Культурологія - Безвершук Ж.О. - 2.4. Культурна самобутність

2.1. Культурологія

Культурологія — наука, що вивчає культуру яві цілісність; система знань про сутність, закономірності існування і розвитку культури, її значення для людства та способи її пізнання. Вона також досліджує різні, часто дуже специфічні сфери культурного життя, взаємодіючи з антропологією, етнографією, психологією,соціологію, лінгвістикою тощо, патерни (зразкові форми, норма та ін.), поодинокі артефакти. Культура стала предметом вивчення з моменту виникнення філософії, проте оформлення культурології як специфічної сфери знання припало на новий час і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, Й. Гердера та Г. Гегеля. Назву "культурологія" запропонував усередині XX ст. американський культуролог Л. Байт, який об'єднав теоретичну складову етнографії та антропології а результатами філософського аналізу та культури оскільки вважав, що професійне вивчення культури має для людства величезне значення.

Культурологія поділяється на фундаментальну і прикладну. Фундаментальна культурологія охоплює теорію та історію культури людства (яка складається з багатьох окремих культур із власною системою змістів, сутністю, внутрішньою логікою), розроблення категорій та методів її дослідження. Прикладна культурологія досліджує питання управління культурою, культуроохоронну діяльність та ін. Оскільки для раціонального осмислення культури культурологія використовує ідеї та методи філософії, вона є близькою до філософії культури. Відмінність між ними полягає у тому, що філософія культури вивчає універсальні метафізичні проблеми культури, а культурологія — конкретні феномени її буття. Складність і багатоманітність реальності культури (її різних аспектів, явищ, процесів) зумовлюють деяку нечіткість предмета культурології та різні версії її визначення.

2.2. Культурна картина світу

Певному ступеню розвитку виробництва, суспільним відносинам, "виокремленості" людини з природного оточення відповідають свої форми переживання світу, які належать до відповідної культурної картини світу. Найважливішими її компонентами є простір, час, причина, доля, відношення частини і цілого, чуттєвого і трансцендентного тощо. У сукупності ці концепти утворюють своєрідну "мережу координат", за допомогою якої носії певної культури сприймають і усвідомлюють світ, малюють його образ. Це цілісний образ, хоча він значною мірою залежить від світоглядних установок (міфологічних, релігійних, філософських, художніх, наукових тощо).

2.3. Культурна ідентифікація

Процес досягнення ідентичності, тотожності і пристосування в культурі відбувається за допомогою побудови взаємозв'язків із безкінечним світом культури, адаптації та захисту власного "я". Компонентами цього процесу є ґрунтовні знання про культурні "багажі" своєї та інших культур, а також певна екзистенційна основа — власний духовний, культурний внутрішній потенціал. Зрозуміло, зі збільшенням культурних спільнот у світі, ознайомленням людини з різноманітними культурами, зростанням впливу на життя людей масових комунікацій, поширенням різних стилів і норм поведінки актуалізується потреба усвідомлення власних цінностей і цілей, власної культурної ідентичності. Культурна ідентичність утворюється у процесі становлення культурної спільності на основі вибору і формування місця у культурній взаємодії, певних образу і стилю.

2.4. Культурна самобутність

Початок широкому визнанню феномену існування унікальних культурних утворень, які мають специфічні риси, що не підлягають запозиченню іншими культурами, поклали етнографічні дослідження XIX ст. Факт існування культурної самобутності визнавався багатьма вченими, які в науках про культуру" орієнтувалися передусім на пошук її неповторних елементів. Серед них — фундатор філософії життя В. Дільтей, представники неокантіанства В. Віндельбанд та Г. Ріккерт, а також творці теорії локальних цивілізацій О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін, М. Данилевський, які не визнавали лінійно-прогресистських схем еволюції історії таї культури.

З погляду теорій локальних цивілізацій історія уявляється "спектаклем з багатьох потужних культур, кожна з яких карбує на своєму матеріалі власну форму" (О. Шпенглер). Можливість наслідування культур, трансляції традиції та досвіду повністю заперечується.