У наш час від гуманітарних наук очікуються осмислення "світу людини", причому в усій повноті життєвого досвіду — для його виправдання, його прояснення і збагачення". Ці слова відомого філософа Г.-Г. Гадамера чи не найбільше адресовані саме культурології. Як інтегральна гуманітарна дисципліна вона має унікальну здатність відповісти на цей інтелектуальний запит, простежуючи і витлумачуючи досвід кожної культурно-історичної доби.

Ознайомлення хоча б з основами загальної теорії культурології, а на її основі з історією культури формує здібність до вирізнення унікальності, інформативності, цінності "нового слова" у будь-якому явищі культурного процесу, і водночас укоріненості цього "нового" у попередній практиці досягнень людського генія. Основи культурології — необхідний блок освіти, база розвиненого світобачення і світорозуміння, адже особистісний тезаурус культури (освоєні скарби культури, "які залишаються назавжди з тобою") є надзвичайно важливою умовою доброго самопочування людини у сучасному світі з його множиною культурних космосів. Культурна ерудованість сприяє також кращій адаптації до змін у світі, знаходженню свого місця у ньому.

Ниві викладачами вищих навчальних закладів України, а також Росії та Білорусі створено багато підручників і посібників з культурології, їхні автори висвітлюють тією чи іншою мірою культурологічні проблеми. Специфіка пропонованого посібника полягає у тому, що він має на меті оптимізацію підготовки до іспитів чи контрольних робіт (зокрема шляхом тестування). Саме цим зумовлені його структура, добір матеріалу, а також лаконізм, компактність, певна конспективність викладу тощо. Водночас автори дотримувалися програми нормативного курсу. Назви підрозділів, на які поділено увесь матеріал, практично відповідають питанням екзаменаційних білетів або семінарських занять.

Значне місце належить тестам. Ця відносно нова форма перевірки знань (Її можна використовувати також під час самоперевірки) має психологічну і методичну специфіку, яка ще потребує вдосконалення. У кінці книги наведено правильні відповіді до всіх запропонованих тестів. Однак радимо спробувати відповісти на них самостійно: зверніться до тексту, подивіться словник, поміркуйте, згадайте відоме з інших гуманітарних наук, а також власний досвід переживання культури, спілкування з нею. Тести, як під час самостійної роботи, так і в процесі обговорення певної теми на практичному занятті, здатні активізувати інтелектуальний потенціал кожного, а отже, поліпшити орієнтування у фактологічному матеріалі та його наукових інтерпретаціях. Іноді доведеться поставитися до запитання як до математичної задачі. Різні моделі тестів потребують використання різних розумових операцій.

Головне завдання автори вбачали в тому, щоб посібником було зручно користуватися. З цією метою матеріал викладено послідовно та систематизовано, найбільш значуще у ньому виділено (зокрема, курсивним та напівжирним шрифтами).

Частина І ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Розділ 1 БАЗОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ФЕНОМЕНУ КУЛЬТУРИ

1.1. Культура і цивілізація

В широкому розумінні поняття "культура" охоплює всю творчу діяльність людини, сукупність умінь, досконалостей, що її забезпечують, результат цієї діяльності у своєму вищому вияві — мистецтві, а також у всьому, що створено людиною (у тому числі і стосовно власного розвитку), тобто всю другу природу, світ артефакті. Більш лаконічно культура трактується як процес і результат людської діяльності. Представник київської культурологічної школи В. Іванов дав філософське визначення: культура — це певний вимір і специфічна форма життєдіяльності. До цього можна додати, що культура — це системний спосіб буття, який охоплює всі сторони існування світу людини, причому всі елементи структури взаємодіють між собою (наявне поняття "культурне поле" людської діяльності). Незважаючи на різноманітність визначень культури (а деякі культурологи стверджують, що на сьогодні їх є понад і 500), у них можна виокремити синтезуюче ядро, що об'єднає різні погляди. Таким ядром є саме слово "культура" (з лат. — обробіток, вирощування, догляд). Зрозуміло, спочатку воно стосувалося землеробства, потім й інших процесів, а Ціцерон у "Тустуланських бесідах" (45 р. до н, е.) називає вже "культурою душі" філософію, адже філософ постійно вдосконалює власні розумові здібності.

