Культурологія - Безвершук Ж.О. - 1.3. Субкультура та її функції

Субкультура — сукупність ідей, цінностей, норм поведінки, зразків, смаків, які поділяють члени певної спільноти. У сучасній культурології як вагомий чинник змін у культурі і суспільстві розглядають саме субкультуру, що має ознаки інноваційного потенціалу. Звичайно, йдеться не про формальні об'єднання і взагалі не про "будь-які". Деякі субкультури е принципово протилежними позитивним соціальним цілям суспільства і не можуть ними визнаватися (наприклад, криміногенні або політично загрозливі, наприклад, нацистські рухи). Субкультури, які пропонують нові соціокультурні цінності та установки, що суперечать фундаментальним і принципам традиційної культури, сприймаються як контркультури.

Досліджуючи субкультури, вчені переконалися, що саме цей феномен дає змогу наблизитися до осягнення культури як важливого рушія, який зумовлює соціальний поступ. Логіка цього процесу полягає у такому: талант як генератор інноваційних ідей здобуває визнання І за допомогою своїх прихильників і завдяки їм пробивається до культурного центру, руйнуючи звичні основи. Саме тому нині проблема субкультур — найвагоміший аргумент у переосмисленні цілісної концепції культури. Безсумнівно, в усі часи становлення і зміни в культурі зумовлювалися безліччю субкультур, впливами І одних і часто непомітними (хоча і войовничими) претензіями інших (їх замовчуваність не заважала їх впливові). Багато чого відкрили у цій прихованій стратеги і оновлення (чи навіть оздоровлення) суспільних поглядів на цілком відомі речі молодіжні рухи XX ст. Західними фахівцями, європейською та американською спільнотами накопичено значний досвід в осмисленні молодіжних субкультур 60-х років та їх впливу на осмислення назрілих нагальних проблем західного суспільства, що стосуються екології, прав меншин, сексуальної поведінки та ін.

1.4. Антропосоціогенез

За сучасними науковими уявленнями людина с продуктом космічної, біологічної та культурної еволюцій. Приблизно 3—4 млрд років тому в результаті космічної еволюції створилися сприятливі умови для виникнення життя, подальший розвиток якого залежав від матеріально-енергетичних космічних впливів, однак суттєвішою стала еволюція біологічна. Змінювалися клімат, ландшафти (неорганічна природа), хоча значну роль перебрали на себе такі механізми зміни органічної природи, як мутація та природний добір. Періодичні зростання іонізуючої радіації (наприклад, у зв'язку із зміною магнітних полюсів Землі, що послаблюють електромагнітне поле, яке захищає біосферу від радіації) теж пов'язують зі збільшенням (принаймні вдвічі) змія фізичних параметрів гомінід. Вітчизняні вчені підтримують гіпотезу, що 3—4 млн років тому у період зміна радіаційної обстановки у Південно-Східній Африці виник новий біологічний вид — австралопітек. Ця мавпа-"потвора" мала спрямлений хребет, слабке волосяне покриття і пересувалася на двох ногах. Як результат, австралопітек усе частіше використовував природі ні знаряддя (палицю, камінь) для захисту і полювання.

Є й інша версія появи прямоходіння у становленні людини, яке пов'язують з розмноженням. У біологічному світі є дві його стратегії: 1) Ч-стратегія, за якої тварина відкладає багато яєць і далі не піклується про своє потомство; 2) К-стратегія, за якої тварина дає невелике потомство, але старанно за ним доглядає. Із розвитком мозку і появою хребетних посилюється К-стратегія Людиноподібна мавпа народжувала одне мавпеня один раз на 5—б років, що зумовило проблеми, оскільки нечисленне потомство могло загинути, а вид припинити своє існування. Біологічна еволюція поставила цей вид мавп на межу виживання. Необхідно було змінити стратегію продовження роду, що і трапилося. Змінився спосіб пересування, адже прямоходіння сприяло меншин енергозатратам. Менша рухливість — уже адаптація, адже сильніша самка одержувала можливість тривалий час доглядати 2—3 дитинчат. Але у процесі переходу до прямоходіння самок стало менше внаслідок ускладнення пологів, що могло спричинити жорстокі конфлікти і самознищення зграй (якби зберігся еструс — стан сексуальної сприйнятливості, який тривав кілька днів). Однак еструс змінився на постійний (що і стало другою стратегічною особливістю мавп'ячого виживання), і мавпи почали створювати тимчасові "шлюбні пари", в яких самець піклувався деякий час про самку та дитинчат. Відомий американський етнограф М. Мід вважає "інститут батьківства" основою, на якій можливою стала і соціальна, і культурна еволюції.

Третім важливим стратегічним чинником становлення людини діяльної можна вважати появу стандартизованих знарядь, що свідчило про перші ознаки мислення. Стандартизовані знаряддя праці та полювання з'явилися 1 млн років тому у пітекантропів, а їх відносять уже до людей, хоча й у стадії формування. Процес становлення Homo sapiens завершився 40—35 тис. років тому.