Культура міжособистісних стосунків - Сайтарли І.Л. - 3.5. Гумор як складова культури спілкування

Особливим проявом культури спілкування, яка ґрунтується на гармонійному поєднанні моральної інтуїції, емоцій та інтелекту, є культура гумору.

Гумор (лат. humor-волога, примха, веселий настрій) - психологічна реакція на недосконалість або суперечливість певного явища, в емоційно-осмисленій оцінці якого поєднуються серйозне і смішне із перевагою у смішному позитивного.

Феномен гумору (гумор) традиційно ототожнюють із феноменом комічне (грец. komikos - веселий, смішний) - веселим осміюванням алогічних явищ, догматизованих процесів, вад характеру. Комічними можуть здаватися необгрунтовані домагання людини, спроби визнати потворне прекрасним, гріховне - святим, жалюгідне - величним, аморальне - чеснотним тощо. Об'єктом для сміху в його різних проявах є людські помилки, пережитки, забобони тощо.

Гумор є невід'ємною складовою сміхової культури суспільства, яка має певну національну специфіку. Так, у французькій культурі гумору важливу роль відіграє мистецтво каламбуру (франц. calembour - гра слів) - заснованого на багатозначності стилістичного прийому, за якого гра слів витворює подвійну семантику, зумовлює появу фразеологізмів, неологізмів. За Абсолютизму його сприймали як найвищу форму дотепності, в якій поєднувалися блиск, легкість, безтурботна веселість. Особливо цинічний гумор французи називають словом благг - нищівне глузування з усього, перед чим люди раніше благоговіли; цинічний та безжалісний сміх ("Ця жінка, як республіка: вона була прекрасна у часи Імперії").

Стриманість, незлобливість - ознаки британського гумору, який поділяють на гумор-іронію; гумор, побудований на абсурді; гумор-жарт; примітивний гумор.

Особливість російського народного гумору полягає в єдності веселого комізму із сумом; українського - незлобливого жарту із хитрою (удаваною) простакуватістю.

Виняткову роль відіграє гумор в американській комунікативній культурі. Тамтешні фахівці з проблем соціальних комунікацій радять із жарту починати публічний виступ; постійно демонструвати своє почуття гумору тим, хто прагне стати успішним політиком, тощо. Людина, не здатна дотепно жартувати, навряд чи досягне вершин у будь-якій сфері діяльності. Щоб дізнатися про наявність у претендента на керівну посаду почуття гумору, його запрошують на неформальні прийоми (уїк. енд, презентацію тощо), а потім вирішують професійну долю. Людині, яка не жартує і не реагує на жарти, відмовляють без вагань. У Японії особливою популярністю користуються школи дотепності, які відвідують державні службовці, бізнесмени, поліцейські і навіть буддійські монахи. На переконання японців, гумор є одним із знарядь праці, які можна успішно застосовувати на практиці.

Гумор, як відомо, має інтернаціональний характер. Осміяння, наприклад, такої вади людського характеру як дурість притаманне гумористичній культурі багатьох країн, що відображено у різноманітних народних приказках: "Дурного навчати, що мертвого лікувати" (рос.); "За дурною головою і ногам лихо" (біл., укр.); "Мудрецю достатньо знаку, а дурному - мало палиці" (євр.); "Надаси притулок дурню, він стіни розмалює" (англ.); "Коли зустрінеш дурня, роби вигляд, що ти зайнятий" (ісп.) та ін. Своєрідним поєднанням української, молдавської, єврейської і російської гумористичних культур є одеський гумор.

Національні сміхові культури мають відносно однакову структуру, основу якої утворюють принцип психічного задоволення від гумору і почуття гумору.

Почуття гумору - здатність створювати і розуміти смисл комічного.

Сприймаючи комічне, людина отримує естетичну насолоду, особистісно підноситься над об'єктом висміювання. Здатність до сприйняття і творення комічного втілюється у багатоманітних формах сміхової культури - масово-видовищних видах народної творчості, частівках, гуморесках, анекдотах.

До комунікативних форм сміхової культури, які виявляються у міжособистісних стосунках, належать дотеп, дотепний жарт, анекдот, іронія, сарказм та ін. Гумор буває добрим або злим, що зумовлює його безпосереднє відношення до моралі. Оскільки не всі модифікації сміхової культури відповідають морально-етичним принципам поваги і тактовності, необхідно розрізняти культуру та квазікультуру (лат. quasi - псевдо, немовби) гумору. Сутність культури гумору полягає у творенні такого комічного смислу, який не ображає людину, не принижує її гідність, створює передумови для обопільного емоційного задоволення від сприйняття комічного. Тому найприйнятнішою формою спілкування, яка створює позитивний емоційний клімат у міжособистісних стосунках і сприяє обопільному задоволенню від сміху, є добрий жарт - дотепний вислів, комічна дія, що викликає сміх. Культура гумору вимагає нестандартного мислення, інтелектуальної напруги, не допускає висміювання людини. Поширеною формою культури гумору є дотеп.

Дотеп - влучне, стисле, афористичне висловлювання філософського змісту з відчутним жартівливим, сатиричним відтінком.

Неприйнятною формою гумору у міжособистісних стосунках є тенденційний дотеп, який може привнести деструктивні моменти у спілкування. За словами 3. Фронда, він є наслідком вираження логічно правильної думки логічно неправильним способом. Розуміння цього контрасту викликає емоційне задоволення. Однак задоволення від самої техніки дотепу поєднується із задоволенням від реалізації завуальованого бажання принизити співрозмовника, продемонструвати свою зверхність. Тенденційний дотеп завдяки своїм інтелектуальним прийомам створює ілюзію " пристойності ".