Культура живе за власними законами, які не завжди можна осягнути. Наприклад, культура у своїх високих виявах не тільки не переставала функціонувати у найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи, а навпаки, всупереч лихам і кризам спалахувала своїми найяскравішими творіннями. Напевне, вступало в дію властиве культурі призначення до впорядкування світу, особливо, коли він втрачає рівновагу. Адже у різних своїх виявах — творенні нових матеріальних і духовних цінностей, соціальній програмі поведінки, моральних імперативах та ін. — культура здатна долати ентропію (розсіяння енергії) як тенденцію до хаосу. А людина, так само як і навколишнє середовище, може деградувати, якщо не робитиме зусиль, щоб цьому протистояти.

Однак візьмемо до уваги, що "впорядкування", "програми", "традиції" й інші суспільно корисні речі мають й інший бік — вони створюють і запроваджують за певними зразками, виробленими людьми, стандарти. Тому, підкреслюючи програмність культури, її орієнтацію на впорядкування, не слід забувати, що культура має у своєму складі і протилежний механізм — відхилення від стандарту. Без навмисного порушення усталених кліше неможлива творчість ні в науці, ні в техніці, ні у мистецтві. В художній культурі навмисне відхилення від норми є умовою справжньої поезії: міф, казка, анекдот, карикатура, поезія виходять за межі стандартного, але з двох протилежних механізмів культури (впорядкування і відхилення) важливішим є механізм упорядкування, оскільки він посилює стабільність соціуму, протистояння ентропії"

Людство нагромадило величезні матеріальні і духовні цінності, створені у різні епохи різними народами.

Структурні частини культури прийнято виокремлювати на основі її носіїв. На цій підставі правомірно розрізняти культуру світову і національну — ту, що створена різними соціальними групами одного суспільства. Унікальність національної культури виявляється у мові, релігії, літературі, музиці, живописі, архітектурі, філософії, традиціях. Крім того, вона охоплює й інші сфери суспільного життя: господарські, побутові, державно-правові. До інтегральних моментів національного життя па лежать національний характер, самосвідомість, гідність громадянина своєї Батьківщини, що прагне їй слави і звершень на благо людства. Як зазначав відомий російський учений Н. Лоський, "національна культура стає відомою в цілому світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній" стають досягненням усього людства".

Культура поліфункціональна: вона має інформативну, пізнавальну, соціалізаційну, регулятивну здатності, забезпечує належний рівень спілкування, а також цілісний світогляд. Важлива функція культури — розвивальна, однак реалізується вона належним чином за умови активної зацікавленості культурою художньою, оскільки мистецтво має унікальну здатність акумулювати духовний досвід поколінь. Низка нових наук культурологічного циклу, які з'явилися у XX ст. — структуралізм, постструктуралізм, герменевтика, — уможливлює розуміння далеких світів і знання досвіду, на громадженого предками.

Поняття "культура" і "цивілізація" іноді вживаються як синонімічні (зокрема, коли йдеться про окрему країну, наприклад, китайська культура і китайська цивілізація можуть означати одне й те саме). Однак якщо культура супроводжує людське буття протягом усієї історії, то цивілізація виникає лише на певному етапі історичного розвитку. Нині історики історичний час людського існування поділяють на період дикості (до винаходу гончарного круга), період варварства (до появи писемності) і період цивілізації (наявність міст, монументальної архітектури і писемності). Для культурології (якщо визнається, що культура і цивілізація мають відмінності) можливе таке їх тлумачення: культура — це процес пошуків і творення духовних та матеріальних цінностей, цивілізація - забезпечення па основі попередніх культурних здобутків певного рівня якості життя, належних стандартів споживання.