Автопортрет — портрет живописний, скульптурний чи графічний, в якому художник зобразив самого себе. А. виник в епоху Відродження.
"Божественна комедія" — твір Данте Аліг'єрі (кінець XIII — початок XIV ст.), якого називають останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Відродження. Данте назвав твір комедією згідно з поняттями свого часу. "Комедія" відповідає "середньому стилю", проте в ній змішані всі стилі. Боккаччо першим додав до назви "комедія" епітет "божественна" і під цією назвою твір Данте вперше був надрукований у Венеції у 1555 р.
Інкунабули (з латин. — колиска) — перші книги, друковані складальними літерами у найранішу добу історії друкарства в Європі — від 40-х років XV ст. до 1500 р. включно. І. — рідкісні видання "колискового" періоду книгодрукування. І. зовні ще нагадують рукописні книги: шрифт В основному готичний, схожий за написанням на почерки тих місцевостей, де книги друкувалися; абзаців у тексті немає; формат книги, як правило, — половина паперового аркуша. В Україні І. є в Центральній науковій бібліотеці Національної академії наук, в бібліотеках Львівського, Харківського, Ужгородського університетів, Одеської наукової бібліотеки.
Канцона (з італ. — пісня) — 1) лірична форма середньовічної поезії, яка вперше зустрічається у провансальських трубадурів і присвячена темі лицарського кохання. К. складалася з 5—7 строф. Найбільшої досконалості К. набула у Данте, Петрарки, Боккаччо; 2) в епоху Відродження багатоголоса світська пісня, не складна за фактурою, близька до народної пісні.
Мадригал (з італ. — пісня народною мовою) — світський музично-поетичний жанр доби Відродження. Джерела М. — в народній поезії, у старовинній італійській пастушій пісні. У XIV ст. М. виник в Італії як вид пісенної лірики ідилічного змісту.
Маргіналії — те, що розміщується "на полях" основного тексту, залишаючись "за кадром" його змісту.
Неоплатонізм — напрям філософії III—VI ст., який ставив за мету систематизацію суперечливих елементів філософії Платона й Аристотеля із залученням методів елліністичних учень про збереження внутрішнього спокою особистості і захист її від катастроф та стресів, характерних для останніх століть існування величезної Римської імперії. Основним змістом Н. було розроблення діалектики платонівської тріади — "єдине", "розумне", "душа", і доведення її до ступеня космології. Н. ґрунтується на розумінні земної матерії як темниці духу. І окрема душа, і загальна душа всього світу перебувають у кайданах злої матерії, вихід з якої можливий шляхом особистих і суто духовних зусиль. Починаючи з Данте, ідеї Н. відобразились у творчості багатьох художників і мислителів Відродження. Зокрема, пантеїстичні і раціоналістичні можливості Н. виявилися у таких мислителів, як Ніколай Кузанський, Фічіно та Пліфон, у гуманістів — Дж. Піко делла Мірандола, художників — Мікеланджело, вчених — Парацельс, Кампанелла і Бруно (пізніше — Кеплер, Галілей, Лейбніц).
П'єта — мистецький канон зображення богоматері зі знятим з хреста Ісусом. Один із найвизначніших творів на цю тему — "П'єта" Мікеланджело Буонаротті.
Палаццо — архітектурний стиль Ренесансу. Італійські будівничі у XV ст. створювали принципово нові споруди, пройняті оптимістичними уявленнями про світ, у якому панують логіка і розум. Нові їх риси — конструктивна ясність і домірність — стали характерними для всієї архітектури Відродження.
Сфумато (з італ. букв. — зниклий, як дим) у живописі — пом'якшення фігур і предметів, яке дає змогу передати повітря, що їх огортає. Прийом С. розробив теоретично і втілив у своїх картинах Леонардо да Вінчі.
Розділ 9 НОВИЙ ЧАС
9.1. Реформація та її вплив на культуру
Барокова культура та її специфіка
Італійська школа
Іспанська школа
Фламандська школа
"Малі голландці"
Українське "козацьке" бароко
9.2. Блиск класицизму і просвітницький раціоналізм