Культурологія - Безвершук Ж.О. - 9.1. Реформація та її вплив на культуру

9.1. Реформація та її вплив на культуру

Нова доба сприйняла від Ренесансу уявлення про цінність індивідуальності та зачатки індивідуалізму; філософське і релігійне вільнодумство; політичну ідеологію "макіавеллізму"; довіру до розвивальної освіти; вимогливість до смислів і довершеності мистецтва; поривання до досконалості в усьому. "Фаустівською культурою" назвав культуру Нового часу О. Шпенглер. Він використав образ легендарного мага і чарівника Й. Фауста, який начебто жив у XVI ст. у Німеччині й продав душу дияволові за магічні вміння. Легенда про Фауста належить до жанру демонологічної літератури, однак створений нею образ уособлює риси культури Нового часу, а саме прагнення за будь-яку ціну істини та знань, особливо тих, що допоможуть змінити світ, наблизитися до Бога і стати творцем. Й.В. Гете у поемі "Фауст", окрім захопленості свого героя наукою, підкреслив його граничний індивідуалізм, байдужість до моральних засад, а також прагнення вийти за межі в усьому і будь-що досягти своєї мети. Водночас для XVIII—XIX ст. характерне схиляння перед Фаустовою жагою знань задля служіння на благо людям. Саме такі особливості, на думку О. Шпенглера, притаманні видатним ученим Заходу" першопроходцям нових континентів, визначним реформаторам і політичним діячам.

Водночас у підсумку ця культура має добре впорядковану капіталістичну цивілізацію, досліджуючи "дух" якої, М- Вебер посилається на В. Франкліна, шанованого наставника юного капіталізму Сполучених Штатів Америки, що навчав: пам'ятай, що час — гроші; пам'ятай, що кредит — гроші; пам'ятай, Що гроші здатні породжувати гроші; пам'ятай, тому, хто точно розплачується, відкритий гаманець інших, тобто чесним бути вигідно. Це образ американської культури. її ідеал — кредитоспроможна, добропорядна людина, обов'язок якої — розглядати примноження свого капіталу як самоціль. Це своєрідний моральний кодекс, що освячує і відповідний спосіб життя. Характерно, продовжував М. Вебер, що цей новий "дух" впроваджувався не відважними і безпринципними спекулянтами або авантюристами, не власниками "товстих гаманців", а людьми, які пройшли сувору життєву школу, стриманими, поміркованими й упертими за своєю природою, повністю відданими власній справі і своїм буржуазним "принципам", їм не властиві пихатість, показні розкоші і марнотратство, а також зовнішні прикмети тієї поваги, яку вони мають серед людей. Це і є школа протестантського виховання, вважає М. Вебер.

Реформація (з латин. — перетворення, виправлення) — релігійно-громадський рух за реформу католицької церкви, що охопив у XVI ст. Німеччину, Швейцарію, Англію, Францію, Нідерланди, Скандинавські країни, Австрію, Чехію, Угорщину, Польщу. Будучи за формою протестом проти церковної організації та ідеології середньовічного католицизму, Реформація мала в цілому політичний характер, оскільки обстоювала нові, буржуазні засади моралі та суспільно-економічної поведінки людини Б. ідеологи (М. Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвінглі) заперечували зверхність папи, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької церкви про спасіння віруючих "добрими ділами" (зокрема, жертвуваннями па користь церкви, додержанням обрядів, чернецтвом тощо), вшанування святих, ікон, целібат (обітницю безшлюбності для священнослужителів), більшу частину католицької символіки та ін. Вони вимагали національної, не підпорядкованої римській курії, "дешевої" церкви (без пишного католицького богослужіння, яке дорого коштує), висували принцип виправдання "вірою", а не "добрими ділами", джерелом віровчення визнавали тільки Святе Письмо і заперечували рішення церковних соборів, пап тощо. Однак згодом реформаційний рух розколовся на кілька течій. Бюргерсько-буржуазна займала помірковану, компромісну позицію щодо феодалізму (ідеолог М. Лютер), радикально-буржуазна (ідеолог Ж. Кальвін) виробила ідейні й організаційні гасла (республіканізм), селянсько-плебейська, ідеологом якої був Т. Мюнцер, виступала з позицій соціальної рівності, королівсько-князівська прагнула зміцнити свою владу і захопити земельні володіння церкви. Історична роль Реформації полягає у тому, що вона "перевела" Європу з феодальної доби у буржуазну; релігійна (в тих країнах, де вона перемогла) — у тому, що утворилися нові протестантські церкви (в Англії та Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині Німеччини, Скандинавських країнах). Сфера впливу католицизму була значно звужена.

Фактичним фундатором протестантизму був М. Лютер, а сформована на основі його віровчення течія називалася лютеранством. Після обнародування М. Лютером історичних 95 тез проти індульгенцій він був втягнутий у полеміку з папством, поступово розгорнув широку критику католицького канону і висунув проект пової церкви. У 1520 р. у відповідь на папську буллу про відлучення М. Лютер оголошує анафему церковному владиці — "тирану" й "антихристу". Підсумком цієї боротьби став його історичний виступ перед рейхстагом у Вормсі, який ознаменував моральну перемогу Реформації. Саме тоді М. Лютер виголосив знамените "на тому стою і не можу інакше". Низка його публікацій ("Роз'яснення до диспуту...", "Розмова про відпущення і милості", "Про вавилонський полон церкви", "Про свободу християнина" та ін.) містить розгорнуту програму бюргерської Реформації, яка не виключає мирських відносин на євангельських засадах.

