Культура міжособистісних стосунків - Сайтарли І.Л. - 3.7. Антикультура спілкування

Проявом антикультури спілкування є порушення норм мовленнєвого етикету. Найбрутальнішим із них є вживання інвективної (лат. invectiva (oratio) - лайлива (промова)) лексики - образливих слів, лихослів'я, лайки. Це вербальний або невербальний (непристойні жести, пози) замінник фізичної агресії, своєрідний емоційний розряд, до якого люди вдаються під час сильного психологічного напруження.

Антиетикетна комунікативна поведінка також має національні особливості. Основою класифікації інвектив є уявлення народів про непристойну поведінку, порушення табу, внаслідок чого людина втрачає гідність та людську подобу. Зазвичай інвективи є поєднанням непоєднуваного - високого і низького, сакрального і профанного. Інвективна лексика скатологічного (грец. skatos - кал, гній та logos - слово) і коїтального (від "коїтус" - статеві зносини) характеру поширена у різних країнах світу. У національних культурах, які поціновують родинні стосунки по материнській лінії, вдаються до сексуальних образ матері (вульгарної лайки з образливо вжитим словом "мати"); у культурах, в яких неабиякого значення надають статевим стосункам, найвульгарніші вислови пов'язані із статевим актом як таким (англомовні культури). У деяких католицьких країнах (Італія, Іспанія) вдаються до лихослів'я на адресу Мадонни. У багатьох європейських культурах гостро сприймається безпідставна образа-звинувачення у гомосексуалізмі. В Японії найбрутальнішою образою вважається звинувачення в неохайності.

Крім інвектив, пов'язаних із тілесними функціями, поширеною практикою бруднослів'я є зооніми - назви різних тварин, яким приписують певні недоліки. Образа "Пес!" зустрічається майже в усіх регіонах. Проте її образливий вплив на адресата в ісламському світі набагато сильніший, ніж у християнському. Якщо інвектива "Віслюк" у переважній більшості слов'янських культур означає впертість і тупість, то в сербів вона символізує низку позитивних якостей: образити серба, назвавши віслюком, неможливо. Найгрубішою інвективою тут є слово "коняка". Відомо, що свиня у папуаському господарстві є досить цінною твариною, через що найпоширенішим іменем дівчаток новогвінейського племені моту є Борома (Свиня). Натомість у мусульманських культурах назвати людину "свинею" означає нанести їй глибоку образу. Дошкульною образою в Китаї є - "Заєць" або "Зелена черепаха", які мають у своїй основі сексуальний зміст.

Істотною складовою інвективної лексики є слова, пов'язані з бастардом (франц. bastaards - позашлюбна дитина, безбатченко, байстрюк). Різновидами бастарду є образи на кшталт: "вилупок", "покруч", "сучий син" тощо. Особливо гостро звинувачення у незаконному народженні сприймаються в країнах, де панують культ родини, сувора патріархальна мораль, поширена полігамія (Індія, Східна та Південна Азія). У багатьох культурах жінкам категорично забороняється вдаватися до інвективної лексики, а в чоловічому товаристві інвектива може свідчити про дружні стосунки.

Національні особливості брутальної комунікативної поведінки українців і росіян мають багато спільного. В їх інвективній практиці переважають "матірні" інвективи. За припущеннями, матірне лихослів'я спершу було адресоване демонічним персонажам, виражало намагання образити "чортову матір".

Характерною особливістю української інвективної лексики є батькування - образлива лайка, спрямована на адресу батька ("Чорт би мучив твого батька!", "Нехай твій батько сказиться" тощо). Експансія матірних інвектив пов'язана з відчуттям людиною постійної присутності нечистої сили, витівками або втручанням якої люди зазвичай пояснювали свої невдачі.

В українській культурі практика лихослів'я була започаткована ще в язичництві. Давні слов'яни вірили, що викликати чорта можна було лише за допомогою гучної лайки або свисту. Тому на початку інвектива символізувала спілкування із "демонами". Тому в міжособистісних стосунках інвективна лексика часто не має адресата. Згодом первинний адресат лихослів'я був забутий, а в сучасній комунікативній практиці інвективні слова використовуються для психічної розрядки. Іноді до інвектив вдаються заради епатажу, для заповнення пауз між словами, що з часом перетворюється на брутальну звичку.

З інвективами весь час бореться християнська церква, з погляду якої вживання матірних слів є "бісівською", "антихристиянською" поведінкою. За неї жорстоко карали, аж до відлучення від церкви. У церковній (християнській) інтерпретації мат (матюк) - є найстрашнішим блюзнірством, оскільки це образа насамперед Богоматері,

Поширеними проявами антикультури спілкування є ігнорування правил застільного етикету, що виражається у непомірному вживанні спиртних напоїв і страв. Однак у деяких народів напоїти гостей до несамовитого або несвідомого стану вважалося звичною формою гостинності. У Давній Русі був поширений звичай вживати спиртне на честь богів, що пізніше набуло християнізованої форми (таїнство причастя). Та християнська етика засуджує пияцтво і вважає його антиетикетною формою поведінки. Походження горілки, за словами церковних діячів, було пов'язане з "нечистим", а п'яниця є здобиччю бісівської сили, про що свідчить прислів'я: "П'яним і перевертень тішиться", вислів: "Допився до чортиків".

За припущенням етнографів, пияцтво, обжерливість у первісних народів мало ритуальний характер. У фольклорі непомірна жадібність у їжі приписується демонічним силам, що відображено у народних приказках ("їсть, як не в себе"; "їсть, і його (біда, нечистий) їсть"). За повір'ями, неможливо нагодувати дитину, яку підкинула відьма; надлюдський апетит мають зловісні мерці; непомірна жадібність у їжі свідчить про наявність біля людини всякої нечисті, яка з'їдає все замість неї.

Загалом антиетикетна поведінка у всіх її проявах свідчить про низьку моральну і духовну культуру людини, відгороджує людину від культурно високоорганізованого соціального середовища.