Культура міжособистісних стосунків - Сайтарли І.Л. - Культура міжособистісних стосунків у середньовічній Аравії

Формування арабської культури міжособистісних стосунків датують приблизно VI-УП ст. до н. е. На цей час припадає релігійна діяльність засновника ісламу - пророка Мухаммеда (прибл. 570-632), морально-етичне вчення якого обумовило особливості арабської етики та етикету. Якщо середньовічна західноєвропейська культура міжособистісних стосунків базувалася на розмежуванні світської культури і християнської ідеології, то арабські етика та етикет являли собою монолітну систему морально-етичних принципів, наскрізь пронизану ісламським віровченням.

Арабська моральна культура вибудовувалася за принципом мурувва, що в перекладі означає мужність. Арабський культ мужності розкривався через такі моральні чесноти, як щедрість, доблесть, гостинність, великодушність, терпіння, красномовність, відданість слову, гідність. Як стверджував Мухаммед, щедрість людини свідчить про її шляхетне походження (карама) і є не лише соціальним, а й релігійним обов'язком муравви. Не менш важливою моральною якістю справжнього мужа є сміливість, яка межує з героїзмом, терпінням (сабр) і релігійною самопожертвою "на шляху Аллаха". Носіями принципу муравви є тільки представники чоловічої статі будь-якого походження або соціального становища.

Культурні та етносоціальні процеси середньовічної Аравії відображені в хадисах - висловлюваннях пророка Мухаммеда, розповідях про його життя і діяльність, які повинні були доповнити канонічний текст Корану. Відомий мусульманський теолог і правознавець X ст. Ібн Батта на основі хадисів виклав головні положення ісламських моралі та етикету у творі "Тлумачення і роз'яснення підвалин сунни і релігії" {сукна - мусульманська сакральна легенда, що складається з хадисів, упорядкованих у VII-IX ст.). Відповідно до цих положень найвищою моральною чеснотою людини є відвертість: "Не існує нічого вище, аніж правда", "Якщо кажеш, не бійся, а якщо боїшся, не кажи". Ісламська етика засуджує сарказм, лихослів'я, висміювання, знущання над соціальним походженням, образи, наклеп, балакучість, легковажність. Презирливого ставлення заслуговують боягузливі та підступні люди: "Він, як скорпіон, вкусить і сховає голову", - говорить арабське прислів'я. Брутально-неприпустимо плюнути людині в обличчя, кинути у неї брудом або камінням. Хадиси містять обмеження щодо голизни: заборонено несподівано заходити до чужого будинку, щоб випадково не побачити голизну господаря; категорично заборонено бути оголеним навіть у власній оселі (мусульмани миються у спеціальному одязі); не годиться двом оголеним чоловікам перебувати в одному помешканні та ін.

Важливим принципом ісламської моралі, який репрезентує особливості арабської культури сімейних стосунків, є принцип асабїі - відданості асабу (рідні по чоловічій лінії), що свідчить про патріархальність арабської моралі. Культ батьківського роду походить з доісламського родового права, яке араби називали "адата". Закон адата вимагав кровної помсти, пам'яті предків і піклування про нащадків (знання генеалогії роду, повага до минулого, турботливе і чемне ставлення до батьків), недопустимості позашлюбних стосунків для жінок тощо. У багатьох суннах жінкам забороняється пильно дивитися чоловікам у вічі (краще тримати очі Долу), демонструвати красу свого тіла. Навіть свої прикраси жінка може показувати лише родичам - чоловіку, сину, батьку, брату або свекру, тобто чоловікам, які "не мають бажання". Більшість норм асабії дотепер чинні у багатьох ісламських країнах.

Характерними ознаками арабського етикету є гостинність, пошана до старших, скромність, розвинуте почуття обов'язку і дружби. Арабська мудрість говорить: "Гість - від Аллаха". Тому гарно пригостити його - священний обов'язок. Ритуал гостинності передбачав слова привітання, братський поцілунок або рукостискання, які супроводжувалися словами: "Ассаламу алейкумі" ("Мир Вам!"), "Алейкум ас-салам!" ("І Вам мир!"). Поширеною формою арабського привітання, починаючи з середніх віків, був уклін або напівуклін із притиснутою до грудей правою рукою. Однак таке вітання допускалося лише між рівними. Вітаючись з духовною особою, іншою високоповажною персоною, нижчий за статусом мав цілувати вищому руки, а іноді й ноги. Після привітання гостю пропонували страви, не запитуючи його імені і мети візиту.

Етикет вимагав протягом трьох діб не запитувати гостя, хто він, звідки і скільки перебуватиме у господаря. Господар не повинен був завершувати трапезу раніше від гостя, а гість ні в якому разі не повинен був дякувати господарю за гостинність. Страви, які їв гість, особливо сіль, вважалися символом доброзичливих стосунків. Якщо гість випив тільки воду або молоко, то господар не зобов'язаний був надалі про нього піклуватися.

Особливе місце в застільному етикеті займало пиття кави, яку пропонували до бесіди. За необхідності покарати людину за якусь провину господар замість кави пропонував воду. Це був натяк на небажаність присутності цієї людини у домі господаря.

Значну роль у середньовічній арабській культурі міжособистісних стосунків відігравала символіка жестів. Наприклад, етикетне зняття шапки на знак особливої пошани перед привітанням для ісламської культури неприйнятне. У багатьох арабських країнах спрямована на людину рука з розчепіреними пальцями означала прокляття. Захистом від нього була "долоня Фатіми" - зображення відкритої руки з оком на долоні. Із середньовіччя в арабській культурі існує опозиція правої і лівої рук, за якою права асоціювалася зі всім світлим, добрим, чоловічим началом, а ліва - з нещастям, невдачами, жіночим началом. Тому згідно з арабським етикетом правою рукою можна вітати людину, брати їжу і торкатися всіх "чистих" частин тіла. Тільки нею дозволяється розпочинати гідну справу. Лівою рукою можна знімати одяг, взуття. Подібні погляди є і в Біблії: "нечистий" стоїть зліва від людини і навіює їй злі та гріховні думки. Звідси походить спосіб відлякування злої сили плюванням через ліве плече, відомий також і мусульманам.

Отже, європейська культура міжособистісних стосунків в епоху середньовіччя представлена культурою манер, зміст яких визначався середньовічним культом кохання та етикою пристойної поведінки, правилами застільного етикету. Куртуазний поведінковий стандарт виявився автономним щодо християнської етики. Натомість культура міжособистісних стосунків середньовічної Аравії була пов'язана з особливостями ісламського віровчення.