У повсякденних стосунках культура гумору проявляється в анекдотах, зміст яких має бути незлобливим, життєрадісним, не повинен принижувати особисту, тендерну чи національну гідність людини.

Анекдот (грец. anekdotos - нечуваний) - жанр міського фольклору, комічна розповідь-мініатюра, своєрідна гумористична притча.

- Ще у XIX ст. анекдотами називали історичні твори, літературні повісті про неймовірні випадки, події, які не обов'язково викликали сміх. Невід'ємні ознаки сучасного анекдоту, крім гумору, - лаконічність, легкість, дотримання основної ідеї або задуму, завершення дотепної розповіді чимось разючим і несподіваним. У контексті культури спілкування важливо, щоб анекдот не втрачав своєї естетичної вартості.

Культурі гумору протистоїть квазікультура гумору, до модальностей якої належать іронія та сарказм.

Іронія (грец. еironeia - прикидання) - різновид комічного, який розкриває суперечливу природу явищ через гостре, побудоване на контрасті очевидного І прихованого, осміяння, коли за вербально вираженою позитивною оцінкою приховується заперечення І насмішка.

Зазвичай іронія поєднується з удавано серйозною, шанобливою, співчутливою інтонацією, за якою приховується заперечення істини.

Сарказм (грец. sarkazo, букв. - рву м'ясо) - уїдлива та образлива насмішка, якою намагаються принизити об'єкт критики, вказати на його потворність; нищівне заперечення у формі перебільшеного визнання.

Засобом сарказму є гостра емоційна оцінка явищ, подій, осіб без підтексту. Цим сарказм відрізняється від іронії.

За припущеннями, глузування, іронія та сарказм походять від ритуально-сардонічного сміху (сміху перед мерцем). У багатьох первісних народів сміх символізував життя, його застосовували як оберіг, який мав під час убивства або смерті оберігати від помсти мертвих. Сардонічним сміхом первісна людина намагалася відігнати смерть від себе, демонструючи повноту і неушкодженість власного життя. Це був сміх, пройнятий страхом. У сучасному тлумаченні сардонічний сміх - злісний, уїдливий, презирливий сміх, спрямований на моральне знищення супротивника.

Більш зрілою формою сміхової культури (інтелектуального сміху через заперечення) була антична іронія, якою виражали негативне ставлення до чого-небудь, не висловлюючи цього безпосередньо. Основою її є лукавство розуму, ствердження того, що насправді заперечується. Тому в Давній Греції слово "еіrоп" (іронік), від якого етимологічно походить поняття "іронія", означало обман, шахрайство, блюзнірство, лицемірство, удавання тощо. До іронії вдавався філософ Сократ (прибл. 470-399 до н.е.), викриваючи невігластво своїх опонентів.

Іронічний сміх і його крайню форму - сарказм французький філософ-інтуїтивіст Анрі Бергсон (1859- 1941) називав "анестезією серця", зважаючи на їхню байдужість, жорстокість щодо суб'єкта осміяння. Подібний зміст виражає народна приказка: "Де сміх, там і гріх". З одного боку, вона є інтелектуальною формою вираження зла, оскільки через осміяння принижує людську гідність, з іншого - нерідко виконує важливу соціальну функцію, є засобом морального покарання людей, які проявляють душевну млявість, через що стають невдахами.

Добрий жарт завжди доречний у сімейних стосунках, між керівником і підлеглим, між колегами. Він допомагає розслабитися, зняти стрес і психічну напругу, вирішувати різні проблеми, легко сприймати неприємності і хвороби, розважитися, підтримувати здорові стосунки з різними людьми. Ті, хто дбає про розвиток почуття гумору, повинні, на думку американського психолога і публіциста Л. Дж. Пітера (1919-1989), дотримуватися таких порад:

1. Культивуйте в собі ігрове ставлення до життя.

2. Думайте весело, намагайтеся розгледіти смішне в будь-якому явищі. Звертайте особливу увагу на якості, які найпомітніше проявляють чванство, пихатість та безглуздя.

8. Смійтеся над абсурдними ситуаціями, в яких опиняєтеся і ви, і ваші знайомі.

4. Смійтеся разом з іншими над їх вчинками, а не над їх характером.

5. Смійтеся над людьми, що вас оточують, розглядаючи їх як дзеркало, у якому відображаються ваші вади і слабкості.

6. Смійтеся над собою без самоприниження, об'єктивно оцінюючи свою особистість.

7. Смішіть людей. Даруючи людям радість, ви відчуєте особливе задоволення, яке може надати щире і живе почуття гумору.

Отже, гумор, дотепний жарт, анекдот можуть виконувати позитивну комунікативну ролі. Іронія, сарказм, які використовують для заперечення цінності співрозмовника, є символічною (завуальованою) агресією, що спонукає людину до захисту від них. Особливо гостро переживають це люди, яким бракує почуття гумору. Деякі з них навіть впадають у депресію, бояться з'являтися на людях, уникають спілкування, занурюються у себе тощо. Уїдливий гумор знищує опонентів, від нього важко захиститися. Комунікативній практиці відомі випадки намагання возвеличитися за рахунок приниження іншої людини. У таких ситуаціях одні люди на гумор реагують гумором, інші ображаються, вдаються до брутальних образ. Особливо беззахисні в цьому сенсі діти. Тому людині важливо уміти відрізняти добродушний жарт від уїдливого гумору, в чому особлива роль належить моральній інтуїції, внутрішньому почуттю міри.