Крім засад нового християнського віросповідання, лютеранство містить релігійне обґрунтування нових буржуазних норм, які були нагальною потребою часу, зокрема виправдання "чесного збагачення". Для цього М. Лютер спершу довів, що жодна діяльність (чи священицька, чи мирська) не дає змоги заробити небесне спасіння. Тільки віра, яка проймає й думку людини, і її установки, і наміри, може тішити Творця. Віра як "моральний спосіб думки" цінна навіть тоді, коли вона не втілюється у вчинку: людина, що безкорисливо хотіла, та не зуміла допомогти ближньому, стоїть в очах Бога набагато вище, ніж ті, хто допоміг ближньому в розрахунку на небесні нагороди. Однак віра — це все ж готовність до вчинку. І якщо будь-яке служіння Богові у чомусь навіть блюзнірське, то служіння людям — обов'язок. Виконання мирських робіт набуває найвищого в християнській релігії статусу "несення хреста". За лютеранським каноном, про істинність і міцність віри Бог судить за терпінням і впертістю, з якими людина відбуває свою земну долю; за тим, чи є вона гарним сім'янином, селянином, вчителем, государем. Власне ефективність мирських справ не є важливою для спасіння: на блага, нажиті на землі, не можна виміняти ні крихти небесних благ. Проте оскільки успіх справ побічно свідчить про цілеспрямованість людини, а отже про міцність її віри, він може вважатися зовнішньою прикметою спасіння. Це означає, що Бога тішить насамперед багатство, здобуте працею, і що лицарі "чесної наживи" саме внаслідок труднощів своєї діяльності є обранцями небесного владики. Саме Лютер нагадав зовсім забутий у Середньовіччі вислів із другого Послання апостола Павла до фессалонікійців: "хто не працює, той не їсть". Отже, в лінощах реформатор вбачає несхибну зовнішню прикмету невіри і відсутності благодаті.

М. Лютср увійшов в історію ще й як діяч культури, як реформатор освіти, мови, музики. Найважливішим його внеском у німецьку культуру був переклад німецькою мовою Біблії (причому не канонізованого латинського її варіанта — так званої Вульгати, а першоджерела).

Кальвінізм зі значно більшою послідовністю відобразив буржуазний характер протестантизму, ніж лютеранство. Основою його богослов'я було вчення про "наперед визначеність", згідно з яким одні люди призначені до спасіння, інші — до загибелі. Однак кожен має вважати себе "божим обранцем" і всю свою енергію спрямовувати на підтвердження цього практичними справами. У кальвінізмі успіх у підприємництві сприймався як підтвердження того, що ця особа є "обраною" (адже Бог їй сприяє), відповідно бідність, розорення, збанкрутування є свідченням того, що Бог її відцурався. Таким чином, багатіння набувало не тільки соціального, а й морального престижу та стимулювало виконання догматів і приписів моралі. Кальвінізм розробив сувору доктрину самовдосконалення людини. І з нею прийшло, як зазначає у книзі "Протестантська етика і дух капіталізму" М. Вебер, відчуття нечуваної доти самотності окремого індивіда. Він приречений один прямувати своїм шляхом назустріч призначеній йому долі. Ніхто не може йому допомогти — ні проповідник, ні таїнство. Спілкування кальвініста з Богом відбувалося наодинці (навіть сповідь поступово відмінили). Ревний пуританин навіть біля труни своїх близьких відмовлявся від усіх релігійних церемоній і ховав їх тихо і непомітно, аби не припуститися якихось забобонів. Бог у Кальвіна допомагає тому, хто сам собі до помагає, сам "створює" своє спасіння. Кальвін дав широким шарам релігійних людей позитивний стимул до аскези.

Кальвіністська пуританська ідеологія виробила тип буржуазно-розважливої, холоднокровно-непохитної життєвої поведінки, яка блискуче виявилася у соціальних битвах XVI—XVII ст. — Нідерландській та Англійській буржуазних революціях. Церква мала республіканські засади і була сукупністю громад, кожну з яких очолював обраний пресвітер (старійшина) і пастор, що були світськими особами. Пресвітери і пастори утворювали консисторію. Твердинею кальвінізму була Женева, далі він поширився на Францію, Нідерланди, Шотландію, Англію, Бранденбург (сучасна Східна Німеччина), Угорщину та інші країни, але з часом став тільки релігійним напрямом (так звана реформатська церква).

Католицька реакція (контрреформація), очолена папством, організувала потужний опір. Головними її засобами були орден єзуїтів, реорганізована у 1542 р. інквізиція та вперше опублікований "Індекс заборонених книг". Контрреформація перемогла частково у Німеччині, Австрії, Польщі.

Крім релігійної, європейці у XVII ст. зазнали й світоглядної кризи. Людина нібито опинилася перед трьома "безоднями". Перша з них — втрата свого місця під сонцем: геліоцентризм і нескінчена безліч світів. Можна уявити стан душі тогочасної людини, яка замість непохитної земної тверді опинилася на Землі, що обертається навколо своєї осі, навколо Сонця і разом із Сонцем, — у нескінченому вихорі світів. Друга "безодня" була пов'язана з винаходом годинника, на який будь-якої миті можна поглянути і який методично відліковує хвилини і години. Це давало відчуття втрати влади над своїм часом. І третя відбулася всередині людини: у ренесансному розкріпаченні всіх її можливостей: і позитивних, і негативних. Але вже було особистісне ставлення до світу, що виникло в часи Відродження, і протестантська етика, й вони допомагали бюргеру: праця, чесність і бережливість стали його опорою.