 1250 км — із півночі на південь. Очевидною є й самостійність і суверенність індської культури, яка не лише прямо не наслідувала культурних надбань Єгипту й Месопотамії, а й у дечому навіть перевищувала їхній рівень. Хоча слід підкреслити й факт їхніх міжкультурних контактів, свідченням чого, знову ж таки, стали археологічні відкриття.

Найбільша складність дослідження цієї культури пов'язана з неможливістю поки що повністю розшифрувати індську писемність. Якщо культури Месопотамії та Єгипту вивчені завдяки знайомству з їхніми писемними пам'ятками, індська культура відома лише за матеріальними рештками. Однак і вони є свідченнями високорозвинутого культурного існування в Індостані протягом IV—III тисячоліть до нашої ери.

Для хараппської культури характерний був високий рівень урбаністичного способу життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза), каменю, керамічного виробництва, землеробства (з складною та ефективною зрошувальною системою) і скотарства (з використанням транспортних засобів), з розвиненою торгівлею, у тому числі й зовнішньою. Про наявність писемності свідчать понад 2 тисячі знайдених написів, що складаються з 400 різноманітних знаків.

Щодо питання, хто був творцем цієї цивілізації, то дослідники констатують той факт, що це були не індоарії, які з'явилися на Індостані значно пізніше, й висувають гіпотезу про існування протомундів і протодравідів — попередників нині існуючого дравідійського етносу, який є одним з найдавніших корінних етносів на півострові.

За матеріальними залишками хараппської культури прослідковуються панівні в ті часи релігійні уявлення та з'ясовуються характерні ознаки культових традицій. Багатоманітні теракотові статуетки й циліндричні печатки зберігають, з точки зору дослідників, образи не лише ха-раппців, а і їхніх божеств. Спеціальні кімнати для обмивання з високорозвинутою каналізаційною системою вважаються ознакою поширення культових обмивань. За багатьма рисами сталості культури протягом тисячоліть дослідники припускають теократичний характер хараппської цивілізації, де панують "незмінні традиції храму". Саме в деяких рисах релігійних образів виявляються тенденції наслідування індської цивілізації наступною індійською культурою. Таке наслідування важливе для розуміння складових власне індійської культури. Адже тривалий час вважалося, що вона у своєму розвитку пов'язана тільки з індоєвропейськими завойовниками-аріями, які нібито не лише політично, а й передусім культурно підкорили собі автохтонне населення Індостану. Однак виявлена подібність релігійних образів індської культури до пізнішої стосовно арійських релігійних уявлень системи індуїзму реабілітує роль хараппської цивілізації в культуротворчому процесі в Індії. Такий зв'язок релігійних традицій Хараппи з релігійними уявленнями вже сталої культури Індії є свідченням культурних можливостей корінного населення цього регіону. Так, вважається, що індійці наслідували хараппський культ богині-матері, приділяючи особливу увагу жіночим божествам в індуїзмі, зокрема богині-матері Деві. Знайдене в Мохеджо-Даро зображення триликого божества в специфічній позі, подібній йогічній медитації, прирівнюється до одного з шанованих божеств індуїстської традиції — бога Шіви й називається дослідниками "Прото-ІІІівою". Інші сюжети засвідчують про поклоніння харап-пців священним деревам, особливо дереву пі пал (в індійській релігійній традиції це священне дерево Будди), про можливе поширення аскетичної йогічної медитативної практики, зразком якої є зображення на знайдених хараппських печатках.

Причини зникнення індської цивілізації на початку II тисячоліття до нашої ери залишаються не з'ясованими. Припускається, що можливими причинами могли бути природні катаклізм и, обтяжені до того ж набігами завойовників. Однак є всі підстави вважати, що багаті традиції цієї культури (не лише релігійні, а й, наприклад, землеробські) не зникли безслідно. Залишаючись у культурному досвіді того корінного населення, яке зустрілося з індо-аріями, хараппська культура відіграла свою стимулюючу роль у розвитку як матеріальної, так і духовної культури індоаріїв на шляхах формування власне індійської культури.